Court ruling № 97686568, 31.05.2021, Dnipro District Court of Zaporizhzhia City (until 25.04.2025 - Leninskyi District Court of Zaporizhzhia City)

Дата документу 31.05.2021

Справа № 334/3482/20

Провадження № 2/334/592/21

УХВАЛА

ІМЕНМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року

Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Гнатюка О.М.,

при секретарі судового засідання Алєйніковій О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справ за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних.

В обґрунтування позову зазначив, що постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2015 року у справі № 334/142/15-а зобов`язано УСЗН Запорізької міської ради по Ленінському району нарахувати та сплатити на користь позивача ОСОБА_1 різницю в одноразових компенсаціях у відповідності ст.48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 15 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплаченої суми 94,90 грн.

Постанова набрала законної сили 17.03.2015 року. Відповідачем нараховані до виплати кошти в сумі 18175,10 грн. Однак, сума заборгованості так і не була фактично виплачена.

Посилаючись на те, що відповідач прострочив виконання зобов`язань за вище зазначеним рішенням суду, вважає, що відповідно до положень ст.625 ЦК України має виплатити йому суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних. Просив суд стягнути з відповідача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 17.03.2015 року по 31.05.2020 року на суму заборгованості, визначену відповідачем на виконання постанови Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2015 року в справі № 334/142/15-а, у загальній сумі 16828,28 грн.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Представником відповідача подано відзив, відповідно до якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказав, що рішенням суду зобов`язано відповідача провести нарахування та виплати, проте не йдеться про стягнення грошових коштів. В судовому засіданні представник відповідача підтримала вимоги, зазначені у відзиві.

Дослідивши матеріали справ суд приходить до наступного.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно - правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміну "публічно-владні управлінські функції", то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Тому помилковим є застосування статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи.

Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.

Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним.

Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.

Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань,а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем .

Отже, можна дійти висновку, що спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18 (провадження №14-158цс20), де зазначила наступне.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною другою статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Відтак, ураховуючи акцесорний (додатковий) характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Відповідно до положень ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи первісний спір за позовом УСЗН Запорізької міської ради по Ленінському району про зобов`язання здійснити нарахування відповідно до статті 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був розглянутий за правилами адміністративного судочинства.

Вказану допомогу було нараховано на підставі судового рішення, але не виплачено ОСОБА_1 , у зв`язку з чим ним було ініційовано звернення до суду в порядку цивільного судочинства до УСЗН ЗМР по Дніпровському району з приводу стягнення згідно зі статтею 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних за весь період невиплати.

З огляду на характер правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах, їх суб`єктний склад, слід виснувати, що у цій справі між сторонами виник публічно-правивий спір щодо нарахування, сплати соціальної пільги, який було розглянуто за правилами адміністративного судочинства, а тому за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України з огляду на їх похідний характер також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З врахуванням суд приходить до висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому провадження в справі відповідно до норм п. 1 ч. 1ст. 255 ЦПК України слід закрити.

На виконання вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції Запорізького окружного адміністративного суду за територіальною підсудністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255, 256 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у цивільній справі за ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних.

Роз`яснити позивачу,що його позов до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів до Запорізького апеляційного суду.

Повний текст виготовлено 31.05.2021 року

Суддя О.М. Гнатюк