Decision № 98790621, 12.07.2021, Zaporizhzhia District Administrative Court

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року Справа № 280/2541/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Максименко Л.Я.

за участю секретаря судового засідання П`яниди Б.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Рогальського В.М.

представника відповідачів - Малєєвої М.В.

за участю свідка - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)" (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Металістів буд. 1, код ЄДРПОУ 08563501)

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на службі і стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» №51/ОС від 01.03.2021, про звільнення ОСОБА_1 начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально виховної та психологічної служби з Державної кримінально-виконавчої служби України, за власним бажанням, згідно п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України»;

поновити ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально виховної та психологічної служби Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)», з 02.03.2021;

стягнути з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 02.03.2021 до дня ухвалення рішення або поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову в середньомісячному еквіваленті заробітної плати з урахуванням податків, становить 14 151, 08 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що через неприязне ставлення до нього з боку начальника ДУ«СВК(№55)» полковника внутрішньої служби ОСОБА_4, та першого заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи ДУ«СВК(№55)» майора внутрішньої служби ОСОБА_2, останні до 25.02.2021р., неодноразово примушували позивача до звільнення. Вказує, що 26.02.2021р., ОСОБА_2 , викликав позивача до себе та вдаючись до погроз, за порушення зафіксоване в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЗП №оі від 25.02.2021р., змусив написати рапорт про звільнення зі служби. Стверджує, що 01.03.2021р., від начальника відділу по роботі з персоналом ДУ«СВК(№55)» капітана внутрішньої служби А.Бущак, позивач дізнався про своє звільнення. Зазначає, що з 25.02.2021р. по 01.03.2021р. (включно), позивач перебував на службі в ДУ«СВК(№55)». Однак, за час його перебування на службі з 25.02.2021р. по 01.03.2021р., співбесіди з ним не проводились. Жодних пропозицій про переведення на іншу посаду в ДУ«СВК(№55)», не надходило. Була відсутня можливість, особисто висловити бажання після 26.02.2021р., щодо подальшого проходження служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України чи відкликати поданий під тиском рапорт на звільнення зі служби. Стверджує, що звільнятися зі служби в ДУ«СВК(№55)» позивач не мав наміру. Отже, рапорт на звільнення подано без визначення порядку та підстав звільнення, через що з позивачем повинна була бути проведена співбесіда та уточнено бажання і порядок звільнення. В той же час, ДУ«СВК(№55)», самостійно протиправно визначено порядок звільнення та вказано іншу правову підставу. Враховуючи викладене, вважає, що ДУ«СВК(№55)» порушено саме порядок звільнення, порядок розгляду рапорту складеного під тиском, та як наслідок, винесено протиправний наказ, через що належним способом відновлення порушеного права є поновлення на посаді та службі, з яких мало місце таке звільнення та стягнення середнього заробітку. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позовну заяву не визнав, у відзиві від 29.04.2021 вх. № 24731 посилається на те, що 25.02.2021 в державній установі «Софіївська виправна колонія (№ 55)» проведено кадрову комісію на якій було розглянуто питання звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної робота з його особистою присутністю, що підтверджується протоколом № 9 засідання кадрової комісії державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)». Відповідно до вищевказаного протоколу було прийнято рішення про звільнення капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» після передачі матеріальних цінностей та основних засобів з підзвіту. Вказує, що під час проведення вказаної кадрової комісії у позивача (який був присутній на ній особисто) було з`ясовано про його небажання щодо подальшого проходження служби, до того ж позивач наполягав на його якнайшвидшому звільненню зі служби та пояснював необхідність його звільнення зі служби через сімейні обставини. Слід вказати, що на вказаній кадровій комісії були присутні 20 осіб, які до позивача не могли мати неприязного ставлення. Також підкреслює, що хоча в своєму рапорті позивач і не вказав дату його звільнення зі служби, але прохав про це під час розгляду його рапорту кадровою комісією. Окрім того зауважує, що позивач не був позбавлений можливості відкликати поданий рапорт про звільнення за власним бажанням, якщо дійсно мав намір продовжувати службу, але цього не зробив. Тому, 01.03.2021 р. було видано наказ державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» від 01.03.2021 №51/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » з Державної кримінально- виконавчої служби України відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», з яким в обов`язковму порядку було ознайомлено позивача під його особистий підпис. Також, позивачеві було видано трудову книжку і тимчасове посвідчення про приписку до призовної дільниці, що, позивач письмово підтвердив у послужному списку своєї особової справи та особисто вказав, що претензій до відділу по роботі з персоналом не має. Щодо написання рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням позивача 26.02.2021 зазначає, що це не відповідає дійсності, а вказаний рапорт був поданий та зареєстрований саме - 23 лютого 2021 року. Стосовно викладеного в позові твердження про примушування до написання рапорту про звільнення за власним бажанням зі служби позивача - зазначає, що це є нічим не підтвердженим домислом з боку ОСОБА_1 . На підставі викладеного, просить у задоволенні позовної заяви відмовити повністю.

Ухвалою судді від 05.04.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі № 280/2541/21, призначено підготовче судове засідання на 12.05.2021.

Протокольною ухвалою суду від 12.05.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 31.05.2021.

Протокольною ухвалою суду від 31.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16.06.2021.

Протокольною ухвалою суду від 16.06.2021 оголошено перерву у судовому засіданні до 12.07.2021.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача просив у задоволенні позовної заяви відмовити, з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 12.07.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, судом встановлені наступні обставини.

01.07.2020р., на підставі наказу начальника ДУ«СВК(№55)» ОСОБА_4, №151/ОС від 30.06.2020р., ОСОБА_1 прийнятий до Державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)», на посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи із присвоєнням звання капітана внутрішньої служби. Відповідно до п. з ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу», позивач мав статус особи середнього начальницького складу кримінально-виконавчої служби.

23.02.2021 в канцелярії державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» зареєстрований рапорт щодо звільнення ОСОБА_1 з Державної кримінально-виконавчої служби України .

25.02.2021 в державній установі «Софіївська виправна колонія (№ 55)» проведено кадрову комісію на якій було розглянуто питання звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України капітана внутрішньої служби ОСОБА_1

01.03.2021р., наказом №51/00, виконуючого обов`язки начальника ДУ «СВК(№55)» ОСОБА_2, на підставі рапорту поданого на ім`я ОСОБА_4 , рішення кадрової комісії та подання про звільнення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 капітана внутрішньої служби звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України на підставі п. 7 ч. і ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Не погоджуючись із наказом про звільнення з підстав написання рапорту під тиском та з вимогою поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державної кримІнально-виконакчої служби України, її завдання та повноваження визначені Закону України «Про Державну кримінально- виконавчу службу України».

Відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України І Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України віднесено осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та інших працівників, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань (ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»).

Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

За частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 60 Закону № 580-VIII).

Пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення (частина друга статті 77 Закону).

Розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ установлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Відповідно до пункту 68 зазначеного Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2014 року в справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

У цьому ж судовому рішенні Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою в межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення в більш короткий строк. Такою домовленістю необхідно вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

Таку ж правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема у постановах від 05 лютого 2020 року в справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року в справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 826/16621/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 826/10404/16 тощо.

Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

При цьому, за змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

Сам позивач, допитаний судом під присягою не заперечував, що долучений до матеріалів справи (а.с. 41) рапорт був написаний ним особисто. Проте, стверджував, що написаний він був 26.02.2021.

З матеріалів справи судом встановлено, що в Журналі № 1/37 реєстрації внутрішньої кореспонденції, заяв та рапортів державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» 23.02.2021 записом № 10 зареєстровано рапорт на звільнення ОСОБА_5 (а.с. 43).

Допитана у судовому засіданні 16.06.2021 співробітник канцелярії установи ОСОБА_6 пояснила, що хто саме приніс до канцелярії вказаний рапорт вона не знає. Вказала, що здійснила реєстрацію документа, який потім під підпис отримала начальник відділу по роботі з персоналом капітан внутрішньої служби А. Бущак.

Отже, оскільки сам рапорт про звільнення не містить дати його складання, а решта досліджених судом доказів вказують на подання вказаного документу 23.02.2021, то підстави вважати, що він був написаний 26.02.2021, у суду не має.

Також, зазначені позивачем обставини про написання рапорту про звільнення «під тиском» можуть оцінюватися за нормами Кримінального кодексу України, оскільки події про які повідомив позивач, у разі їх доведення, містять ознаки кримінального правопорушення, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність.

Матеріалами справи та показами свідків не встановлено та не підтверджено доводи позивача про наявність з боку адміністрації установи негативного чи упередженого ставлення.

При цьому, події 25.02.2021р., за результатами яких щодо позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЗП №01, за ст. 188 КУпАП, на думку суду не є беззаперечною підставою для висновку про використання його як засобу маніпуляції та тиску.

Зокрема, в протоколі зазначено що: «25.02.2021р., близько 08.30 години, ОСОБА_1 проніс на територію охороняємого об`єкту установи, заборонені щодо користування засудженими речі, а саме мобільний телефон, який було виявлено у лівій кишені фірмової куртки та дві сім карти».

24.03.2021р., Вільнянським районним судом Запорізької області, вказаний протокол серії ЗП №01, розглянуто та прийнята постанова в справі №314/893/21, про закриття щодо позивача вказаної справи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 188 КУпАП.

Отже, стверджувати, що складення адміністративного протоколу та подання ОСОБА_1 рапорту про звільнення (під тиском) є взаємопов`язаними, логічно-послідовними подіями не має підстав.

25.02.2021 в державній установі «Софіївська виправна колонія (№ 55)» проведено кадрову комісію на якій, зокрема, було розглянуто питання звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 .

Дослідивши долучений до матеріалів справи протокол № 9 від 25.02.2021 засідання кадрової комісії ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» судом встановлено, що п. 11 зафіксовано наступне: «капітан внутрішньої служби ОСОБА_7 , начальник відділу по роботі з персоналом, зачитала подання про звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» та запропонувала з метою збереження матеріальних цінностей та основних засобів, які знаходяться у відділеннях № 3 та № 9 в підзвіті капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнити його після їх передачі. Полковник внутрішньої слудби ОСОБА_9 , начальник державної установи «Софіївська виправна колонія (№55) заслухав капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» ВИРІШИЛИ: 11.1 звільнити капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Софіївська виправна колонія (№55)» відповідно до п. 7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» після передачі матеріальних цінностей та основних засобів з підзвіту капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 ».

Допитана у судовому засіданні в якості свідка капітан внутрішньої служби ОСОБА_7 , начальник відділу по роботі з персоналом пояснила, що після виходу позивача з лікарняного він особисто повідомив їй, що має намір подати рапорт на звільнення за власним бажанням. Після отримання рапорту позивача через канцелярію установи, у неї не виникло будь-яких сумнівів щодо його змісту та волевиявлення ОСОБА_1 саме на звільнення за власним бажанням. Також зазначила, що позивач сам просив його звільнити якомога скоріше, зокрема і на кадровій комісії.

Суд зауважує, що в рапорті про звільнення (а.с. 41) не міститься інформації ані щодо дати складання самого рапорту, ані щодо дати звільнення. Не містить такий рапорт і повного волевиявлення особи, зокрема на звільнення за власним бажанням, оскільки про це нічого не зазначено.

В протоколі кадрової комісії № 9 від 25.02.2021 також не вказано, що позивач наполягав на звільненні з 01.03.2021.

Отже, оскільки позивач не пропонував конкретної дати припинення служби в рапорті, учинена на заяві резолюція суб`єкта, уповноваженого на звільнення позивача, також не містила ні пропозиції, ні погодження строку, з якого служба може бути припинена, в іншій формі позивач і відповідач дати звільнення (до спливу строку, передбаченого пунктом 68 Положення №114) не обговорювали та згоди в цій частині не досягли.

Таким чином, домовленості між сторонами щодо звільнення у більш короткий строк аніж 3 місяці досягнута не була.

Виходячи з наведеного, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача зі служби до спливу тримісячного строку від дня попередження позивачем про своє бажання звільнитися.

Тому, наказ Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)" №51/ОС від 01.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий передчасно, з огляду на що його слід визнати протиправним та скасувати.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відтак, з огляду на протиправність наказу про звільнення, наявні правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально виховної та психологічної роботи Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)", з 02.03.2021.

В той же час, суд відхиляє посилання позивача на те, що наказ №51/ОС від 01.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » підписаний не уповноваженою особою.

Судом встановлено, що оскаржуваний наказ підписаний в.о. начальника установи майором внутрішньої служби ОСОБА_2. Повноваження ОСОБА_2 на підписання наказу №51/ОС від 01.03.2021підтверджуються наказом № 165/ОД від 26.02.2021 «Про покладення обов`язків» згідно якого у зв`язку з щорічною додатковою відпусткою ОСОБА_4 з 01.03.2021 по 16.03.2021 виконання обов`язків начальника установи покладено на майора внутрішньої служби Судака Олександра Дмитровича, першого заступника начальника установи - заступника начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи (пункт 32 Пленуму).

Визначаючи розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Так, згідно з вимогами пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).

В матеріалах справи міститься Довідка від 15.06.2021 №7/12-3160 (а.с.88), відповідно до якої розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням склав 21262,79 грн., відтак, середньоденне грошове забезпечення -545,20 грн.

За таких обставин, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.03.2021 по 12.07.2021 (89 робочих днів) складає 48522,80 грн. (545,20 грн. х 89 ).

Враховуючи наведене, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 48522,80 грн. (вже з вирахуванням податків) підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)".

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин, рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально виховної та психологічної роботи Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)", з 02.03.2021 та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 904,00 грн. підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнений від його сплати, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)" (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Металістів буд. 1, код ЄДРПОУ 08563501) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на службі і стягнення середнього заробітку, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)" №51/ОС від 01.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи з Державної кримінально-виконавчої служби України згідно п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію України" (за власним бажанням).

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально виховної та психологічної роботи Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)", з 02.03.2021;

Стягнути з Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.03.2021 по 12.07.2021 у розмірі 48 522,80 грн.

Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 904,00 грн. звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.08.2021.

Суддя Л.Я. Максименко