Decision № 97893032, 15.06.2021, Bilhorod-Dnistrovskyi City and District Court of Odesa Oblast

Справа № 495/8941/19

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

15 червня 2021 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр» про визнання приміщень власністю співвласників та скасування реєстрації права власності територіальної громади міста Білгород-Дністровського,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр» про визнання приміщень власністю співвласників та скасування реєстрації права власності територіальної громади міста Білгород-Дністровського.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_2 обгрунтовує тим, що 27 вересня 2005 року було створено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр» (протокол №1 від 27.09.2005 року) розташованого в АДРЕСА_1 , яке було зареєстровано 18.10.2005 року рішенням виконавчого комітету міської ради №691.

Рішення виконавчого комітету №806 від 08.12.2005 року про передачу комунального майна в постійне користування та на баланс Об`єднання багатоквартирного будинку «Центр» були передані нежитлові приміщення загальною площею 8489,6 кв. м. по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , згідно акту - переліку комунального майна, що передається на баланс ОСББ «Центр», додаток №4 до рішення виконавчого комітету № 806 від 08.12.2005 року.

Згідно рішення Білгород-Дністровської міської ради №1025 - IV від 04.11.2005 року "Про погодження передачі у приватну власність об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок на території міста Білгород-Дністровський для обслуговування багатоквартирних житлових будинків" було погоджено передачу у приватну власність об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків земельних ділянок на території м. Білгород-Дністровський, зокрема і для обслуговування багатоквартирних житлових будинків ОСББ «Центр», АДРЕСА_1 .

Згідно довідки з архівного відділу вихідний №523 від 15.09.2016 року рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради №806 від 08.12.2005 року «Про передачу комунального майна на баланс комунальних підприємств міста та об`єднань багатоквартирних будинків», а саме п. 1.4. об`єднанню багатоквартирного будинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » були передані на баланс нежитлові приміщення загальною площею 8489,6 кв. м., п.1 Незалежності (Калініна), 10 загальною площею 4827 кв. м., п.2. Незалежності (Калініна), 10 «Б» - загальною площею 2724 кв.м.. п. 3. в тому числі перший та другий поверх нежитлових приміщень за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 загальна площа 938,6 кв.м.

Згідно технічного паспорту, виданого КП «БТІ» Білгород-Дністровської міської ради інвентарізаційна справа №7535 від 10.12.02015 року за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа приміщень 4827 кв.м. належить співвласникам багатоквартирного будинку.

Згідно відповіді Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 15 лютого за №02/15-33-542/478 та відповіді від 19.06.2017 року за №02/62-81/86 згідно переліку основних засобів, нежитлові приміщення першого та другого поверху, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві власності територіальній громаді міста Білгород-Дністровський в особі міської ради, свідоцтво на право власності від 03.08.2006 року, видане на підставі рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради №49 від 27.06.2006 року, та згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.06.2018 року на вбудовано - прибудовані нежитлові приміщення у житловому будинку, «А», загальною площею 430,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 - власник Білгород-Дністровська міська рада.

У зв`язку з вищезазначеним, позивачка вважає, що усі нежитлові приміщення за зазначеними вище адресами є власністю співвласників багатоквартирних будинків, адже як зазначає позивачка, реєстрація майна була проведена без актів прийому-передачі даного манна.

Позивачка ОСОБА_2 також стверджує, що станом на теперішній час усі спірні нежитлові приміщення зайняті відповідачем. Однак, у спірних приміщеннях знаходиться технічне обладнання (комунікації), необхідні для обслуговування та забезпечення будинків по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , що підтверджується висновком судової-будівельної експертизи від 26.12.2016 року та фотофіксацією.

З врахуванням вищезазначеного, позивачка ОСОБА_2 , просить суд: визнати нежитлові (вбудовано прибудовані) приміщення, які відноситься до допоміжних приміщень будинку, які є невід`ємною часткою багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 власністю співвласників багатоквартирного будинку та скасувати державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Білгород-Дністровський в особі міської ради, на (вбудовано прибудовані) нежитлові приміщення багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 ) №10: нежитлові приміщення першого поверху з №1 по №41, з №1 по №V, нежитлові приміщення другого поверху з №42 по №77, з №VI по №X, частка 1/1 та № 10-Б загальною площею 430,5 кв. м. частка 1.

В судове засідання позивачка ОСОБА_2 не з`явилась, проте надала на адресу суду заяву, згідно якої просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача Білгород-Дністровської міської ради Одеської області не з`явився, проте надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності з врахуванням раніше поданого відзиву, з якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки право власності за відповідачем на спірні приміщення було зареєстровано у встановленому законом порядку. Окрім того, згідно правовстановлюючих документів спірні приміщення класифікуються саме як нежитлові, а не допоміжні, як зазначає позивачка, а отже є самостійними об`єктами нерухомого майна, а відтак позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими.

В судовому засіданні представник третьої особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр» позовні вимоги позивачки підтримала у повному обсязі та зазначила, що ОСББ «Центр» не має доступу до спірних приміщень, у якому розташовані комунікації, лічильники, необхідні для обслуговування багатоквартирних будинків. Окрім того, відповідач станом на теперішній час здає спірні приміщення в оренду та отримує прибуток від орендарів, що порушує права членів ОСББ «Центр», оскільки вони позбавлені права користування та розпорядження спірними приміщеннями.

Дослідивши матеріали справи, пояснення сторін та надані докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 03.08.2006 року, територіальна громада м. Білгород-Дністровського в особі Білгород-Дністровської міської ради є власником вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень в житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Опис об`єкта: нежитлові приміщення першого поверху з №1 по №41, з №1 по №V, нежитлові приміщення другого поверху з №42 по №77, з №VI по №X. Реєстрацію права власності було здійснено на підставі Рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради №449 від 27.06.2006 року.

Належність права власності територіальної громади м. Білгород-Дністровського в особі Білгород-Дністровської міської ради на зазначені вище приміщення підтверджується також Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11457049 від 07.08.2006 року.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №129120010 від 27.06.2018 року, право власності на вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення у житловому будинку літ. "А" за адресою: АДРЕСА_2 було зареєстроване за відповідачем державним реєстратором Карпеєвою Галиною Валеріївною на підставі Листа ФДМ України серія та номер:15-09-02104, виданий 06.05.2014 року, видавник: РВ ФДМ України по Одеській області; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 517-VII, виданий 20.03.2018, видавник Білгород-Дністровська міська рада.

Рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради №449 від 27.06.2006 року було вирішено оформити право власності територіальної громади м. Білгород-Дністровського в особі Білгород-Дністровської міської ради на вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , виданого 10.12.2015 року Білгород-Дністровським бюро технічної інвентаризації, зазначений будинок 1990 року побудови, нежитлові (вбудовані) приміщення складають: основна площа – 583,5 кв.м, допоміжна площа – 425,8 кв.м.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 , виданого 10.12.2015 року Білгород-Дністровським бюро технічної інвентаризації, зазначений будинок 1993 року побудови, площа нежитлових приміщень складає 429,4 кв.м. Дані про допоміжні приміщення в технічному паспорті відсутні.

Відповідно до наданого позивачкою ОСОБА_2 . Висновку №09/2016 будівельно-технічного експертного дослідження від 26.12.2016 року, експертом було встановлено, що дійсно в приміщеннях полупідвального поверху житлового будинку АДРЕСА_2 , а саме: №І, №ІІ, № НОМЕР_2 , №ХІХ, №ХХІ, №ХХVII, №XXIX та в приміщеннях 1-го поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 мається технічне обладнання (комунікації), необхідні для обслуговування та забезпечення будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради №806 від 08.12.2005 року було затверджено передачу комунального майна площею 8489,6 кв.м на баланс ОСББ «Центр».

Протоколом загальних зборів співвласників ОСББ «Центр» від 12.02.2010 року, було вирішено прийняти на баланс в постійне користування майно згідно зазначеного вище рішення Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради №806 від 08.12.2005 року.

Рішенням Білгород-Дністровської міської ради №1065-ІV від 26.01.2006 року було надано дозвіл ОСББ «Центр» на використання нежитлових приміщень 1 (перших) поверхів (цокольні, технічні), за адресою: АДРЕСА_1 та 10-Б загальною площею 938,6 кв.м, з яких 686,9 кв.м можливо використовувати як орендні приміщення.

Рішенням Білгород-Дністровської міської ради №1025-ІV від 04.11.2005 року було погоджено передачу у приватну власність земельної ділянки ОСББ «Центр» для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням Білгород-Дністровської міської ради №517-VІІ від 20.03.2018 року було затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Білгород-Дністровського, серед яких і спірні приміщення, що є предметом розгляду даної справи.

Протоколом загальних зборів співвласників ОСББ «Центр» №2 від 17.02.2019 року, було підтримано звернення позивачки ОСОБА_2 до суду з позовною заявою по даній справі.

Згідно Постанови Одеського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 року у задоволенні позовних вимог Малого підприємства «Созвездие» до виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради про визнання частково недійсним та скасування п.1.4 рішення Виконкому №806 від 08.12.2005 року «Про передачу комунального майна на баланс комунальних підприємств міста та об`єднань багатоквартирних будинків» було відмовлено.

Згідно повідомлення Головного управління розвитку інфраструктури та енергозабезпечення №Ко-526/1043-08 від 10.10.2011 року, перші поверхи нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 та 10-Б, загальною площею 938,6 кв.м, передані на баланс ОСББ «Центр», з яких 686,9 кв.м можливо використовувати як орендні приміщення, а також дозволити ОСББ «Центр» укладати договори оренди на нежитлові приміщення перших поверхів згідно з діючим законодавством з 01.01.2006 року.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Разом з тим, відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-ХІІ нерухоме майно поділяється на будівлі, споруди, приміщення (ст.4).

Відповідно до закону «Про державну реєстрацію речових правна на рухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІV об`єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири, житлові та нежитлові приміщення (ст.5).

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст.5 ЦПК України, суд здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст.ст. 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Верховний суд у Постанові по справі №922/476/20 від 09.12.2020 року дійшов наступних висновків: "Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів".

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За приписами ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним пра

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, і технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

За приписами ч.2 ст.382 ЦК України, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно офіціального тлумачення, що дане в рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 року у справі за конституційним зверненням громадян про офіційне тлумачення положень п.2 « та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення і (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку – ОСББ «Центр») будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав.

Судом достеменно встановлено, що відповідно до зазначених вище правовстановлюючих документів, спірні приміщення є саме нежитловими, а посилання сторони позивача на проведене за його ініціативою експертне дослідження згідно Висновку №09/2016 будівельно-технічного експертного дослідження від 26.12.2016 року, яким експертом було встановлено, що дійсно в приміщеннях полу підвального поверху житлового будинку АДРЕСА_2 , а саме: №І, №ІІ, № НОМЕР_2 , №ХІХ, №ХХІ, №ХХVII, №XXIX та в приміщеннях 1-го поверху житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 мається технічне обладнання (комунікації), необхідні для обслуговування та забезпечення будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , не спростовує цього факту та не є належним та допустими доказом того, що дані приміщення є допоміжними, як наголошує позивачка ОСОБА_2 .. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в цій частині позову стороною позивачки до суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги сторони позивача в частині визнання зазначених вище спірних приміщень допоміжними, задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивачки ОСОБА_2 в частині скасування державної реєстрації права власності територіальної громади міста Білгород-Дністровський в особі міської ради на спірні приміщення, суд зазначає наступне.

Так, з 1 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 1 липня 2004 року, у редакції чинній станом на 01.01.2013 року.

Відповідно до зазначеного Закону в редакції діючій з 01.01.2013 року розпочав діяти Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав;

У відповідності до вказаного Закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Процедуру використання та перенесення державним реєстратором прав на нерухоме майно записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі разом - Реєстри) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) та використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, визначає Порядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 14.12.2012 року за №1844/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за №2102/22414.

Зазначеним Порядком передбачено, що перенесення записів з Реєстрів до Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором прав у разі, коли наявні у Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об`єкт нерухомого майна або суб`єкта речових прав, їх обтяжень.

Державний реєстратор переносить до відповідного розділу Державного реєстру прав, відкритого на об`єкт нерухомого майна, відомості записів, наявні у Реєстрах, у частині, що стосується такого об`єкта.

