Court ruling № 90744253, 04.08.2020, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

04 серпня 2020 р. Справа № 160/8698/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши матеріали позовної заяви Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Салтіз» про припинення юридичної особи, -

ВСТАНОВИВ:

29.07.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Салтіз», в якому позивач просить суд:

припинити юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю «Салтіз» код ЄДРПОУ 34563062.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справи №160/8698/20 розподілені судді Віхровій В.С.

Згідно зі ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи є передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

У відповідності до ч. 8 ст.171 КАС України, питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Залежно від здійснюваних повноважень юридичні особи публічного права фактично здійснюють публічно - і приватноправовий статуси.

Юридичні особи публічного права при здійсненні цивільної правосуб`єктності виступають суб`єктами приватного пра ва, а при здійсненні компетенції публічного органа - суб`єктами публічного права.

У будь-якому випадку наділення юридичної особи публічними функціями або, навпаки, надання статусу юридичної особи державним органам не змінює сутності юридичної особи, яка полягає в майновому відокремленні, здійсненні інших визначальних ознак юридичної осо би, що обумовлює поширення на ці юридичні особи загальних положень ЦК України про юридичні особи, з урахуванням особливостей створення та діяльності, встановлених законом для юридичних осіб публічного права.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 6 лютого 2019 року (Справа № 462/2646/17, Провадження № 11-1272апп18) вкотре зазначила, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить припинити юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «Салтіз».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у ст. 19 КАС України і серед визначеного у вказаній статті переліку не передбачено спорів за зверненням фізичної особи про припинення юридичної особи (приватного чи публічного права) (скасування державної реєстрації створення юридичної особи), а отже адміністративний суд не є судом до компетенції якого входить прийняття рішення щодо припинення юридичної особи.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами пункту 3 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 6 лютого 2019 року (Справа № 462/2646/17, Провадження № 11-1272апп18) вказала, що спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР суб`єктом владних повноважень запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15, заповнюючи цю прогалину закону, зазначила, що «подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи) пункт 3 частини першої статті 1 статті 20 ГПК), а тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства. Отже, цей спір має вирішуватися за правилами ГПК незалежно від суб`єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК)».

Оскільки даний спір по своїй суті пов`язаний з припиненням діяльності юридичної особи, такий не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, а повинен розглядатись за правилами господарського судочинства.

У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України.

Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки спірне не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд дійшов висноку про відмову у відкритті провадження у дані справі.

В порядку ч. 6 ст.170 КАС України, суд роз`яснює, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 170, 243, 248 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Салтіз» про припинення юридичної особи.

В порядку ч. 6 ст.170 КАС України роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Позовну заяву з усіма доданими до неї документами повернути позивачу.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк з дня її складення через Дніпропетровський окружний адміністративний суд.

Суддя В.С. Віхрова