Decision № 91476708, 11.09.2020, Vinnytsia District Administrative Court

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2020 р. Справа № 120/3489/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком № 025750003393 від 30.06.2020 року та зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії періоди роботи з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року, з 01.01.2007 року по 31.03.2010 року, з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року, а також здійснити призначення та виплату пенсії за віком з 02.05.2020 року.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 23.06.2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду даної заяви відповідач виніс оскаржуване рішення за № 025750003393 від 30.06.2020 року, яким відмовив у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу для призначення пенсії - 27 років, підтвердивши лише 24 роки 5 місяці 16 днів. Як зазначає позивач, відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії безпідставно не взяв до уваги його стаж роботи за період з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року у МП "Вотум", у зв`язку з відсутністю на печатці, якою засвідчений відповідний запис у трудовій книжці, ідентифікаційного коду відповідача. На переконання позивача, дана обставина в жодному разі не повинна впливати на підтвердження його стажу за такий період, позаяк відповідний запис у трудовій книжці зроблено належним чином. Крім того, ідентифікаційний код МП «Вотум» підтверджується довідкою головного управління статистики у Вінницькій області від 25.06.2020 року, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні будь-які перешкоди для зарахування періоду роботи з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року до стажу, який дає право на призначення пенсії. Окрім того, позивач вважає, що відповідачем безпідставно не зараховано у страховий стаж періоди здійснення ним підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування, а саме: з 01.01.2007 року по 31.03.2010 року та з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року у відповідності до п. 3-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки за вказані періоди ним здійснювалась сплата єдиного податку, що є достатньою підставою для зарахування такого періоду до страхового стажу. На переконання позивача, необґрунтоване неврахування зазначених вище періодів його трудової діяльності до страхового стажу суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує його право на належний соціальний захист.

Ухвалою суду від 24.07.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків ухвалою від 11.08.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачу 15-денний строк з дня її вручення для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Цією ж ухвалою витребувано у відповідача додаткові докази, необхідні для розгляду справи, а саме матеріали пенсійної справи позивача.

25.08.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 23476/20), згідно якого ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечує проти заявлених позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Так, представник відповідача зазначає, що до загального трудового стажу позивача не зараховано, зокрема період роботи з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року, з огляду на відсутність на відтиску печатки, яким завірені записи трудової книжки, ідентифікаційного коду, що є обов`язковим реквізитом на печатці підприємства в розуміння п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 22.01.1996 року. Окрім того, представником відповідача також наголошено на абз. 3 ч. 2 п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1, де вказано, що період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Натомість, з індивідуальних відомостей про застраховану особу простежується здійснення позивачем підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування лише за періоди з 01.09.2006 року по 31.12.2006 року, з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, з 01.06.2010 року по 30.06.2010 року, які надалі були зараховані до страхового стажу позивача. Натомість, законних підстав для зарахування до страхового стажу інших періодів у відповідача не було з огляду на відсутність підтвердження сплати страхових внесків позивачем. За таких обставин просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Згодом, 28.08.2020 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, однак суд не приймає її до уваги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, допустимими заявами по суті справи у цій категорії справ є лише позов та відзив.

Суд, ознайомившись із наведеними сторонами доводами та дослідивши наявні в матеріалах справи докази встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у червні 2020 року звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатами розгляду такої заяви, рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області № 025750003393 від 30.06.2020 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - не менше 27 років). Мотивами прийняття такого рішення слугувало те, що згідно поданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж заявника складає 24 роки 9 місяців 11 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком. При цьому, до загального трудового стажу не зараховано періоди роботи заявника згідно записів у трудовій книжці № 11 та № 12 за період з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року, з огляду на відсутність на відтиску печатки, яким завірені дані записи, ідентифікаційного коду МП «Вотум», що є обов`язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 118 від 22.01.1996 року, також відсутні відомості в системі персоніфікованого обліку. Окрім того, відповідачем повідомлено про зарахування до страхового стажу позивача періоди з 01.09.2006 року по 31.12.2006 року, з 01.04.2010 року по 30.04.2010 року, з 01.06.2010 року по 30.06.2010 року в розмірі, що не вистачає для визначення повних місяців страхового стажу. У той же час, страховий стаж за "травень" місяць 2010 року також не зараховано, з огляду на відсутність підтвердження сплати страхових внесків позивачем.

Вважаючи, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період його роботи з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року в МП "Вотум" на посаді водія 1 класу, а також період зайняття підприємницької діяльності з 01.01.2007 року по 31.03.2010 року та 01.05.2010 року по 31.05.2010 року, у зв`язку з чим незаконно відмовив йому у призначені пенсії, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Статтею 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.

Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон від 05.11.1991 № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.

Так, на момент внесення у трудову книжку позивача спірних записів (№ 11 та № 12) у 1993 року та 2000 року, була чинна Інструкція “Про порядок ведення трудових книжок працівників”, затверджена наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі – Інструкція № 58).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 58 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).

Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення за № 025750003393 від 30.06.2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком, підставою для не зарахування позивачу до загального трудового стажу періоду його роботи з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року в МП «Вотум» слугував факт відсутності на відтиску печатки, яким завірені відповідні записи трудової книжки, ідентифікаційного коду підприємства.

Проте, на переконання суду, такі висновки відповідача є безпідставними та необґрунтованими.

Так, з досліджених матеріалів справи, зокрема копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 30.07.1977 року, судом встановлено, що роботодавцем вчинено записи про те, що 20.09.1993 року позивача прийнято водієм І класу на МП “Вотум” (запис № 11) та 01.03.2000 року звільнено з роботи з відповідної посади за власним бажання (запис № 12).

З огляду на викладене суд зазначає, що трудова книжка позивача заповнена відповідно до Інструкції № 58, записи в трудовій книжці про роботу позивача в період з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи за власним бажанням позивача, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач та відбиток печатки підприємства при прийнятті та звільненні з роботи. Натомість, відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства, не є тим недоліком трудової книжки чи записів у них, за наявності якого трудовий стаж позивача не може вважатися підтвердженим.

Тобто, та обставина, що на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код роботодавця, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17 (К/9901/768/17).

Більше того, на момент прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем було отримано довідку Головного управління статистики у Вінницькій області № 03.3-08/542-20 від 25.06.2020 року, якою підтверджено ідентифікаційний код АМП «Вотум» - 13336517. А тому відповідач володів інформацією щодо тих відомостей, які сам же ставить під сумнів.

Разом із тим, суд додатково зазначає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

З цього приводу суд також враховує правову позицію висловлену Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17 з якої слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

За наведених вище обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача зараховувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року водієм І класу на МП “Вотум” є протиправною.

Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу періоду провадження підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування з 01.01.2007 року по 31.03.2010 року, а також з 01.05.2010 року по 31.05.2010 року, суд зазначає наступне.

Так, дійсно, із матеріалів справи слідує та відповідачем не заперечується, що у даний період позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності, перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку.

Пунктом 2 Указу Президента України від 03.07.1998 за №727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" (який діяв в період здійснення позивачем підприємницької діяльності) встановлено, що суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Як зазначено у пункті 6 Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства" суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, у спірний період сплата фізичними особами – підприємцями пенсійних внесків здійснювалася у спосіб сплати єдиного податку, з якого органом казначейської служби 42% перераховувалося до пенсійного фонду.

Відповідно до приписів Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 року № 2148-VIII, розділ XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV доповнено пунктом 3-1 такого змісту: “До страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску)”.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 року № 793 пункт 4 Порядку № 637 доповнено новим абзацом, згідно яким було визначено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Отже, вказані вище положення діючого законодавства передбачають можливість включення до стажу, який дає право на призначення пенсії, період здійснення підприємницької діяльності з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року за умови сплати страхових внесків, незалежно від сплаченого розміру.

Відповідно, сплата єдиного податку особами, які перебували на спрощеній системі оподаткування до липня 2010 року, слід вважати сплатою ними відповідних пенсійних внесків (42%), які підлягали перерахуванню до Пенсійного фонду. При цьому недоплата таких внесків до мінімального розміру не впливає на включення відповідних періодів до страхового стажу.

Як свідчать матеріали справи, зокрема довідка ГУ ДПС у Вінницькій області від 23.04.2020 року №8462/Г/02-32-58-02 про сплату єдиного податку за період 2006-2010 роки, ОСОБА_1 сплачував єдиний податок, зокрема за 2007 рік (січень, лютий, березень, квітень, травень, липень серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень у сумі 150 грн. щомісячно); за 2008 рік (з січня по грудень у сумі 150 грн. щомісячно); за 2009 рік (березень, червень, липень серпень, вересень, жовтень, листопад у сумі 200 грн. щомісячно, а також у травні 455 грн.); за 2010 рік (з березня по листопад у сумі 200 грн. щомісячно).

Також позивачем надано ряд копій банківських квитанцій про сплату єдиного податку за відповідні періоди.

Наведені обставини дають можливість суду дійти висновку про те, що періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування та сплата єдиного податку в 2007-2010 роках мають бути враховані до страхового стажу для призначення пенсії згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо цього суд звертає увагу, що відповідний порядок стосується лише обставин розрахунку страхового стажу, а не розміру самої пенсії.

Враховуючи вищевикладене суд доходить висновку, що прийняте відповідачем рішення № 025750003393 від 30.06.2020 року про відмову позивачу в призначені пенсії за віком у зв`язку з неврахуванням до страхового стажу періоди роботи заявника в МП «Вотум» та періоди здійснення ним підприємницької діяльності та сплаті єдиного податку є протиправним та таким, що підлягає скасуванню судом.

При цьому, за наслідками досліджених доказів, які містяться в матеріалах справи, зокрема довідки ГУ ДПС у Вінницькій області від 23.04.2020 року №8462/Г/02-32-58-02, а також копій банківських квитанцій про сплату позивачем єдиного податку, суд встановив, що такі докази підтверджують сплату позивачем єдиного податку за січень-грудень 2007 рік (в довідці податкового органу відсутні відомості за червень 2007 року, проте позивачем надана квитанція від 31.05.07 про сплату 150 грн. єдиного податку за червень 2007р. (а.с. 61 на звороті)); за січень – грудень 2008 року; за березень, травень-грудень 2009 року (в довідці податкового органу відсутні відомості за грудень 2009 року, проте позивачем надана квитанція № 2/1 від 20.11.09 про сплату 200 грн. єдиного податку за грудень 2009р. (а.с. 73); за березень – травень 2010 року.

Відповідно, вказані періоди, в яких підтверджено сплату єдиного податку і необхідно зарахувати до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком. Підстав зараховувати до страхового стажу періодів (місяців), щодо яких відсутні докази сплати єдиного податку – не має.

За таких обставин суд вважає, що задоволенню підлягає наступна позовна вимога про зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком наступні періоди: з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року - робота в МП «Вотум», а також періоди підприємницької діяльності позивача з січня 2007 року по грудень 2008 року включно, березень 2009 року, з травня по грудень 2009 року включно, березень та травень 2010 року.

У зарахуванні до стажу іншої частини заявлених періодів необхідно відмовити, так як щодо них відсутні докази сплати єдиного податку.

Щодо наступної позовної вимоги зобов`язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як уже наголошувалось судом вище, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи, за наявності страхового стаду з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років.

Згідно копії паспорта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 йому виповнилося 60 років.

Так, в оскаржуваному рішенні відповідачем було підтверджено страховий стаж позивача в 24 роки 9 місяців 11 днів. При цьому, в межах розгляду даної справи судом зобов`язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача інші періоди, які в сукупності переважають необхідний мінімум для призначення пенсії в 27 років.

Таким чином наразі в позивача наявні умови (вік та стаж), які є достатніми для призначення йому пенсії за віком. При цьому, оскільки заява про призначення пенсії подана позивачем в межах трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку (в червні 2020 року), тому датою призначення пенсії згідно частини 1 статті 45 Закону № 1058-VI має бути наступний день, що настає за днем досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, а саме 02.05.2020 року.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у Рішенні "Суханов та Ільченко проти України" (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном (п. 34).

Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (п. 35).

У справі "Трегубенко проти України" (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У відповідності до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених вище обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню відповідно до ст. 139 КАС України пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025750003393 від 30.06.2020 року щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, періоди роботи з 20.09.1993 року по 01.03.2000 року у МП "Вотум", а також періоди зайняття підприємницькою діяльністю з січня 2007 року по грудень 2008 року включно, березень 2009 року, з травня по грудень 2009 року включно, березень та травень 2010 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.05.2020 року і здійснити її виплату.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, буд. 7, м. Вінниця, 21100).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович