№ 98069474, 28.05.2021, Shevchenkivskyi District Court of Kyiv City

Справа № 761/2759/21

Провадження № 2-а/761/250/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.М.,

при секретарі: Колзаковій К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

В січні 2021р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним адміністративним позовом до відповідача Служби безпеки України, в якому, просив суд:

-визнати протиправним та скасувати прийняте Службою безпеки України стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 рішення від 22 січня 2021р. про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства;

-визнати протиправним та скасувати прийняте Службою безпеки України стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22 січня 2021р. про заборону в`їзду в Україну строком на три роки.

Свої позовні вимоги, позивач обґрунтовував тим, що він на законних підставах в`їхав та перебував на території України, мав посвідку на тимчасове проживання від 25 лютого 2019р., дійсну до 21 лютого 2020р. Однак не мав змоги виїхати до 21 лютого за межі України або в установленому порядку звернутися до територіальних органів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання, оскільки в період лютого - березня 2020р. хворів та перебував на стаціонарному лікуванні. Також, це зумовлено карантинними заходами запровадженими на території України, у зв`язку із розповсюдженням хвороби «Covid-19». Крім того, позивач зазначає, що на території України проживає його рідна бабуся ОСОБА_4 , які він доглядає. Вважає, що його перебування на території України на даний час є повністю законним, а оскаржувані рішення відповідача порушують його права, свободи та інтереси, оскільки вони є протиправними, винесенні незаконно та підлягають скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2021р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

18 лютого 2021р. стороною відповідача подано відзив на позов в якому зазначено, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону, а прийняте рішення про примусове повернення з України позивача винесено відповідачем правомірно, оскільки останній перебуває на території України без належних правових підстав.

12 березня 2021р. стороною позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що відповідачем не надано доказів діяльності позивача як такої, що суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України, а відзив є необґрунтованим.

18 березня 2021р. стороною відповідача подано заперечення на відповідь позивача.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 березня 2021р. позов залишено без розгляду в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення про заборону в`їзду в Україну.

13 квітня 2021р. стороною позивача подано додаткові письмові пояснення.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 квітня 2021р. було ухвалено продовжити розгляд справи в письмовому провадженні на підставі заяв сторін про розгляд справи без їх участі.

22 квітня 2021р. стороною відповідача подано додаткові письмові пояснення.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2021р. відносно позивача відповідачем було винесено рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства, яким вирішив примусово повернути до країни походження громадянина Латвіської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який використовує паспорт громадянина Латвійської Республіки для виїзду за кордон НОМЕР_1 ; зобов`язано його самостійно залишити територію України у термін до 26 січня 2021р.

Вказане рішення відповідача мотивоване тим, що у ході здійснення заходів у сфері забезпечення національної безпеки України у встановленому законом порядку отримано достатню інформацію щодо неодноразового порушення позивачем законодавства України, а саме: вимагання грошових коштів, у т.ч. шляхом організації підпалів, погромів, залякування громадян із використанням вогнепальної зброї та засобів ураження.

Термін дії посвідки на тимчасове проживання в України № НОМЕР_2 . Виданий позивачу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області закінчився 21 лютого 2020р. До теперішнього часу із заявою до органів ДМС України про продовження терміну дії посвідки на тимчасове мешкання останній не звертався.

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що своїми діями позивач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а також те, що його діяльність суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України і може призвести до скоєння особливо тяжких злочинів насильницького, терористичного характеру.

Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Обґрунтовуючи підстави для скасування оскаржуваного рішення відповідача, позивач посилається на те, що при постановлені рішення від 22 січня 2021р. уповноваженою особою не враховано, що він прибув на територію України на законних підставах та отримав посвідку на тимчасове проживання від 25 лютого 2019р., дійсну до 21 лютого 2020р., однак не зміг вчасно покинути територію України, у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні в період лютого - березня 2020р. Також, це зумовлено карантинними заходами запровадженими на території України, у зв`язку із розповсюдженням хвороби «Covid-19», у зв`язку з чим, було припинено дію транспортну повітряного та наземного сполучення. Станом на день прийняття оскаржуваного рішення, позивач жодного разу не порушував законодавство України, не притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012р. №353/271/150, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012р. № 806/21119.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Як вбачається з рішення про примусове повернення в країну походження, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався, надавав про себе правдиві відомості, обставин, які б забороняли б примусове повернення з України в країну походження чи третю країну відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» не виявлено.

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16 квітня 2020 року №495/5105/17, постанова від 13 березня 2020 року №805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Вказаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

Під час розгляду справи по суті, стороною відповідача не надано доказів асоціальної характеристики позивача, суд також мусить визнати, що таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, оцінюючи надані стороною позивача докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача, тоді як дане спростування, відповідно до ст. 77 КАС України, покладено на відповідача. У зв`язку з чим суд приймає до уваги доводи позивача і виходить з того, що позивач перебував на території України на законних підставах, однак в силу непереборних обставин не зміг вчасно виїхати з території України, що не було враховано відповідачем при винесенні оспорюваного рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 19, 25, 72, 77, 78, 90, 121, 139, 241-246, 250, 251, 288, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Служби безпеки України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Володимирська, 33) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Служби безпеки України від 22 січня 2021р. стосовно ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

Рішення суду може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: