Court ruling № 97040521, 19.05.2021, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

19 травня 2021 року м. Київ № 640/10809/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовомГоловного управління Держпродспоживслужби в м. Києвідо про Товариства з обмеженою відповідальністю «Л`КАФА ГРУП» стягнення штрафних санкцій,ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Л`КАФА ГРУП» про стягнення штрафних санкцій на суму 6783,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2021 позовну заяву Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали представником позивача до суду подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Так, в обґрунтуванні строків звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів позивач посилається на те, рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 05.12.2019 №№ 175,176 ґрунтуються на рішенні суб`єкта владних повноважень, сума якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та може бути оскаржена в шестимісячний строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та зазначено, що строк оскарження рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу від 05.12.20219 року №№ 175, 176 завершився лише 07.08.2020, та цього ж дня рішення набрали законної сили.

Також зазначено, що звернення до суду суб`єкта владних повноважень щодо стягнення суми штрафу, на підставі рішень щодо яких не завершився строк оскарження, тобто до набрання законної сили, є передчасним, оскільки таке рішення про накладання штрафу, не набрала законної сили та може бути скасованим в повному обсязі або частково.

Дослідивши матеріали справи та заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно відомостей наявних в матеріалах справи, копію рішень від 05.12.2019 №175 та №176 відповідач отримав - 06.01.2020, у добровільному порядку у передбачений чинним законодавством строк їх не виконав, відтак право позивача на пред`явлення позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу за порушення законодавства про рекламу є встановлення факту несплати відповідачем відповідного штрафу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання рішення про його накладення, відтак Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві набуло право звертатися до суду з відповідним позовом через 15 днів після отримання позивачем відповідної постанови, в даному випадку - з 22.01.2020.

Суд звертає увагу, що положеннями Закону України «Про рекламу», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу факт оскарження рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами в судовому порядку рішення про накладення штрафу не визначено обставиною, яка зупиняє дію відповідного рішення чи обов`язок щодо сплати накладеного ним штрафу, відтак факт звернення відповідача до суду з позовом щодо оскарження рішень від 05.12.2019 №175 та №176 не є обставиною, яка зупиняє право позивача на пред`явлення позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафу за порушення законодавства про рекламу.

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.

Також суд зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Враховуючи викладене, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку. Обставини, на які посилається Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №640/16216/19.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).

Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить вказана позиція Суду, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

В той же час у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див.Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Подібний за змістом висновок наведено Європейським судом з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 року (справа "Каменівська проти України"), згідно якої право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...".

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду, представником позивача в заяві на усунення недоліків позовної заяви не обґрунтовано поважності причин пропущення такого строку, позовна заява підлягає поверненню.

Керуючись статтями 122, 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Повернути позовну заяву Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.

2. Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати позивачеві разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

3. Довести до відома позивача, що у відповідності до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.