Decision № 99176213, 25.08.2021, Odesa District Administrative Court

Справа № 420/9660/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107), за участю третьої особи Подільського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Шкільна, 2-Б, м. Подільськ, Одеська область, 66300) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

08 червня 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:

визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу період роботи в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року згідно наказу №57 від 25.04.1991 року та призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 та п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» протиправними та скасувати рішення №1549500002222 від 01.04.2021 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року згідно наказу №57 від 25.04.1991 року та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 та п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/9660/21 о 17:37:51 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 14.06.2021 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності надання до суду належним чином засвідчених копій письмових доказів доданих до позовної заяви для відповідача та третьої особи у справі.

05.07.2021 року за вх.№35488/21 від позивача надійшла заява разом із копіями письмових доказів, доданих до позовної заяви, для відповідача та третьої особи у справі, чим усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) в порядку ст.263 КАС України.

В обґрунтування вимог позову позивач зазначає, що у зв`язку із досягненням ним пенсійного віку він звернувся до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком, додавши до заяви всі необхідні документальні підтвердження страхового стажу для призначення пенсії. Натомість, оскаржуваним рішенням Головного управління позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного трудового стажу. Позивач не погоджується із вказаним рішенням та зазначає, що:

по-перше, основним документом, який містить інформацію щодо періодів роботи особи на підставі трудового договору до 2004 року, є трудова книжка, що пенсійним органом не було враховано; стаж є достатнім для призначення пенсії.

по-друге, позивач не несе відповідальність за правильність заповнення трудової книжки та не бере участь у її заповненні.

17.08.2021 року за вх.№45104/21 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування такої позиції представник вказує, що період роботи позивача з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР не враховано до трудового стажу, оскільки у трудовій книжці відсутня дата звільнення з роботи. За відсутності документального підтвердження страхових періодів пенсійний орган не мав інших повноважень, окрім як відмовити позивачу у призначенні пенсії, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

На цій підставі 30.03.2021 року позивач звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.48-49).

До заяви, зокрема, надано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.61-70).

Рішенням №1549500002222 від 01.04.2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із недостатністю страхового стажу, необхідного для призначення пенсії. Вказано, що період роботи позивача з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР не враховано до страхового стажу, оскільки у трудовій книжці відсутня дата звільнення з роботи (а.с.37-38). Рекомендовано надати додаткові документи для призначення пенсії.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивачка звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

Положенням ст. 24 цього ж Закону визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Як встановлено судом, позивачем при поданні заяви 30.03.2021 року про призначення пенсії було надано копію трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с.61-70).

У ній міститься запис №15 про початок роботи на посаді слесаря 5 розряду з 03.05.1984 року в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР (а.с.65), а запис №16 вказує, що у квітні 1991 року позивача звільнено (наказ №57 від 25.04.1991 року) (а.с.66).

Однак, відповідачем вказані записи при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги не були прийняті. Натомість, пенсійний орган визначив, що до страхового стажу не враховано даний період роботи через відсутність точної дати звільнення.

Вказана позиція наведена як у спірному рішенні, так і у відзиві на позовну заяву.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а зазначив, що "підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці".

Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення протиправно не взято до уваги визначених у трудовій книжці даних щодо періодів роботи позивача та не наведено доводів щодо обґрунтованого неврахування таких даних, при цьому будь-які зауваження щодо правильності та дійсності записів по відношенню до позивача як особи, яка звернулась за призначенням пенсії і не здійснює заповнення трудової книжки, не висловлено.

Відповідачем не наведено доводів, які б дали змогу оцінювати оскаржуване рішення як обґрунтоване та таке, що прийнято з урахуванням всіх обставин, а тому суд вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, беручи до уваги те, що у судовому розгляді факт перебування позивача у трудових відносинах з Очхамурським агропромкомбінатом Грузинської РСР у період з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року згідно наказу №57 від 25.04.1991 року, суд вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Суд при цьому позовні вимоги щодо визнання протиправними дій окремо не оцінює, адже документальним відтворенням таких дій суб`єкта владних повноважень є рішення про відмову в призначенні пенсії, а тому визнання його протиправним та скасування є належним способом захисту порушених прав.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року згідно наказу №57 від 25.04.1991 року та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 та п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суд зазначає наступне.

Згідно п.1, 2 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Аналіз цитованих норм дає підстави вважати, що у адміністративному судочинстві встановлення факту - це не предмет позову та не мета судового розгляду справи, а правовий засіб, за допомогою якого перевіряється правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

На підтвердження цього свідчить і те, що згідно ч.1, 2 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При дослідженні судом доказів справи встановлено, що зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року згідно наказу №57 від 25.04.1991 року не є ефективним засобом захисту порушених прав позивача. Разом з тим, в контексті визнання протиправним рішення Головного управління ПФУ в Одеській області ефективним способом захисту його прав буде зобов`язання відповідного суб`єкта владних повноважень призначити пенсію за віком та виплатити відповідні суми, оскільки страховий стаж є достатнім для призначення пенсії по досягненню 60-річного віку.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідач не навів будь-яких змістовних аргументів на противагу доводам позовної заяви, не довів, що його рішення про відмову у призначенні пенсії за віком прийнято на підставах, встановлених законодавством.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не обґрунтована правомірність свого рішення, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково із визнанням протиправним та скасуванням рішення та зобов`язанням призначити позивачу пенсію за віком.

Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн. (а.с.4), тому згідно ч.3 ст.139 КАС України, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судових витрат зі сплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 241-246, 250, 255, 260-263, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107), за участю третьої особи Подільського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Шкільна, 2-Б, м. Подільськ, Одеська область, 66300) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №1549500002222 від 01.04.2021 року Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до трудового стажу період роботи в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року згідно наказу №57 від 25.04.1991 року та призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 та п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити з 30.03.2021 року та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до ст.26 та п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням періоду роботи в Очхамурському агропромкомбінаті Грузинської РСР з 03.05.1984 року по 25.04.1991 року згідно наказу №57 від 25.04.1991 року.

В іншій частині вимог позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян