Decision № 96646821, 29.04.2021, Zaporizhzhia District Administrative Court

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 квітня 2021 року Справа № 280/2063/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3029 Національної гвардії України (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 113, ЄДРПОУ 08803661) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини 3029 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3029 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2017 року по 01 листопада 2018 року;

- зобов`язати Військову частину 3029 Національної гвардії України нарахувати ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01 лютого 2017 року по 01 грудня 2018 року, з подальшим здійсненням відповідного перерахунку індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по момент звільнення з військової служби та виплатити утворену заборгованість.

Ухвалою суду від 19 березня 2021 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків.

Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 30 березня 2021 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

Ухвалою суду від 30 березня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 наказом командира військової частини 3029 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 28 жовтня 2020 року №1239 звільнений з військової служби у запас. Однак, в період проходження служба нарахування грошового забезпечення позивача проводилось не в повному обсязі, а саме відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення. Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною та з вимогою здійснити нарахування індексації грошового забезпечення, звернувся до суду із цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 20 квітня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№22628), в якому зазначає, що військова частина 3029 Національної гвардії України відповідно до Рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій від 26 грудня 2016 року №1608304600578 є неприбутковою організацією (код 0031) та утримується за рахунок бюджетних коштів. Так, виплати, зокрема індексації грошового забезпечення, залежить від обсягу фінансування військової частини на відповідний рік, проте за спірний період з 01 лютого 2017 року по 01 грудня 2018 року таких коштів виділено не було. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Наказом командира військової частини 3029 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 28 жовтня 2020 року №239 старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено у запас та виключено зі списків особового складу військової частини.

24 грудня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 жовтня 2020 року, обраховану на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Листом військової частини 3029 Національної гвардії України від 11 січня 2021 року №3/29/11/1-34 надано довідку про доходи з визначенням періодів виплати індексації.

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю, звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

У статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Порядок №1078).

У пункті 1-1 Порядку №1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, суд дійшов висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Посилання відповідача, як на підставу не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, на положення статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік є необґрунтованими.

Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина 3029 Національної гвардії України, відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.

З огляду на все вищезазначене суд дійшов висновку, що дії військової частини 3029 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправними, а тому з огляду на зазначене, суд вважає, що порушене право ОСОБА_1 підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , виданою Військовою частиною 3029 Національної гвардії України, позивачу з грудня 2018 нараховувалась та виплачувалась індексація, а саме: у грудні 2018 року - 71,08 грн., у січні 2019 року - 71,08 грн., у лютому 2019 року - 71,08 грн., у березні 2019 року - 134,47 грн., у квітні 2019 року - 134,47 грн., у травні 2019 року - 134,47 грн., у червні 2019 року - 134,47 грн., у липні 2019 року - 206,72 грн., у серпні 2019 року - 206,72 грн., у вересні 2019 року - 206,72 грн., у жовтні 2019 року - 206,72 грн., у листопаді 2019 року - 206,72 грн., у грудні 2019 року - 216,51 грн., у січні 2020 року - 216,51 грн., у лютому 2020 року - 216,51 грн., у березні 2020 року - 216,51 грн., у квітні 2020 року - 216,51 грн., у травні 2020 року - 216,51 грн., у червні 2020 року - 216,51 грн., у липні 2020 року - 226,29 грн., у серпні 2020 року - 226,29 грн., у вересні 2020 року- 226,29 грн., у жовтні 2020 року - 226,29 грн.

Таким чином, підстави для задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання провести перерахунок індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по момент звільнення з військової служби (28 жовтня 2020 року), оскільки відповідачем за вказаний період індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Щодо вимоги позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу та по сплаті судового збору, то суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, в сумі 5000,00 грн., з яких: консультація з питань правомірності призначення та перерахунку пенсії за вислугу років - 500,00 грн., складання та направлення заяв до компетентних органів - 1000,00 грн.; підготовка та направлення позовної заяви - 3500,00 грн.

В силу частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.

В якості доказів понесення витрат на професійну правову допомогу адвоката позивачем надано:

- копію договору «Про надання правової допомоги» №№939/м від 23 грудня 2020 року;

- копію розрахунку витрат на правову допомогу №2 від 15 січня 2021 року;

- копію Акту про прийняття грошових коштів №2 від 23 грудня 2020 року;

- копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №939/4 від 24 грудня 2020 року на суму 500,00 грн., №939/5 від 24 грудня 2020 року на суму 1000,00 грн. та №939/6 від 16 березня 2021 року на суму 3500,00 грн.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проте, такі послуги як: «консультація з питань правомірності призначення та перерахунку пенсії за вислугу років, складання та направлення заяв до компетентних органів» є складовими процесу підготовки позовної заяви, що свідчить про відсутність підстав для їх відокремлення від послуги складання позовної заяви.

Також, зважаючи на предмет позову та те, що вказана справа є типовою та незначної складності, обґрунтованою сумою за надані правові послуги є 1500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 143, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3029 Національної гвардії України (69006, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 113, ЄДРПОУ 08803661) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3029 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2017 року по 01 грудня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину 3029 Національної гвардії України нарахувати ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01 лютого 2017 року по 01 грудня 2018 року, та виплатити утворену заборгованість.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 3029 Національної гвардії України.

В задоволенні іншої частини вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 29 квітня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов