Court ruling № 90278016, 08.07.2020, Shevchenkivskyi District Court of Kyiv City

Справа № 761/30369/19

Провадження № 2-з/761/556/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року суддя Шевченківський районний суд міста Києва Осаулов А.А., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2019 року в провадження судді Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А. надійшла вказана цивільна справа, у якій ухвалою від 09.08.2019 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

В липні 2020 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову, де останній просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом встановлення графіку спілкування позивача з дітьми, а саме перебування певіний період з батьком та інший період з матір`ю і їх переїзду з м.Києва до м.Полтави і навпаки. Заяву про забезпечення позову вмотивовано тим, що фактично діти проживають із матір`ю в м.Полтаві, але вона не надає побачення їх з позивачем без пояснення причин та їх переховує. Вказані дії відповідач здійснює у зв`язку з поданням позивачем цього позову, але він як батько має право на побачення з дітьми також. Відтак, позивач вважає за можливе встановити йому графік побачення з дітьми з метою їх оздоровлення, надання належної медичної допомоги та виховання. Вибраний спосіб захисту забезпечить захист прав позивача, враховуючи мотиви подання до суду позовної заяви про розлучення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

У відповідності з ч. 2 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно із ч.3 цієї статті забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник з сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За змістом позовної заяви вбачається, що предметом позовних вимог є розірвання шлюбу та залишення проживати дітей із позивачем.

Між тим, за змістом заяви про забезпечення позову вбачається про необхідність забезпечення позову шляхом встановлення графіку спілкування позивача з дітьми.

Позивач підтверджує, що на даний час сторони проживають окремо, а саме позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка із дітьми проживає у АДРЕСА_2 .

При цьому, у заяві позивач як на підставу для задоволення заходу забезпечення посилається на вимог п.п.3, 10 ч.1 ст.150 ЦПК України у зв`язку з тим, що необхідно встановити обов`язок вчинити певні дії у спорі щодо сімейних відносин та у випадках визначених законами, а саме п.1 ст.153 та ст.159 СК України.

В той же час, вказана позиція є помилковою і є по суті хибним суб`єктивним сприйняттям позивачем вимог процесуального законодавства, а тому підстав для задоволення заяви про забезпечення позову не немає.

Зокрема, за вимогами ст.ст.153, 159 СК України, на які посилається позивач як на підставу для задовлення заяви, передбачено право батьків на безперешкодне спілкування із дітьми, а разі наявності перешкод у спілкуванні з боку одного із батьків, зокрема у разі якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків може звернутись із позовом до суду про усунення цих перешкод.

За змістом вказаних норм Сімейного Кодексу України вбачається про надання можливості захистити своє порушене право особою шляхом звернення до суду з позовом і ці норми не є тим Законом, на який посилається законодавець у п.10 ч.1 ст.150 ЦПК України із наданням можливості застосування інших заходів забезпечення позову.

Крім того, позивачем не доведено належними та допустимим доказами, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову у випадку не застосування зазначених заходів забезпечення позову.

Також, суд вважає, що в данному випадку шляхом забезпечення позову є по суті вирішення спору по суті без винесення судового рішення за наслідками розгляду справи, що не відповідає сутності судового розгляду.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 151 - 153, 209, 210, 293, 294 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви позивача від 07.07.2020 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський раонний суд м. Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: А.А.Осаулов