На підставі викладеного вбачається, що з моменту введення в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме з 01.01.2013 року було врегульовано перенесення інформації стосовно об`єкту нерухомого майна до Реєстру прав власності.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №129120010 від 27.06.2018 року, право власності на вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення у житловому будинку, літ. "А" за адресою: АДРЕСА_2 було зареєстроване за відповідачем державним реєстратором Карпеєвою Галиною Валеріївною на підставі Листа ФДМ України серія та номер: 15-09-02104, виданий 06.05.2014 року, видавник: РВ ФДМ України по Одеській області; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 517-VII, виданий 20.03.2018, видавник Білгород-Дністровська міська рада.

З вищезазначеного Витягу також вбачається, що під час проведення державної реєстрації прав стосовно цього майна за територіальною громадою міста Білгород-Дністровський в особі міської ради спірним приміщенням було присвоєно реєстраційний номер об`єкта нерумого майна: 1586730951103.

На підставі вищевикладеного, суд вважає доводи позивача стосовно того, що спірне майно зареєстроване за територіальною громадою міста Білгород-Дністровський в особі міської ради незаконно та в порушення прав ОСББ «Центр» є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо посилань сторони позивача, що спірні приміщення знаходяться на балансі ОСББ «Центр», суд зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність на підставі Закону №2189-VII від 09.11.2017 року) балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до статті 24 цього Закону: балансоутримувач має право: 1) здійснювати функції тримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; 2) визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту майна; 3) укладати договори на надання житлово-комунальних послуг; 4) приймати рішення щодо використання коштів на виконання капітального та поточного ремонтів; 5) здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом; 6) звертатися до суду про звернення стягнення на майно осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання житлово-комунальних послуг або відшкодовувати завдані збитки майну, що перебуває в нього на балансі; балансоутримувач зобов`язаний: 1) укладати договір з власним: м (співвласниками) на утримання на балансі відповідного майна; 2) утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); 3) вести бухгалтерську, статистичну та іншу, передбачену законодавством, звітність відповідно до законодавства; 4) забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном; 5) забезпечити умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил; 6) забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

З приписів наведених норм вбачається, що балансоутримувач має діяти у вказаних законом межах не перебільшуючи своїх повноважень. Отже перебування майна на балансі юридичної особи є лише формою ведення бухгалтерського обліку та не підтверджує належність права власності на це майно у балансоутримувача.

Як вже було встановлено судом, територіальна громада м. Білгород-Дністровського в особі Білгород-Дністровської міської ради є власником вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень в житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 03.08.2006 року. Опис об`єкта: нежитлові приміщення першого поверху з №1 по №41, з №1 по №V, нежитлові приміщення другого поверху з №42 по №77, з №VI по №X. Реєстрацію права власності було здійснено на підставі Рішення виконкому Білгород-Дністровської міської ради №449 від 27.06.2006 року.

Згідно з абз. 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту зазначеної правової норми вбачається, що, на відміну від частини 2 статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13.»

Згідно частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: - прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; - виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; - встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; - прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; - формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; - видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Згідно частини першої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_2 в частині скасування реєстрації права власності за територіальною громадою м. Білгород-Дністровський в особі Білгород-Дністровської міської ради є необґрунтованими, такими, що не ґрунтуються на дійних обставинах справи та нормах чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Рішення є законним тоді, коли виконавши всі вимоги цивільного судочинства, суд вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час ухвалення рішення суду, суд застосовує практику ЄСПЛ, щодо втручання у право власності та мирне володіння майном.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

- чи є втручання законним;

- чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес;

- чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи, зокрема і юрижичної особи, на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Відмовляючи у позові, судом враховується, що відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 16, 321, 328, 382, 387, 391, 396 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 3-5, 10, 11 ,12, 13, 19, 23, 30, 34, 76-81, 89, 95, 102, 106, 110, 229, 247, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Центр» про визнання приміщень власністю співвласників та скасування реєстрації права власності територіальної громади міста Білгород-Дністровського - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст даного рішення складено та проголошено 24.06.2021 року о 16 годині 00 хвилин.

Суддя: