Decision № 95648564, 18.03.2021, Lviv District Administrative Court

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/1917/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» про визнання протиправною і скасування постанови,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення виконавчого збору у розмірі 9446,00 грн. від 17.03.2020, винесену щодо виконавчого провадження № 42581324.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.03.2020 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 42581324 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно частини 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадежння на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконане до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Позивач вказує, що рішення на підставі якого було відкрито виконавче провадження виконане ним до відкриття виконавчого провадження, відтак оскаржувана постанова старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про стягнення виконавчого збору є протиправною та підлягає скасуванню. Звертає увагу, що позивачу не було відомо про відкриття виконавчого провадження. Окрім того, позивач не погоджується із сумою виконавчого збору, оскільки старший державний виконавець повинен керуватись Законом України «Про виконавче провадження» чинним станом на день відкриття виконавчого провадження. Посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 та вказує, що за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконаня рішення, проте заходи державного виконавця не привели до виконання позивачем рішення, оскільки ОСОБА_1 виконав рішення до моменту відкриття виконавчого провадження. Також дододатково вказує, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 42581324 є незаконною.

Ухвалою від 16.02.2021 відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, третій особі встановлено строк для надання пояснень щодо позову.

У встановлений судом строк представник відповідача відзив на позовну заяву не подав, причини неподання відзиву суд не повідомив, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи у встановлений судом строк пояснень не подав, причини неподання пояснень суд не повідомив, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином.

Сторони у судове засідання не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч. 9 сит. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні визначені ст. 205 КАС України, всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, за відсутності потреби заслухати свідка та експерта, суд перейшов до розгляду справи у письмове провадження.

Суд, з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини.

Господарським судом Львівської області 18.02.2014 видано наказ на виконання рішення господарського суду від 03.02.2014 у справі № 914/4807/13 про зобов`язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не чинити перешкоди державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» в користуванні приміщенням прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м. шляхом його звільнення.

21.03.2014 на підставі заяви державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 18.02.2014 № 914/4807/13 державним виконавцем Залізничного відділу ДВС ЛМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42581324. Зобов`язано боржника добровільно до 04.04.2014 звільнити приміщенням прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м.

Згідно з викликами державного виконавця від 10.02.2016, від 16.02.2018 боржник ОСОБА_1 викликався до Залізничного відділу державної виконавчої служют міста Львів ГТУЮ у Львівській області.

19.02.2018 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби міста Львів ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1 за невиконання рішення суду.

Відповідно до акту старшого державного виконаця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.02.2020, при виході за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 , для перевірки виконання рішення суду, вставнолено, що боржник ОСОБА_1 виконав рішення суду, а саме не чинить перешкод в користуванні приміщення прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м.

Відтак, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» 17.03.2020 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 42581324.

Окрім того, 17.03.2020 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову у виконавчому провадження про стягнення виконавчого збору, відповідно до якої з ОСОБА_1 стягнено виконавчи збір у розмірі 9446,00 грн.

Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору від 17.03.2020 у виконавчому провадженні № 42581324, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України “Про виконавче провадження” (далі – ЗаконУкраїни “Про виконавче провадження” в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1, 5 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

За приписами ч. 2 ст. 15 Закону України “Про виконавче провадження” стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно ч. 3 ст. 39 Закону України “Про виконавче провадження” у випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

За приписами ч. 3 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Таким чином суд вказує, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України “Про виконавче провадження” (крім випадку, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору.

Судом встановлено, що 21.03.2014 на підставі заяви державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 18.02.2014 № 914/4807/13 державним виконавцем Залізничного відділу ДВС ЛМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42581324. Зобов`язано боржника добровільно до 04.04.2014 звільнити приміщенням прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м.

Відповідно до акту старшого державного виконаця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 28.02.2020, при виході за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 , для перевірки виконання рішення суду вставнолено, що боржнико ОСОБА_1 виконав рішення суду, а саме не чинить перешкод в користуванні приміщення прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м.

Відтак, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» 17.03.2020 старшим державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 42581324.

Згідно позовної заяви позивач вказує, що виконавчий збір стягненню не підлягає Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України “Про виконавче провадження” , оскільки позивачем виконано рішення до відкриття виконавчого провадження.

Так, згідно рішення Господарського суду Львівської області від 12.01.2010 у справі № 2/190, яке набрало законної сили, витребувано із чужого незаконного володіння у Об`єдання співвласників багатоквартирного будинку “Сокіл”, м. Львів, вул. Низинна, 5 (ідентифікаційний код 25258202) прибудоване приміщення поштового відділення загальною площею 595,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та повернуто його Державному територіально-галузевому об`єднанню “Львівська залізниця”, м. Львів, вул. Гоголя, 1 (ідентифікаційний код 01059900).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.02.2014 у справі № 914/4807/13, зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 не чинити перешкоди Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» в користуванні приміщенням прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м. шляхом його звільнення.

Відповідно до вказаного рішення, яке набрало законної сили, судом встановлено, що 16.01.2013 року працівниками відокремленого підрозділу ДТГО «Львівська залізниця» , як представниками балансоутримувача, було проведено обстеження приміщення прибудованого поштового відділення по АДРЕСА_1, та виявлено сторонню організацію, яка здійснює свою торгівельну діяльність на другому поверсі приміщення, загальною площею 219, 20 кв. м., а саме магазин вживаного одягу, який належить фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1. Станом на 26.11.2013 року та станом на час подання позову в суд, відповідач не звільнив другий поверх приміщення прибудованого поштового відділення по АДРЕСА_1, надалі здійснює там підприємницьку діяльністю, що підтверджується актом від 26.11.2013 року, складеним працівниками Будівельно-монтажного експлуатаційного управління № 1, а також не вчинив жодних дій, передбачених Законом України «Про оренду державного та комунального майна», щодо оформлення орендних відносин, що стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Суд вказує, що відповідно до договору оренди нерухомого майна від 23.07.2009 № 3 орендодавець ОСББ «Сокіл» передає, а орендар ПП ОСОБА_1 , приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 119 м.кв, що знаходиться за адерсою АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.03.2014 орендар в особі ПП ОСОБА_1 передає, а орендодавець ОСББ "Сокіл" приймає згідно з договором № 3 від 23.07.2009 приміщення загальною площею 119 м.кв. за адресою, АДРЕСА_1 .

Відтак, листом від 01.03.2014 ФОП ОСОБА_1 повідомив ДТГО «Львівська залізниця», що приміщення звільнене від будь-якого належного майна, господарська діяльність у приміщенні не здійснюється з 01.01.2014.

Проте, суд зазначає, що складення акту приймання-передачі нежитлових приміщень позивачем ОСББ "Сокіл" не підтверджує факту, що саме з 01.01.2014 ОСОБА_1 не чинив перешкод державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» в користуванні приміщенням прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м. шляхом його звільнення.

Окрім того суд вказує, що відповідно до наказу Господарського суду, на підставі якого відкрито виконавче провадження зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 не чинити перешкоди Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» в користуванні приміщенням прибудованого поштового відділення за адресою: АДРЕСА_1 , (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м. шляхом його звільнення.

Згідно з договором оренди нерухомого майна від 23.07.2009 № 3 орендодавець ОСББ «Сокіл» передає, а орендар ПП ОСОБА_1 , приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 119 м.кв, що знаходиться за адерсою АДРЕСА_1 . Відповідно до акту приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.03.2014 орендар в особі ПП ОСОБА_1 передає, а орендодавець ОСББ "Сокіл" приймає згідно з договором № 3 від 23.07.2009 приміщення загальною площею 119 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином, акт приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.03.2014, на який посилається позивач, не може свідчити про фактичне виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження № 42581324.

Жодних інших доказів на підтвердження виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження позивачем до матеріалів справи не долучено, а судом не встановлено, відтак відсутні підстави вважати, що позивачем виконано рішення суду до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 42581324.

Окрім того, відповідно до поданої позовної заяви позивач не погоджується із сумою виконавчого збору, оскільки старший державний виконавець повинен керуватись Законом України «Про виконавче провадження» чинним станом на день відкриття виконавчого провадження.

Станом на момент відкриття виконавчого провадження № 42581324 був чинним Закон України № 606-XIV "Про виконавче провадження", відповідно до ч. 1 ст. 28 якого було передбачено, що у разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

На час винесенння оскаржуваної постканови був чинним Закон України № 1404 «Про виконавче провадження», відповідно до ч. 3 ст. 27 якого передбачено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ Закону № 1404, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Таким чином, суд вказує, що стягнення виконавчого збору відповідно до Закону № 1404 є правомірним та таким, що відповідає чинному законодавсту.

Згідно позовної заяви позивач посилається на висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, про те суд не бере до уваги висновки викладені у вказаній постанові, оскільки у цій постанові Велика Палата Верховного Суду здійснила аналіз застосування частини 3 статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” у контексті встановленого судами обсягу обставин у цій справі за умови відкликання виконавчого документу стягувачем коли рішення суду залишається реально невиконаним та існує можливість повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання, що у свою чергу створює умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору.

Відтак, обставини встановлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 не є тотожними, оскільки у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду не надавала оцінку стягненню виконавчого збору у випадку виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження та в рамках виконавчого провадження.

Також посилання позивача на протиправність постанови про відкриття відкриття виконавчого провадження № 42581324 суд до уваги не бере, оскільки така постанова є чинною та не скасованою.

Проте, суд вказує, що до 05 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XI.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною другою статті 25 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (частина п`ята статті 25 Закону №606-ХІV).

Згідно з частиною першою статті 27 Закону №606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі № 120/89/19-а зазначає, що аналіз статей 25, 27, 28, 31 Закону №606-XIV дає підстави для висновку, що виконавче провадження розпочинається з моменту винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

У постанові про відкриття виконавчого провадження боржник повідомляється про необхідність виконання рішення суду, йому надається 7-денний строк для добровільного виконання такого, який обчислюється з моменту отримання копії цієї постанови. Законом передбачено, що така постанова надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Отже, чинним законодавством на державного виконавця покладено обов`язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій, покладених Законом на останніх. Така вимога Закону обумовлена, зокрема тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно бути обізнаним про строки, протягом яких він може виконати зобов`язання сам, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку.

Така правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №808/2840/16, від 08 листопада 2019 року у справі №640/19510/16-а.

Водночас добровільне виконання боржником судового рішення у строк, встановлений статтею 25 Закону №606-XIV, є підставою для звільнення його від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Невиконання боржником у встановлений строк рішення суду в добровільному порядку є підставою для примусового виконання такого рішення, що, у свою чергу, тягне за собою застосування специфічних санкцій майнового характеру, а саме - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження.

При цьому Закон №606-XIV не ставить можливість застосування таких санкцій у залежність від фактичного вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Правова позиція відповідного змісту викладена в постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі №815/1996/17.

Як встановлено судом, 21.03.2014 на підставі заяви державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» про примусове виконання наказу Господарського суду Львівської області від 18.02.2014 № 914/4807/13 державним виконавцем Залізничного відділу ДВС ЛМУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42581324. Зобов`язано боржника добровільно до 04.04.2014 звільнити приміщенням прибудованого поштового відділення за адресою: м. Львів, вул. Низинна, 5, (другий поверх), загальною площею 291, 20 кв. м.

Проте, в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази надіслання постанови про відкриття виконавчого провадження позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Таким чином порушено право ОСОБА_1 знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій, покладених Законом на останніх, право на добровільне виконання рішення протягом встановленого строку, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку, а відтак для звільнення позивача від сплати виконавчого збору та інших витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у п. 45 рішення в справі "Бочаров проти України", п. 53 рішення в справі “Федорченко та Лозенко проти України”, п. 43 рішення в справі “Кобець проти України”, при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення “поза розумним сумнівом”. Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

На підставі викладеного, постанова старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 17.03.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 42581324 є протиправною та підлягає скасуванню.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України, принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши оскаржуване рішення відповідно до критерій визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (вул. Городоцька, 299, м. Львів, код ЄДРПОУ 35009206), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (вул. Гоголя, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 01059900) про визнання протиправною і скасування постанови - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 17.03.2020 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 42581324.

3. Судовий збір в розмірі 908,00 грн стягнути з Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 18.03.2021.

Суддя Костецький Н.В.