Decision № 99550002, 13.09.2021, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/2664/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді -Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання -Закуріної А.М.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1

представника позивача - Смірнов В.С.- за дорученням

перекладач: Абдулрахман Мохамад Алі - за паспортом

від відповідача: Талишханова Ф.М.- за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування наказу №25 від 08.02.2021 року та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 23 лютого 2021 року надійшла (надіслана поштою 18.02.2021 року) позовна заява ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування наказу №25 від 08.02.2021 року та зобов`язання у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання пор визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача.

Ухвалою від 01 березня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний наказ, яким позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим та протиправним, оскільки це рішення приймалося без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Так, позивач зазначив, у разі повернення до Судану існує ризик переслідування позивача через його політичні погляди та переконання, батька позивача за підозру в організації перевороту та належність до комуністичної партії заарештували, внаслідок чого він загинув при невідомих обставинах для родини заявника. Сам позивач хоч і не належить до жодної політичної партії, проте приймав активну участь у мітингах та демонстраціях проти діючої влади. Також позивач наголосив, що на даний час не може та не бажає повертатись до країни походження через його можливий арешт та свавілля з боку влади Судану щодо заявника через його участь у демонстраціях, інформація по країні походження підтверджує побоювання позивача.

Позивач звернув увагу, що у разі повернення до Судану буде існувати загроза його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування до нього смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження.

Враховуючи вищевикладене, у міграційної служби не було підстав вважати заяву позивача «очевидно необґрунтованою» та міграційна служба повинна була прийняти рішення про прийняття оформлення для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та розглянути заяву позивача за повною процедурою, а тому оскаржуваний наказ є необґрунтованим та належить скасуванню.

До суду 29 березня 2021 року (вхід. № 15327/21) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позову повністю, зазначивши, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Так, відповідач зазначив, що виїзд позивача з Судану не був пов`язаний із обґрунтованим побоюванням зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди та матеріалами особової справи встановлено, що позивач ніколи не зазнавав переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, близькі родичі позивача також ніколи не переслідувалися за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Відповідач зазначив, що твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні.

Крім того, відповідач звернув увагу, що відповідно до наявної ІКП, Республіка Судан просувається в рейтингу країн, які забезпечують правопорядок на своїх територіях, наявні позитивні тенденції стосовно стабілізації соціально-політичної ситуації на території громадянської належності позивача.

Позивачем не надано відповідь на відзив.

На виконання ухвали суду відповідачем надано до суду належним чином засвідчену копію особової справи позивача.

Ухвалою від 21 квітня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів до 30 травня 2021 року.

Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання 31 травня 2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача на відкритому судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити.

На відкритому судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву та просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши у вступному слові пояснення позивача, представників позивача та відповідача, судом у справі встановлені такі факти та обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Судану, мусульманин-суніт. Документ, що підтверджує особу - паспорт Республіки Судан НОМЕР_1 виданий 06.08.2019 року, дійсний до 05.08.2024 року.

Так, суд встановив, що позивачем 21.01.2021 року подано до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області заяву про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

На обґрунтування заяви позивач зазначив, що у 2018 році батька позивача за підозру в організації перевороту та належність до комуністичної партії заарештували, внаслідок чого він загинув при невідомих обставинах для родини заявника. Його також арештовували та сам позивач приймав активну участь у мітингах та демонстраціях проти діючої влади у 2018 -2019 роках. Один знайомий допоміг йому виїхати в Україну на навчання у 2020 році. Однак не було коштів на навчання, а тому він не зміг закінчити вступ до університету.

В ході перевірки даних, зазначених у заяві, міграційною службою встановлено, що позивач із Судану з м. Аль-Хартум вибув 04.01.2021 року авіарейсом Аль-Хартум (Судан)- Стамбул (Туреччина) – Одеса (Україна) , на територію України потрапив 05.01.2021 року легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 від 06.08.2019 року та оформленою візою типу НОМЕР_2 від 08.12.2019 року строком дії до 06.03.2020 року.

Позивач зазначив, що виїзд з країни громадянської належності відбувся з метою навчання у ВНЗ на території України та повертатися до країни постійного проживання, шукач захисту не бажає, через свою участь у демонстраціях на території Судану.

Міграційною службою проведено співбесіда з позивачем, в ході якої з`ясовано, що він ніколи не перебував в політичних партіях, військових, громадських, релігійних організаціях, в збройних силах Судану не служив.

08 лютого 2021 року управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.153-162).

Наказом управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області від 08 лютого 2021 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №25 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Судану ОСОБА_1 . (а.с.168).

Позивачу видано повідомлення від 08 лютого 2021 року вих. №5/1-327 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, яке ним отримано 11 лютого 2021 року (а.169-172).

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, інформацію з офіційних джерел щодо ситуації в країні походження на час розгляду заяви позивача, розгляду та вирішення справи, враховуючи обставини справи, дослідивши письмові докази, особову справу позивача, що містяться в матеріалах справи та надані учасниками справи пояснення, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Конвенцією про статус біженців від 28.07.1951 року та Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі Закону України), під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З метою перевірки законності рішення ДМСУ про відмову в оформленні документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, необхідно з`ясувати, чи має позивач суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідувань, та чи є ці побоювання цілком обґрунтованими.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини третій статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Відповідно до роз`яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Так, під час співбесіди позивач зазначив, що у разі повернення до Судану існує ризик переслідування позивача через його політичні погляди та переконання, батька позивача за підозру в організації перевороту та належність до комуністичної партії заарештували, внаслідок чого він загинув при невідомих обставинах для родини заявника. Сам позивач хоч і не належить до жодної політичної партії, проте приймав активну участь у мітингах та демонстраціях проти діючої влади. Також позивач наголосив, що на даний час не може та не бажає повертатись до країни походження через його можливий арешт та свавілля з боку влади Судану щодо заявника через його участь у демонстраціях, інформація по країні походження підтверджує побоювання позивача.

Окрім того, позивач зазначив, що не є членом політичної партії, закон позивач не порушував, в Судані у позивача залишилась матір та дві сестри.

Суд встановив, що висновок від 08 лютого 2021 року Управління обґрунтувало тим, що особа ніколи не зазнавала переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, інформація надана заявником з приводу висловлених побоювань стосовно повернення на батьківщину містить низку розбіжностей, що вказують на використання ним вигаданої легенди переслідування та суттєво знижують рівень довіри до його заява в цілому. Твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації.

Елемент ймовірного переслідування заявника з боку правоохоронних структур, у разі повернення особи на територію Судану не приймався ТП ДМС, оскільки обвинувачення та арешти стосовно батька та заявника мали місце на початку 2018 року, а виїзд заявника відбувся лише 04.01.2021 року, тобто особа 2 роки була на Батьківщині та йому нічого не загрожувало, та з тих самих підстав міграційною службою не прийнято посилання заявника на участь у демонстраціях.

Таким чином, за результатами аналізу заяви шукача захисту було встановлено, що ця заява особи є необґрунтованою, заява не містить умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки позивачем не було надано жодних документальних доказів, які б свідчили про переслідування на Батьківщині у випадку повернення.

Дослідивши вказаний висновок, суд вважає, що цей висновок є правомірним, з огляду на таке.

Із наведених позивачем доводів та фактів та проведеної відповідачем їх перевірки вбачається, що позивачем не надано даних щодо конкретних фактів (усних тверджень), які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину, також позивачем не були зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього насилля у разі повернення на Батьківщину. Також, заявник не може надати чітких пояснень повторного арешту його батька, з приводу ймовірних обставин щодо арештів, стосовно змісту та характеру ймовірно висунутих проти нього обвинувачень. Так, під час співбесіди позивач вказав, що документи в поліції на нього не оформлювались, так як арешти був незаконним і через декілька днів його відпускали.

Тим більш, з пояснень позивача, наданих під час співбесіди вбачалось, що на питання, коли саме він зазнав переслідувань, він відповів, що не пам`ятає коли саме це було.

Позивач зазначив, що він не може повернутись до країни походження через побоювання можливого переслідування.

Однак, проведеним органом міграційної служби дослідженням вказаних фактів та інформації по країни походження встановлено, що обвинувачення та арешти стосовно його батька та самого заявника мали місце на початку 2018 року, а виїзд заявника відбувся лише 04.01.2020 року, позивач не надав докази та відповідну інформацію, що 2 роки, які він був на Батьківщині, щоб йому щось загрожувало, а тому суд погоджується з висновком міграційної служби, що позивачем не доведено наявність ризиків переслідування у разі повернення позивача на Батьківщину.

Також, суд встановив, що позивач не є членом будь-яких політичних партій та релігійних, військових або громадських організацій. Найближчі родичі позивача на даний час проживають у Гамбії та інформація щодо їхнього переслідування в матеріалах справи відсутня.

Матеріалами справи підтверджено, що міграційною службою перевірена інформація по країні походження та з`ясовано, що Республіка Судан просувається в рейтингу країн, які забезпечують правопорядок на своїх територіях, наявні позитивні тенденції стосовно стабілізації соціально-політичної ситуації на території громадянської належності позивача.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивач може користуватися захистом своєї країни.

Враховуючи вищевикладені встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Додатково, під час аналізу матеріалів особової справи спостерігаються елементи зловживання шукачем захисту процедурою надання міжнародного захисту Україні, ознаки порушення українського законодавства, що у сукупності вказує на відсутність потреби заявника саме у міжнародному захисті та на звернення заявника до міграційної служби лише з метою фактичної легалізації місце перебування на території України.

Також суд зазначає, що при розгляді заяви позивача про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту в Україні, відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців, для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття відповідного статусу та доходить висновку, що факти, повідомлені позивачем, носять загальний характер, а тому не можуть бути визнані достатньою та обґрунтованою підставою для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених п.1, п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи встановлені факти, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідач довів правомірність своїх дій та прийнятого рішення, а тому позовні вимоги не належать задоволенню в повному обсязі.

З огляду на те, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати понесені суб`єктом владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертизи, відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, ніякі витрати не належать компенсації за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправним та скасування наказу №25 від 08.02.2021 року та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 13» вересня 2021 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.