Decision № 97174544, 24.05.2021, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

_____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року Справа № 923/1424/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д., за участю секретаря судового засідання Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням програмного забезпечення "EASYCON" за участю учасника справи який знаходяться поза межами приміщення суду справу

за позовом: Першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України, вул. Січових Стрільців, 45-а, м. Київ,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", код ЄДРПОУ 23132721, вул. Белінського, 19, м. Херсон,

про припинення права власності, повернення державного майна,

за участю прокурора відділу Херсонської обласної прокуратури - Філіпенко О.І., посвідчення № 040567 видане 21.01.2016,

від позивача: Ляшенко О.М., Витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ,

від відповідача: Піцьків В.Я., ордер серія ІФ № 104720 видане 02.02.2021,

в с т а н о в и в:

Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", у якому просить суд припинити право приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю “Гемма ЛТД” на будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м реєстраційний номер майна - 25779658 та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу реєстраційний номер майна - 25498340, та повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м вартістю 315 244,80 грн. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, вартістю 1 144 695,60 грн., а загальною вартістю - 1 459 940,40 грн., отримані товариством з обмеженою відповідальністю “Гемма ЛТД” за договорами купівлі продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області.

Ухвалою від 04.01.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання по справі для усіх учасників процесу в режимі відеоконференцзв`язку поза межами суду на 02 лютого 2021 року, встановив відповідачу, в строк до 25.01.2021 подати суду письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують направлення відзиву і доданих до нього доказів позивачу, запропонував прокурору та позивачу в строк до 01.02.2021 надати відповідь на відзиви відповідачів.

До суду 01.02.2021 відповідач надав відзив на позовну заяву відповідно до якого просить суд позовну заяву повернути позивачеві, а провадження у справі закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231, з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Ухвалою від 02.02.2021 суд постановив відкласти підготовче засідання, запропонував Відповідачеві, за наявності подати до суду заперечення на відповідь на відзив у строк до 28.02.2021 року.

Прокурором 12.02.2021 подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву відповідно до якого просить суд задовольнити позовну заяву.

Ухвалою від 04.03.2021 Господарський суд закрив підготовче провадження та призначив судове засідання на 30.03.2021 для розгляду справи по суті.

За результатами судового засідання 30.03.2021 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 13.04.2021 до 14 год. 30 хв. для надання відповідачем письмових пояснень.

Ухвалою від 13.04.2021 суд задовольнив клопотання представника відповідача, здійснивши технічні дії щодо надання можливості ознайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, та з урахуванням думки прокурора, узгодивши час наступного судового засідання, оголосив перерву в судовому засіданні до 22.04.2021 до 11 год. 00 хв. для надання учасниками справи письмових пояснень та обміну між собою.

Прокурором 20.04.2021 подано до суду пояснення по справі.

Представником відповідача через Електронний суд 22.04.2021 подано додаткові пояснення у справі.

За результатами судового засідання 22.04.2021 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 18.05.2021 до 10:00 год.

За усним клопотанням представника суд оголосив перерву в судовому засіданні до 24 травня 2021 року до 11 год. 00 хв. для підготовки представника відповідача до судових дебатів.

За результатами судового засідання 24.05.2021 суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення, після виходу судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

І. Позиція прокурора:

Відповідно до Указу Президента України № 484/2011 від 16.04.2011 Державне агентство рибного господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України. Агентство забезпечує реалізацію державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, регулювання рибальства; відповідно до покладених на нього завдань виконує в межах повноважень функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Установлено, що Фондом державного майна України 04.07.2008 видано наказ № 775, згідно з яким до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, включено будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв. м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу.

Відповідно до цього наказу між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області (далі - РВ ФДМУ) та товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» (далі - ТОВ «Гемма ЛТД» або товариство) 24.11.2008 укладено договір купівлі - продажу шляхом викупу будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. Збур`ївського рибгоспу, вартістю 315 244,80 грн. Зазначене майно фактично передано покупцеві згідно з актом приймання передачі державного майна від 23.01.2009.

Того ж дня - 24.11.2008 між РВ ФДМУ та ТОВ «Гемма ЛТД» укладено договір купівлі - продажу шляхом викупу гідроспоруд ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, вартістю 1 144695,60 грн.

Майно, визначене договорами, фактично передано покупцеві згідно з актами приймання - передачі державного майна від 23.01.2009 та 26.01.2009 відповідно.

Законність вказаних правочинів було предметом розгляду справи судами різних інстанцій за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства до ТОВ «Гемма ЛТД», Фонду державного майна України та його регіонального відділення по Херсонській області.

Так, розглядаючи справу № 910/390/17 Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 дійшов висновку про те, що будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу не могли бути об`єктом приватизації, у зв`язку з чим наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації» в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу є незаконним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими.

Після касаційного перегляду остаточне рішення у цій справі прийнято 23.08.2018 господарським судом міста Києва, в якому зазначено, що частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено перелік об`єктів, які не підлягають приватизації.

Відповідно до абзацу 19 підпункту «Г» ч. 2 зазначеної статті, приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, зокрема: водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Спільним інструктивним листом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 08.08.2005 № 10-21-12089 надано роз`яснення, в якому наведено перелік водогосподарських нерухомих об`єктів, гідротехнічних споруд захисного значення, які забезпечують використання водних ресурсів та створені для боротьби зі шкідливим впливом вод. Такими об`єктами є: земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водопуски; водопостачальні, скидні та розбірно-осушувальні канали; споруди та канали; рибоуловлювачі та камери облову; насосні станції, причали.

За таких обставин, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту вимогам чинного на момент їх видання законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

Оскільки судом встановлено наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна, вимога прокурора щодо зобов`язання ТОВ «Гемма ЛТД» повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.в. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, які були відчужені за договорами купівлі-продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вважає прокурор, за таких обставин вважається доведеним і не підлягає доказуванню факт протиправного вибуття з державної у приватну власність спірного майна, а правочини з продажу вказаних об`єктів за договорами від 24.11.2008 є нікчемними в силу Закону та згідно зі ст. 215 ЦК України визнання їх недійсним в судовому порядку не вимагається.

Відповідно до ст. ст. 317, 328, ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 391 ЦКУ, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Обґрунтування підстав для звернення до суду та порушення інтересів держави.

Відповідно до приписів ст. 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» визначено статус прокурора. Відповідно до п. 9 ч. 1 цієї норми статус прокурора має перший заступник керівника обласної прокуратури.

Частиною 1 статті 24 Закону передбачено право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства Генеральним прокурором України, його першим заступником та заступниками, керівниками обласних та окружних прокуратур, їх першими заступниками та заступниками.

Отже, перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури уповноважений звертатись до суду із позовною заявою на захист державних інтересів.

За приписами ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Підстави для звернення прокурора до суду визначено у ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У даному випадку прокурором встановлено порушення інтересів держави, яке полягає у протиправному вибутті майна загальнодержавного значення з державної у приватну власність.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей також має, з огляду на ст. ст. 1,3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Обґрунтовуючи необхідність захисту інтересів держави необхідно зазначити, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в Законі України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Компетентним суб`єктом у даних правовідносинах є Державне агентство рибного господарства, як орган, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості та здійснює повноваження функції з управління об`єктами державної власності у цій сфері, згідно з Указом Президента України № 484/2011 від 16.04.2011.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Враховуючи зазначене, прокуратурою направлено лист до Держрибагентства від 09.10.2020 № 15/2-287 вих.-20 про викладені факти порушень законодавства і державних інтересів та надання інформації про вжиті заходів цивільно-правового характеру, спрямовані на їх усунення.

Проте, зі змісту відповіді від 10.11.2020 № 1-7.2-9/6724-20 вбачається, що вказаним органом будь - яких заходів вжито не було.

Щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор, у даному випадку, виконує субсидіарну роль та на законних підставах замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснив захисту державних інтересів.

Будь-які порушення у цій сфері спричиняють шкоду інтересам держави і є підставою, за відсутності належного реагування з боку компетентних органів, для втручання органів прокуратури, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом.

При цьому, приписи чинного законодавства передбачають право прокурора здійснювати представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно чином здійснює орган державної влади без будь-яких застережень щодо причин, через які орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави. Відтак, достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органів державної влади, є, зокрема, факт нездійснення цими органами захисту державних інтересів незалежно від причин такої бездіяльності.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 (справа № 912/2385/18) прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У даному випадку «нездійснення захисту» полягає в тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень Держрибагентство України за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, незважаючи на очевидний характер порушень та обізнаність про них.

Про обізнаність Держрибагентства України про викладені порушення свідчить не тільки лист обласної прокуратури, а й та обставина, що вказаний орган влади був позивачем у справі № 910/390/17 та реалізовував усі процесуальні повноваження.

Утім, як вищезазначено, жодних заходів господарсько-правового характеру до повернення вказаного майна у володіння держави упродовж тривалого часу вжито не було.

Прокурор у відповіді на відзив на позовну заяву обґрунтовуючи заперечення відповідача зазначив, що позовна давність у таких правовідносинах не застосовуються.

Прокурор стверджує, що позов, який розглядається за своєю природою є – негаторний. І хоча спір виник між одними й тими ж сторонами, позов заявлено з інших підстав і зважаючи на наявність правових висновків, обрано належний спосіб захисту.

ІІ. Позиція відповідача:

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву у якому ним зазначено, що на його думку при подачі позову прокурор допустив зловживання процесуальними правами, що вбачається з наступного.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 162 ГПК України, - позовна заява повинна містити - підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Заявляючи вказаний позов Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури підтвердив, що ним не подано іншого позову до цього ж відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав. Цим самим позивач ввів суд в оману, повідомивши завідомо неправдиві відомості шляхом укриття того факту, що позов з аналогічним предметом і аналогічних підстав вже перебував на розгляді у Господарському суді м. Києва.

Так, 26.12.2016 року Заступник прокурора Херсонської області звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гемма Лтд" (далі - відповідач, Фонду державного майна України (далі - відповідач, Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач - в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 "Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації" в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114, 3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу шляхом викупу будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114, 3 кв.м. Збур`ївського рибгоспу, укладений 24.11.2008 РВ ФДМУ по Херсонській області та ТОВ "Гемма ЛТД";

- визнати недійсним договір купівлі-продажу шляхом викупу гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, укладений 24.11.2008 між РВ ФДМУ по Херсонській області та ТОВ "Гемма ЛТД";

- вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" та повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114, 3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, передані йому за договорами купівлі-продажу, укладений 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 (суддя Спичак О.М.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 "Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації" в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу.

Стягнуто з Фонду державного майна України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 0032495) на користь Прокуратури Херсонської області (місцезнаходження: 73000, м. Херсон вул. Петренка, 33, код ЄДРПОУ 04851120) 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

09.06.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 910/390/17 було видано наказ.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 у справі № 910/390/17 скасовано і прийнято нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.03.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 у справі №910/390/17 - скасовано. Справу №910/390/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Остаточним рішенням по даній справі № 910/390/17 яке ухвалене 23.08.2018 року Господарським судом м. Києва, - у задоволенні позову заступника прокурора Херсонської області, - відмовлено.

Тобто заступник прокурора Херсонської області в інтересах Державного агентства рибного господарства України заявляв позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД», Фонду державного майна України, Регіонального відділення ФДМ України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі з вимогою: « Вилучити у товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» та повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, передані йому за договором купівлі-продажу, украденими 24.11.2008року з Регіональним відділення Фонду державного майна України по Херсонській області» . Вказана вимога є тотожною до вимог: «Припинити право приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» на будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м реєстраційний номер майна - 25779658 та гідроспоруди й ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу реєстраційний номер майна - 25498340.

Повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м вартістю 315 244,80 грн. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, вартістю 1 144 695,60 грн., а загальною вартістю - 1 459 940,40 грн., отримані товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» за договорами купівлі продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області».

Даний позов неодноразово розглядався судами, першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Незважаючи на наявність відповідного рішення суду Перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури повторно у грудні місяці 2020 року звертається вже до господарського суду Херсонської області з аналогічними вимогами, які випливають з тих самих правовідносин.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, зокрема якщо є таке, що набрати законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що законодавець визначив, в тому числі й уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, так само як і уникнення можливості подання нового позову зі тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами як засобу, спрямованого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Отже, передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

Елементи позову - це його складові частини, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу. До елементів (складових частин) позову належать його предмет та підстава.

Відповідач зазначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги раніше заявленого позову прокурор зазначає, що договори купівлі-продажу були укладені на підставі постанови Господарського суду Херсонської області від 27.11.2006 у справі № 10/218-АП-06, яка була залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 20.04.2007, проте в 2009 році зазначені рішення суду скасовано з підстав того, що спірне майно не підлягає приватизації в силу статті 5 Водного кодексу України та абзацу 19 підпункту «Г » пункту 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна України», оскільки має загальнодержавне значення, відноситься до категорії захисних споруд і забезпечує життєдіяльність держави.

Крім того, за твердженням прокуратури вказане є підставою для визнання незаконним та скасування наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації» в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, а відтак і укладені договори купівлі-продажу будівлі насосної підстанції та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, укладені 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД», підлягають визнанню недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, а майно є таким, що підлягає поверненню у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, господарський суд м. Києва дійшов висновку про те, що позовні вимоги Заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства У країни, до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", 2) Фонду державного майна України, 3) Регіонального відділення Фонду державного майна України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Укрриба" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання договорів недійсними, витребування майна не підлягають задоволенню.

Новий заявлений позов заступник керівника Херсонської обласної прокуратури обґрунтовує рішенням господарського суду м. Києва від 23.08.2018 року по справі №910/390/17, стверджує про те, що заявляє негаторний позов про усунення перешкод в користуванні майном, який на його думку можна пред`явити в будь-який момент. Такі твердження позивача є хибними і спрямовані на підміну існуючих понять.

Відповідно до суті заявленого заступником прокурора Херсонської області в інтересах Державного агентства рибного господарства України позову до товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД», Фонду державного майна України, Регіонального відділення ФДМ України в Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі був нібито захист інтересів держави в особі Державного агентства рибного господарства України, які полягають у незаконному відчуженні державного майна. Позовна заява заступник керівника Херсонської обласної прокуратури в даній справі № 923/1424/20 в абзаці 7 на стор. 8 мотивована тим, що прокурором встановлено порушення інтересів держави, яке полягає у протиправному вибутті майна загальнодержавного значення з державної у приватну власність. Таким чином, що в одному що в іншому випадку предметом спору є майнові права на власність індивідуально визначеного майна, а саме: на будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м реєстраційний номер майна - 25779658 та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу реєстраційний номер майна - 25498340. Поняття «незаконного відчуження» чи «протиправного вибуття майна» - є тотожні за своїм змістом. Спосіб захисту права, зазначений прокурором у попередньому позові «Вилучити у товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» та повернути у державну власність..» за своєю суттю є абсолютно тотожний способу «Припинити право приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД»... Повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України». В одному і в іншому випадку, власник майна товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД", - позбавляється правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном, а при заявлені так званого «негаторного позову» взагалі не прийнятний спосіб усунення порушень власника.

Як відомо, право власності складається з трьох правомочностей: права володіння; права користування; права розпорядження.

У разі порушення права власності й необхідності звертатися до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з указаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права.

Так, віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника про витребування майна від незаконно володіючого невласника.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на наведені визначення Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц зробила висновок, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного й негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права в розумінні положень ч. 1 ст. 317 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

Так, у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння. Отже, з огляду на специфіку речей в обороті, володіння рухомими й нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Таким чином, з наведеної позиції ВП ВС убачається, що власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою.

Прокурор, стверджуючи по змісту позовної заяви про те, що ним ніби-то заявлено негаторний позов, однак, такий позов може заявити тільки власник, який має зареєстровані права власності. На підтвердження чого, позивач долучив документи, які свідчать про право власності на спірні об`єкти товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД». ТОВ «Гемма ЛТД» не тільки юридично, але фактично володіє, користується і розпоряджається спірним майном впродовж 12-ти років, і такі права власності не є припиненими. Разом з тим, позивач не представив зареєстрованих чи фактичних прав власності на майно, що відповідно позбавляє його права на заявлення негаторного позову.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Господарський суд м. Києва з урахуванням правових позиції Верховного Суду, відмовив прокурору у задоволенні заявленого 29.12.2016 року позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Крім того, невирішення питання про можливість застосування позовної давності може свідчити про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зауважимо, що ч.І ст.6 конвенції гарантує справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Специфічним у застосуванні положень конвенції є те, що багато її принципів не можна відразу побачити безпосередньо в тексті.

Вони випливають з її «духу» і знаходять своє розкриття в практиці та позиціях ЄСПЛ.

Важливими для розуміння суті ст.6 конвенції є «зауваження» Суду про те, що хоча ця стаття гарантує право на справедливий розгляд, вона не встановлює жодних правил стосовно допустимості доказів чи того, яким чином вони повинні бути оцінені, що насамперед повинно регулюватися національним законодавством і національними судами (див., наприклад, справу «Гарсія Руїз проти Іспанії», №30544/96, §28). Говорячи про принцип рівності сторін, Суд указує, що кожній зі сторін мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, який не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» від 26.05.2009 №3932/02, §22).

Крім іншого, принцип справедливості порушується там, де національні суди ігнорують визначену, відповідну і важливу думку, висловлену заявником (див., зокрема, рішення у справах «Проніна проти України» від 18.07.2006 №63566/00, §25, та «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 №42310/04, §280). Відповідно до прецедентного права Суду рішення судів і трибуналів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи (наприклад, справа «Гарсія Руїз проти Іспанії», §26).

Вказані принципи допомагають зрозуміти деякі важливі елементи справедливого суду. При цьому й саме питання застосування строку позовної давності тісно пов`язане з їх реалізацією. Показовою в питанні застосування позовної давності в контексті ст.6 конвенції

є справа «Grafescolo S.R.L. проти Молдови». В ній компанія-заявник стверджувала, що судовий розгляд був несправедливим, оскільки національні суди не взяли до уваги положення цивільного кодексу країни стосовно позовної давності, які були чинними на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а застосували нові положення ЦК Молдови. Уряд стверджував, що строк позовної давності не міг бути застосований, оскільки національні суди визнали абсолютну недійсність договору купівлі-продажу. У цій справі Суд послався на прецендетне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Відзначалося, що роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство закону, що є обов`язковим для країн, котрі підписали конвенцію. Далі Суд повторює, що ст.6 документа зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення. (У справі «Руїз Торія проти Іспанії» (рішення від 9.12.94) ЄСПЛ установив, що відмова національного суду обґрунтувати відхилення заперечення стосовно спливу строку давності є порушенням цього положення). Суд відзначив у цьому контексті, що строк позовної давності був важливим аргументом, і якщо б він був узятий до уваги, то це, можливо, привело до відмови в позові.

Попри це, Верховний суд Молдови не назвав жодних причин того, чому він не зважив на цей аргумент. У світлі викладеного ЄСПЛ дійшов висновку, що судовий розгляд не був справедливим, а отже, мало місце порушення ст.6 конвенції. Таким чином, господарський суд м. Києва у своєму рішення від 23.08.2018 року по справі № 910/390/17, правильно застосував норми що регулюють питання позовної давності до спірних правовідносин. При цьому, пропуск відповідного строку позовної давності на відновлення права власності на спірне майно шляхом його витребування , за відсутності зареєстрованих прав на майно а також будь-яких фактичних прав, - позбавляє можливості позивача заявляти негаторний позов.

На підставі викладеного відповідач просить суд позовну заяву першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури подану в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Гемма ЛТД" з вимогами припинити право приватної власності товариства з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» на будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м реєстраційний номер майна - 25779658 та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу реєстраційний номер майна - 25498340, та повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м вартістю 315 244,80 грн. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, вартістю 1 144 695,60 грн., а загальною вартістю - 1 459 940,40 грн., отримані товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» за договорами купівлі продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області - повернути позивачеві, а провадження у справі закрити на підставі п.3 ч. 1 ст. 231, з урахуванням п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

IV. Мотивувальна частина рішення.

Суд встановив, що звернення прокурора з цим позовом відповідає приписам ст. 131-1 Конституції України, приписам ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів держави в цій справі у зв`язку із виключними обставинами які призвели до тривалого нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави.

Окрім того, прокурор у цій справі здійснює субсидіарну роль, оскільки в судових засіданнях захист інтересів держави здійснював представник відповідача особисто.

Позиції з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисті інтересів держави в суді дотримується і Верховний Суд, який висловив її у низці постанов у справах за позовами прокурорів (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та інші).

Прокурором підтверджено дотримання умов та порядку досудового з`ясування обставин та підстав представництва і захисту інтересів держави, орган владних повноважень не оскаржує дій прокурора щодо наявності підстав та неналежного виконання позивачами своїх обов`язків щодо судового захисту.

Відповідач також не заявляв заперечень щодо наявності підстав представництва прокурора інтересів держави.

Судом встановлено, і це не оспорюється учасниками справи, що Фондом державного майна України 04.07.2008 видано наказ № 775, згідно з яким до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, включено будівлю насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв. м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу.

Однак, наведений наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 за № 775 до матеріалів справи прокурором та позивачем не додавався, предметом судового розгляду та дослідження не був, зроблено посилання на визнання його недійсним рішенням господарського суду у іншій справі.

Відповідно до цього наказу між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» 24.11.2008 укладено договір купівлі - продажу шляхом викупу будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. Збур`ївського рибгоспу, вартістю 315 244,80 грн. (а.с. 60-62).

Також 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД» укладено договір купівлі - продажу шляхом викупу гідроспоруд ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, вартістю 1 144695,60 гривень (а.с. 63-65).

Зазначене майно, як стверджує прокурор і позивач та не заперечує відповідач, фактично передано покупцеві згідно з Актів приймання передачі державного майна від 23.01.2009 року та 26.01.2009 відповідно. Однак, наведені Акти приймання передачі державного майна від 23.01.2009 до матеріалів справи прокурором та позивачем не додавалися, предметом судового розгляду та дослідження не були.

Надання до цієї справи лише договорів без наведених документів як доказів, прокурор пояснив тим, що законність вказаних правочинів було предметом розгляду справи судами різних інстанцій за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства до ТОВ «Гемма ЛТД», Фонду державного майна України та його регіонального відділення по Херсонській області.

Наявність інших судових справ та правові висновки інших судів щодо оцінки обставин справи та доказів у справі (Господарський суд міста Києва, Верховний Суд) при розгляді цих же спірних правовідносин прокурор вважає такими, що мають преюдиціарне значення та не потребують доказування у цій справі, посилаючись на норми статті 75 ГПК України.

Зокрема, прокурор вказує, що розглядаючи справу № 910/390/17 Верховний Суд у постанові від 14.03.2018 дійшов висновку про те, що будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу не могли бути об`єктом приватизації, у зв`язку з чим наказ Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 «Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації» в частині включення до цього переліку будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу є незаконним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими.

Прокурор також доводив до відома суд, вказував у позовній заяві та при розгляді справи в суді, що після касаційного перегляду остаточне рішення у цій справі прийнято 23.08.2018 Господарським судом міста Києва. Цим рішенням зазначено, що частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено перелік об`єктів, які не підлягають приватизації. Відповідно до абзацу 19 підпункту «Г» ч. 2 зазначеної статті, приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об`єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться зокрема: водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди.

Прокурор також стверджував, що Господарські суди, що розглядали інші справи та рішення яких набрали законної сили, дійшли висновку, що твердження прокурора про невідповідність оспорюваного акту вимогам чинного на момент їх видання законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, є обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

Прокурор вважає. що оскільки судом у іншій справі встановлено наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна, вимога прокурора у цій справі щодо зобов`язання відповідача ТОВ «Гемма ЛТД» повернути у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.в. та гідроспоруди ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, які були відчужені за договорами купівлі-продажу, укладеними 24.11.2008 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області є обґрунтованою.

В той же час, судом встановлено, і на це звертає увагу суду відповідач, що станом на час розгляду цієї справи 24.05.2021 доказів визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775 до справи не надано.

Укладені на підставі цього наказу договори купівлі-продажу між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» від 24.11.2008 щодо викупу будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. Збур`ївського рибгоспу, вартістю 315 244,80 грн. (а.с. 60-62), а також від 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД» щодо викупу гідроспоруд ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, вартістю 1 144695,60 гривень (а.с. 63-65) є чинними.

Будь-які судові рішення про визнання вказаного наказу та договорів недійсними в матеріалах справи – відсутні.

Більше того, як встановлено судом, право власності відповідача, що набуте ним на підставі наказу Фонду державного майна України від 04.07.2008 № 775, а також договорів купівлі-продажу між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гемма ЛТД» від 24.11.2008 щодо викупу будівлі насосної станції з устаткуванням площею 114,3 кв.м. Збур`ївського рибгоспу, вартістю 315 244,80 грн., та від 24.11.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Херсонській області та ТОВ «Гемма ЛТД» щодо викупу гідроспоруд ставкового господарства Збур`ївського рибгоспу, вартістю 1 144695,60 гривень підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 21686317 від 27.01.2009 на будівлю насосної станції, реєстраційний номер майна - 25498340 (а.с. 54, 55, 57); Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 31774048 від 24.10.2011 на будівлі та споруди, реєстраційний номер – 25779658 (а.с. 58).

Отже, прокурор та позивач заявили вимогу про припинення права приватної власності відповідача на нерухоме майно та повернення у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України без вимоги про скасування державної реєстрації прав відповідача та без доведення наявності таких підстав у цій справі.

При цьому, прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях, а також представник позивача в судовому засіданні стверджують, що позов є негаторним і полягає в усуненні перешкод власнику у користуванні майном. При цьому позивач зазначив, що майно знаходиться як у фактичному володінні так і у юридичному володінні відповідача, оскільки право власності в державному реєстрі прав зареєстроване за відповідачем володіння і користування майном здійснює відповідач.

І прокурор і позивач вважають, що право власності позивача на спірне майно встановлене законом, а тому майно фактично не вибувало з власності держави, отже юридично майно має належати державі. Вважають, що застосований ними спосіб захисту є ефективним і достатнім для захисту права держави.

Суд погоджується із запереченнями відповідача та зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

Отже, по суті позовних вимог позивач ставить собі за мету два завдання, які слід вирішити для відновлення права позивача.

По-перше, виходячи із раніше доведеного факту в інших справах щодо протиправного вибуття з державної у приватну власність спірного майна, позивач вважає правочини з продажу вказаних об`єктів за договорами від 24.11.2008 нікчемними в силу Закону та виходить з того, що згідно зі ст. 215 ЦК України визнання їх недійсним в судовому порядку не вимагається.

З цих підстав прокурор і позивач обґрунтовуючи вимогу про припинення права власності відповідача послалися на п. 3 ч. 1 ст. 386 ЦК України.

Суд вважає, що така вимога не може бути способом захисту права позивача виходячи з такого.

Стаття 346 ЦК України передбачено підстави припинення права власності, зокрема через законодавчо встановлені обмеження, коли за законом майно не може належати цій особі. Ця норма права не встановлює способів захисту прав. Конкретний спосіб припинення такого права власності визначений статтею 348 ЦК України, яка спеціально встановлює умови і порядок припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати.

Так, закон встановлює, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому частиною першою цієї статті.

Отже, приписи статей 346 та 348 ЦК України мають застосовуватися як загальна та спеціальна норми, комплексно і очевидно вони до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.

У справі ж, що розглядається є наявними інши фактичні обставини, що не охоплюються гіпотезою і диспозицією наведених норм права. Майно відповідачем було набуто по суті поза волею власника на підставі судового рішення, яке було скасовано пізніше. Отже, об`єктивні обставини справи вказують на те, що між сторонами виникли кондикційні відносини, які слід вирішувати за правилами, визначеними статтями 1212, 1213 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1212 ЦК України врегульовано загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави

Частина 1 ст. 1212 ЦК.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 2 ст. 1212 ЦК.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частина 3 ст. 1212 ЦК.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Стаття 1213. Повернення в натурі безпідставно набутого майна

Частина 1 ст. 1213 ЦК.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Як встановлено судом, відповідач не повертає протягом тривалого часу державі нерухоме майно, яке безпідставно набуте ним від держави. Безпідставність набуття майна встановлена наведеними прокурором та позивачем судовими рішеннями. Однак судового рішення про визнання недійсними та встановлення відповідачеві обов`язку повернути майно - немає.

За таких обставин прокурор та позивач неправильно обрали спосіб захисту права держави.

Суд звертає увагу позивача і прокурора на те, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на викладене законодавець у частині 3 Закону встановлює декілька способів захисту права, які є ефективними та можуть бути застосованими одночасно. Так, для відновлення прав держави потерпіла сторона (позивач) може звернутися з позовом про:

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на спірне майно за відповідачем;

- визнання недійсними договорів купівлі-продажу державного майна через їх нікчемність та на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- а також (одночасно) про визнання чи зміну цим рішенням суду речових прав держави.

Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за приписами статей 182, 331 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачається, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Такими юридичними фактами, які як підстава набуття права та його реєстрації можуть бути спростованими, є договори купівлі-продажу державного майна недійсність, зокрема нікчемність, у цій справі не встановлювалася та не була предметом розгляду судом через обраний прокурором спосіб захисту права держави.

Роблячи такий висновок суд звертається до правового висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19 та у постанові КГС ВС від 21.01.2021 у справі № 910/27779/14.

Стосовно вимоги прокурора та позивача про повернення у державну власність в особі Державного агентства рибного господарства України спірного нерухомого майна суд зазначає, що таке «повернення» може бути здійснене лише при застосуванні наведеного вище судом способу захисту шляхом попереднього скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на спірне майно за відповідачем; визнання недійсними договорів купівлі-продажу державного майна через їх нікчемність та на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; а також (одночасно) про визнання чи зміну цим рішенням суду речових прав держави.

Правові підстави для державної реєстрації прав визначені п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно якого Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Суд зазначає, що прокурор і позивач неправильно визначилися у межах доказування, обставинах які підлягають доказуванню та предметі доказування у цій справі, що вплинуло на об`єм підготовки і надання доказів, наведення аргументів та, зрештою, застосування неефективного способу захисту права.

Так, відповідно до ст. 75 ГПК України (Підстави звільнення від доказування) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Суд зазначає, що вирішуючи питання захисту своїх прав через визнання недійсними договорів купівлі-продажу державного майна як нікчемних, позивач не може посилатися на правову оцінку цих договорів, яка здійснена при розгляді спорів між цими ж сторонами іншими судами. Оскільки ст. 75 ГПК України встановлено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, то це означає, що ці договори мають бути предметом розгляду і висновків судом, який не лише робить правовий висновок про їх нікчемність у мотивувальній частині рішення, а і застосовує наслідки нікчемності такого правочину як висновок суду, що викладається у резолютивній частині рішення.

Суд зазначає, що згідно ст. ст. 317, 328, ЦК України дійсно передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 391 ЦКУ, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Прокурор та позивач не визначилися однозначно з питанням, який з елементів права власності підлягає захисту за цим позовом та із застосуванням такого способу захисту:

Із матеріалів справи та із доводів представників сторін у судовому засіданні та у дебатах суд дійшов переконання, що предметом спору між сторонами є запис в реєстрі про право власності. Прокурор та позивач намагаються усунути з реєстру (видалити, скасувати, спростувати) запис про відповідача як власника об`єктів нерухомого майна та намагання позивача відновити саме запис в державному реєстрі прав про право держави на спірні об`єкти нерухомого майна. Метою позову, як вбачає суд, є забезпечення введення держави як власника у володіння майном, якого вона була незаконно позбавлена.

Суд підкреслює, що у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Що ж стосується права користування, суд зауважує, що відповідач володів і користувався державним майном на законних підставах відповідно до договору оренди цього майнового комплексу. За цим позовом право фактичного володіння відповідача на іншого фактичного володільця та за змістом доводів позивача - не вимагається . Зміна власника у державному реєстрі прав не ставить за мету усунення відповідача від фактичного володіння спірним майном, яке гіпотетично може бути продовжене після введення держави у володіння шляхом реєстраційного підтвердження цього права – поновлення права власності, що у майбутньому дозволить державі розпоряджатися цим нерухомим майном у відповідності до законодавства.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Отже, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає способам захисту, які передбачені законом.

За таких обставин суд відмовляє у задоволенні позову.

IV. Розподіл судових витрат:

При відкритті провадження у цій справі прокурором сплачено судовий збір у сумі 24170,00грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів держави в суді.

Керуючись статтями 20, 232, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову.

2. Судові витрати покласти на заявника

3. Примірник рішення надіслати учасникам справи.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду або через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2021

Суддя П.Д. Пригуза