Court ruling № 91412021, 09.09.2020, Chernivtsi District Administrative Court

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

09 вересня 2020 р. м. Чернівці Справа № 600/1076/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2308, про визнання бездіяльності протиправною,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Військової частини А2308 (далі - відповідач), в якому просить :

- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини А 2308 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині А 2308 у період з 01 січня 2016 року по 27 вересня 2018 року;

- зобов`язати військову частину А 2308 здійснити нарахування та виплату належної йому індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині А 2308 за період з 01 січня 2016 року по 27 вересня 2018 року шляхом зарахування на особистий картковий рахунок.

28.07.2020 року ухвалою суду відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

12.08.2020 року представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в обґрунтування якого посилаючись на вимоги статті 122 КАС України останній зазначив, що спірні правовідносини в даній справі пов`язані проходженням позивача публічної служби, відтак вважає, що вирішуючи питання щодо обчислення строків звернення до суду, слід відраховувати один місяць, а позивач звернувся за захистом своїх прав майже через два роки.

Розглянувши заявлене клопотання та матеріали справи, суд зазначає наступне.

Згідно статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону N 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 9 Закону N 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

З огляду на наведене та приписи чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою такого забезпечення.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини 2 статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013у справі щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "заробітна плата", які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому позовні вимоги в межах даної справи охоплюються застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".

Подібну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі N 815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі N 807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі N 804/496/18, від 26 червня 2019 року у справі N 820/4748/17, від 22 травня 2020 року у справі N 808/3200/17.

Таким чином, позивач, в межах заявлених позовних вимог не обмежується будь-яким процесуальним строком звернення до суду.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду внаслідок пропущення позивачем строку звернення до суду.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача - військової частини А 2308, про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя О.В. Боднарюк