Court ruling № 9780708, 01.02.2010, Kharkiv Administrative Court of Appeal

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2010 р.Справа № 2-а-40565/09/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Мінаєвої О.М. , Макаренко Я.М.

при секретарі судового засідання - Антоненко Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009р. по справі№2-а-40565/09/2070

за позовом казенного підприємства "Зміївський ремонтний електромеханічний завод"

до Державної податкової інспекції у Зміївському районі

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Казенне підприємство “Зміївський ремонтний енергомеханічний завод”, звернувся до суду з позовом до ДПІ у Зміївському районі Харківської області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0002991501/0 від 05.04.2007 року у повному обсязі.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009р. по справі№2-а-40565/09/2070 адміністративний позов Казенного підприємства «Зміївський ремонтний електромеханічний завод" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі про скасування рішення задоволено в повному обсязі, скасовано податкове повідомлення-рішення №0002991501/0 від 05.04.2007 року у повному обсязі.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Зміївському районі Харківської області, не погодився з вказаною постановою, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду мотивує тим, що висновок про своєчасність погашення узгодженого податкового зобов'язання по податку на додану вартість робиться позивачем та судом лише на підставі того, що в реквізиті "призначення платежу" платіжних доручень було зазначено період, за який вносились платежі. Однак такий висновок є помилковим та необґрунтованим з огляду на приписи п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Вказані позивачем суми (згідно платіжних доручень, наявних в справі) погасили існуючий податковий борг, який виник внаслідок несплати узгоджених податкових зобов'язань, визначених у деклараціях.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує, вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 26.03.2007 року фахівцями ДПІ у Зміївському районі Харківської області було проведено невиїзну документальну перевірку підприємства позивача з питання своєчасності сплати платежів до бюджету. За результатами невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати платежів до бюджету Казенним підприємством «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»ДПІ у Зміївському районі Харківської області складено акт перевірки №359/15-039/08326540.

На підставі зазначеного акту керівником ДПІ у Зміївському районі прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002991501/0 від 05.04.2007 р., згідно з яким позивач повинен сплатити до бюджету штрафну (фінансову) санкцію з податку на додану вартість у розмірі 50% та в сумі 43449,57 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання. Штрафні санкції позивачу застосовано на підставі п.п.17.1.7 п. 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підприємством позивача по податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2006 р. сплачено 264686,0 грн. 20.11.2006 р. та 29.01.2007 р., а не 28.02.2007р., як зазначено в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому розрахунок штрафної санкції не відповідає дійсності та документально не підтверджується, а також відповідачем не враховано призначення платежів зі сплати податку на додану вартість, визначених позивачем у платіжних дорученнях.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції на підставі наступного. Відповідно до акту перевірки до позивача застосовано податковим повідомленням рішенням №0002991501/0 від 05.04.2007 р. наступні штрафні санкції: по податковій декларації з податку на додану вартість №21252 від 20.11.2006 р. сума штрафної санкції складає 43449,57 грн. Згідно податкової декларації з податку на додану вартість №21252 від 20.11.2006 р. (декларація за жовтень 2006 року) підприємством по рядку 18.1 нараховано податок на додану вартість до сплати в бюджет в сумі 264686 грн. Підприємством сплачена сума податку на додану вартість до бюджету згідно наступних платіжних доручень: №1291 від 17.11.2006 р. на суму 263465,0 грн. (сплачено 20.11.2006 р.) №1292 від 20.11.2006 р. на суму 1220,0 грн. №62 від 29.01.2007 р. на суму 1,0 грн.

Вказані платіжні документи відповідачем не досліджувався в акті перевірки. Відповідачем суму сплаченого податку на додану вартість 28.02.2007 р. у розмірі 217247,85 грн. віднесено на сплату по податковій декларації за жовтень 2006 р. без дослідження призначення платежу в платіжному дорученні №151.

Таким чином, позивач по податковій декларації за жовтень 2006 року сплатив 264686,00 грн. 20.11.2006 року та 29.01.2007 року, а не 28.02.2007 року, як зазначено в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому розрахунок штрафної санкції не відповідає дійсності та документально не підтверджується.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування», обовязок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обовязкового платежу). Тому при сплаті податкових зобовязань за конкретний період обов'язок підприємства щодо сплати податку на додану вартість припиняється зі сплатою цього податку за конкретний період. Згідно з пунктом 2 статті 12 вказаного Закону фінансові установи виконують доручення платників податків і зборів (обовязкових платежів) на перерахування податків і зборів (обовязкових платежів) до бюджетів в установлений законом термін. Відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України «Про національний банк України», Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року № 377/8976, визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів. При цьому, згідно з пунктом 3.8 Інструкції, реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

Виходячи із вищенаведеного, суд приходить до висновку, що право призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми зобовязань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначенням у ньому призначення платежу на сплату відповідних податкових зобовязань чи податкового боргу.

Відповідач посилається на положення п. 7.7. ст. 7 Закону № 2181, яким визначено принцип рівності бюджетних інтересів та передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а у разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами - у рівних пропорціях. Однак статтею 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено джерела погашення податкових зобовязань або погашення податкового боргу платника податків. Податковий борг платник податків може погашати добровільно та самостійно, або за рішенням органу стягнення. При добровільному та самостійному погашенні податкового боргу платник податків вказує у платіжному документі період, за який сплачує борг. За рішенням органу стягнення суми ПДВ не стягувались, а тому застосування норми, передбаченої пунктом 7.7 вказаного Закону, є неправомірним.

Зазначена норма не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. У будь-якому випадку ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно у відповідності до вищенаведених вимог Законів України спрямував власні кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами", або іншими законами з питань оподаткування.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Казенним підприємством «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод»по податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2006 р. сплачено 264686,0 грн. 20.11.2006 р. та 29.01.2007 р., а не 28.02.2007р., як зазначено в розрахунку штрафних санкцій у додатку до акту перевірки, тому розрахунок штрафної санкції не відповідає дійсності та документально не підтверджується, а також відповідачем не враховано призначення платежів зі сплати податку на додану вартість, визначених позивачем у платіжних дорученнях.

Відповідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, згідно якої у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв необґрунтовано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009р. по справі№2-а-40565/09/2070 суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п.1 ч. 1 ст. 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2009р. по справі№2-а-40565/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяШевцова Н.В.

Судді Мінаєва О.М. Макаренко Я.М. Повний текст ухвали виготовлений 08.02.2010 р.