Court ruling № 9821893, 07.04.2010, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2010 р. м. Київк-9095/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСергейчука О.А.

СуддівЛанченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Буревестник»

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.04.2005 р.

у справі №2-23/2713-2005

за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Буревестник»

доДержавної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Буревестник»(далі по тексту позивач, СТОВ «Буревестник») звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим (далі по тексту відповідач, ДПІ у Нижньогірському районі) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000812301/3 від 15.10.2004 року (з урахуванням уточнення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2005р. у справі №2-23/2713-2005 (суддя Іщенко Г.М.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0000812301/3 від 15.10.2004 року.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.04.2005 р. у справі №2-23/2713-2005 (головуючий суддя Голик В.С., судді Градова О.Г., Черткова І.В.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2005р. скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

СТОВ «Буревестник», не погоджуючись з постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.04.2005 р. у справі №2-23/2713-2005, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СТОВ «Буревестник»підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.10.2004 року ДПІ у Нижньогірському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0000812301/3, яким до позивача за порушення п. 8.1, п.п. 8.1.6 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 49705,49 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту «Про результати комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства СТОВ «Буревестник»за період з 01.01.2002 р. по 31.12.2003 р.»від 27.04.2004 р. №165/23-02/31292734 (далі по тексту Акт перевірки)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п. 8.1, п.п. 8.1.6 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відчужено товарно-матеріальні цінності на суму 49705,49 грн. без попереднього письмового узгодження з податковим органом.

Згідно з п.п. «а»п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що укладені між позивачем та його контрагентами договори купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей не передбачали бартерних операцій, оскільки сторони за вказаними договорами обумовили передачу товарно-матеріальних цінностей за грошові кошти. При цьому, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до податкових накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей, формою проведення розрахунків передбачено оплату з розрахункового рахунку.

Апеляційний господарський суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог послатися на те, що відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» здійснені позивачем господарські операції є бартерними, а відтак податковим органом правомірно застосовані до позивача штрафні санкції за відчуження товарно-матеріальних цінностей без попереднього письмового узгодження.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем господарські операції щодо відчуження товарно-матеріальних цінностей були здійснені на підставі договорів купівлі-продажу, які передбачали грошову форму оплати за поставлені позивачу товари його контрагентами.

Відповідно до п.п. 1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»бартер (товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

За змістом наведеного, суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо проведення грошової форми розрахунків між позивачем та його контрагентами при здійсненні спірних господарських операцій, а висновки апеляційного господарського суду стосовно проведених позивачем бартерних операцій правомірними, оскільки з наявних в матеріалах справи податкових накладних вбачається, що формою проведення розрахунків за відчуження товарно-матеріальних цінностей визначено як оплату з розрахункового рахунку так і оплату шляхом взаємозаліку.

Інших доказів стосовно проведення позивачем розрахунків за відчуження товарно-матеріальних цінностей у грошовій формі або у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, судами не витребувано та в матеріалах справи вони відсутні.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (який підлягав застосуванню на час прийняття рішення, далі по тексту ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. А згідно ст. 34 цього Кодексу, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що місцевий та апеляційний господарські суди не надали належної правової оцінки вказаним податковим накладним, не вжили передбачених законом заходів, необхідних для зясування всіх обставин у справі, чим порушено вимоги ст. 38 ГПК України, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Окрім того, пунктом 1.9 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове повідомлення-рішення є письмовим повідомлення контролюючих та податкових органів про обовязок платника податків сплатити суму податкового зобовязання та погасити суму податкового боргу.

Тобто, зазначена форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обовязків з сплати податків і зборів (обовязкових платежів), визначених у статтях 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування»у випадках, передбачених підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вичерпний перелік яких не може бути розширено за ініціативи податкового органу, хоча їх сплата (стягнення), пунктом 17.3 статті 17 згаданого Закону, прирівняна до сплати податків.

Однак, судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки дотримання відповідачем положень законів щодо форми акта ненормативного характеру, яким накладені штрафні санкції (штраф) за відчуження активів, що перебували у податковій заставі.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій суперечать положенням законодавства, а тому є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неповного зясування обставин у даній справі та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Буревестник»на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.04.2005 р. у справі №2-23/2713-2005 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.04.2005 р. у справі №2-23/2713-2005 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.