Decision № 95605651, 18.02.2021, Commercial Court of Kyiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2021 р. м. Київ Справа № 911/2227/20

Розглянувши матеріали справи за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз»

до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа»

прo стягнення 2 207 798, 93 грн.

Суддя А.Ю. Кошик

За участю секретаря судового засідання Фроль В.В.

За участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (надалі – позивач) до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (надалі – відповідач) прo стягнення 2 207 798, 93 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.08.2020 року відкрито провадження у справі №911/2227/20 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.09.2020 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 08.09.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 2401/08 від 08.09.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2020 року підготовче засідання відкладено на 24.09.2020 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 22.09.2020 року представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву № 958 від 21.09.2020 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 24.09.2020 року представником відповідача подано додаток до відзиву на позовну заяву № 2557/08 від 23.09.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 17.11.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.11.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 911/2227/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.12.2020 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 19.11.2020 року від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив № 2730/08 від 17.11.2020 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 08.12.2020 року представником позивача подано письмові пояснення № 1614 від 07.12.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.12.2020 року розгляд справи відкладено на 22.12.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.12.2020 року розгляд справи відкладено на 19.01.2021 року.

У судовому засіданні 19.01.2021 року представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання йому додаткового часу для подачі доказів щодо сплати заборгованості, проти чого представник позивача не заперечував. Розгляд справи відкладався на 11.02.2021 року.

В судовому засіданні 11.02.2021 року оголошувалась перерва в розгляді справи на 18.02.2021 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 18.02.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, 01.01.2016 року між ПАТ «Київоблгаз» (позивач) та Вишгородським районним комунальним підприємством «Вишгородтепломережа» (відповідач) був укладений типовий Договір розподілу природного газу №09420DJTFTDT016 (далі - Договір), шляхом підписання Заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим).

Відповідно до умов Договору позивач надав відповідачу в листопаді 2019 - червні 2020 року послуги з розподілу природного газу на суму 7 354 700,68 грн., що підтверджується Актами наданих послуг з розподілу природного газу: ОГЯ89028241 від 30.11.2019 р.; №ОГЯ89032054 від 31.12.2019 р.; №ОГЯ80000417 від 31.01.2020 р., №ОГЯ80004587 від 29.02.2020 р., №ОГЯ80008997 від 31.03.2020 р., №ОГЯ80012790 від 30.04.2020 р., №ОГЯ80016938 від 31.05.2020 р., №ОГЯ80021428 від 30.06.2020 р.

Відповідно до п. 6.4. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.

Відповідно до п.6.6. Договору оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством Споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання Споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Однак, як зазначає позивач в позові, відповідач, в порушення умов Договору та норм чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі послуги з розподілу природного газу не оплатив, оплату провів лише частково, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась прострочена заборгованість в сумі 2 076 313,46 грн. на момент звернення до суду.

Позивач в розрахунку позову пояснив, що заборгованість виникла у зв`язку з неоплатою відповідачем боргу за отримані послуги з розподілу природного газу в квітні-червні 2020 року в загальній сумі 2 076 313,46 грн., що відображено в Довідці щодо розрахунків за період: 30.11.2019 - 28.07.2020 між Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» і ВРКП «Вишгородтепломережа» від 29.07.2020 року.

Згідно з п. 8.2. Договору, а також Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну оплату послуг, отриманих в листопаді 2019 - червні 2020, в сумі 103 277,00 грн.

Також, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі наведеної норми позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за несвоєчасну оплату послуг, отриманих в листопаді 2019 - червні 2020 в розмірі 21 471,93 грн., та інфляційні втрати за несвоєчасну оплату послуг, отриманих в грудні 2019 - травні 2020 року в розмірі 6736,54 грн.

Всього позивач просить стягнути з відповідача - Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» заборгованість з надання послуг розподілу природного газу у сумі 2 076 313,46 грн. основного боргу, 103 277,00 грн. пені, 21471,93 грн. 3% річних та 6736,54 грн. інфляційних втрат.

В ході розгляду спору відповідач подав відзив, в якому позовні вимоги визнав частково. Відповідач у відзиві визнав факт укладення Договору та отримання від позивача наведених в позові послуг. В заперечення позовних вимог відповідач посилався на помилки в розрахунку позову та на особливості розподілу коштів згідно з Порядком розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженим постановою КМУ № 217 від 18.06.2014 року.

Також, відповідач, посилаючись на скрутне матеріальне становище та відсутність вини у виникненні заборгованості, заявив про зменшення пені на 90% у зв`язку зі значними сумами нарахування пені, річних та інфляційних в порівнянні з завданими збитками, незначними періодами прострочення та погашенням переважної частини боргу.

Позивач у відповіді на відзив заперечував викладені у відзиві обставини та наявність підстав для зменшення неустойки, посилаючись на необхідність однакового врахування інтересів обох сторін.

Відповідачем в якості доказів погодження іншого порядку оплати спірної заборгованості надано Договір № 1 про реструктуризацію заборгованості споживача за розподіл природного газу від 08.10.2020 року. Як вбачається з відповідного Договору, в ньому мова йде про заборгованість в обсязі 4 287 852,31 грн., яка виникла за період квітень – вересень 2020 року, в той час, як у справі заявлено заборгованість за листопад 2019 - червень 2020. Тобто період квітень – червень 2020 року перетинаються, а як зазначено в розрахунку позову, прострочення на наведену в позові суму виникло саме за період квітень-червень 2020 року.

Таким чином, можна дійти висновку, що наведена в позові заборгованість в повному обсязі охоплюється Договором №1 про реструктуризацію заборгованості споживача за розподіл природного газу від 08.10.2020 року, що свідчить про зміну порядку її сплати. Однак, оскільки відповідний Договір про реструктуризацію не містить деталізації заборгованості, у суду відсутня можливість чітко визначити яка з сум спірної заборгованості в який строк мала бути сплачена.

В той же час, 11.02.2021 року відповідачем подано до суду клопотання про закриття провадження у справі в частині основного боргу 2 076 313,46 грн. у зв`язку зі сплатою під час розгляду справи в суді. Зокрема, факт сплати відповідачем 1 168 632,62 грн. за період з 29.07.2020 року по 04.12.2020 року визнається позивачем в поясненнях, поданих 08.12.2020 року, також згідно наданого відповідачем реєстру платежів, в період з 29.07.2020 року по 18.12.2020 року ним сплачено всього 1 289 483,51 грн., що позивачем не заперечено. Також, відповідачем надано платіжне доручення № 26 від 23.12.2020 року про сплату 854 953,00 грн.

Позивач в судове засідання 18.02.2021 року не з`явився, факти відповідних сплат відповідача не заперечив та не спростував.

Таким чином, в частині заявленого у справі основного боргу в сумі 2 076 313,46 грн. спір врегульовано сторонами шляхом сплати заборгованості, що є підставою для закриття провадження у справі у відповідній частині на підставі ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, у зв`язку з самостійним врегулюванням сторонами заявленої до стягнення у справі основної заборгованості в сумі 2 076 313,46 грн., згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі у відповідній частині позовних вимог підлягає закриттю.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та збезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо заявлених у справі пені, річних та інфляційних, судом встановлено, що сплати відповідачем проводились не в повному обсязі і з простроченнями.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 904/12429/16.

Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Як зазначає відповідач та вбачається з фактичних обставин спору, відповідач є неприбутковою організацією, комунальним підприємство, яке забезпечує населення.

З фактичних обставин господарської діяльності відповідача вбачається, що ним докладись всі можливі і залежні від нього зусилля для своєчасного погашення заборгованості.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19.

Враховуючи, що на момент вирішення спору відповідачем погашено всю суму основного боргу, періоди прострочень платежів були незначними здебільшого лише кілька днів і в подальшому строки були змінені за Договором №1 про реструктуризацію заборгованості споживача за розподіл природного газу від 08.10.2020 року, наведене свідчить про відсутність підстав стверджувати про свідоме ухилення відповідача від виконання зобов`язань і виключає намір завдання позивачу значних збитків.

У зв`язку з чим, та враховуючи скрутне матеріальне становище відповідача, який є комунальним теплопостачальним підприємством, що надає послуги населенню, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача про зменшення неустойки у вигляді пені на 90%. При цьому, заявлені в позові інфляційні та річні зменшенню не підлягають і їх сума цілком достатня для покриття збитків позивача затримками в розрахунках.

Таким чином, задоволенню підлягає пеня в сумі 10 327,70 грн., що складає 10% від заявленої в позові, 21 471,93 грн. 3% річних, 6 736,54 грн. інфляційних втрат. В частині 2 076 313,46 грн. основного боргу провадження у справі підлягає закриттю. В частині решти 90% пені, що складає 92 949,30 грн., позов задоволенню не підлягає у зв`язку зі зменшенням судом неустойки.

В той же час, відповідно до п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не передбачають зменшення заявлених на підставі 625 Цивільного кодексу України нарахувань.

За наведених обставин, заявлені в позові інфляційні та 3% річних зменшенню не підлягають.

Також, суд враховує те, що доказів наявності понесення позивачем збитків, які б перевищували чи дорівнювали б розміру заявленої до стягнення суми неустойки позивач не надав.

Крім того, негативні фінансові наслідки прострочення грошового зобов`язання також частково компенсуються позивачу за рахунок присуджених до стягнення 21 471,93 грн. 3 % річних, 6 736,54 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, задоволенню підлягає пеня в сумі 10 327,70 грн., що складає 10% від заявленої в позові, 21 471,93 грн. 3% річних, 6 736,54 грн. інфляційних втрат. В частині 2 076 313,46 грн. основного боргу провадження у справі підлягає закриттю. В частині решти 90% пені, що складає 92 949,30 грн., позов задоволенню не підлягає у зв`язку зі зменшенням судом неустойки.

Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 10 327,70 грн. пені, 21 471,93 грн. 3% річних, 6 736,54 грн. інфляційних втрат. В частині 2 076 313,46 грн. основного боргу провадження у справі підлягає закриттю. В частині решти 90% пені, що складає 92 949,30 грн., позов задоволенню не підлягає у зв`язку зі зменшенням судом неустойки.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача в повному обсязі, оскільки його неправильні дії спричинили звернення позивача з позовом.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 231, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» до Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» прo стягнення 2 207 798, 93 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (07301, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 3-В, код ЄДРПОУ 13713569) на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Шевченка, 178, код ЄДРПОУ 20578072) 10 327,70 грн. пені, 21 471,93 грн. 3 % річних, 6 736,54 грн. інфляційних втрат та 33 471,68 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Провадження у справі в частині стягнення з Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» 2 076 313,46 грн. основного боргу закрити.

5. В задоволенні позовних вимог про стягнення 92 949,30 грн. пені відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повний текст рішення складено 18.03.2021 року