Decision № 89979186, 19.06.2020, Netishyn City Court of Khmelnytskyi Oblast

Провадження № 2/679/215/2020

Справа № 679/91/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2020 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

судді Гавриленко О.М.,

секретар судового засідання Василюк Л.С.,

номер справи 679/91/20,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нетішин за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області про стягнення моральної шкоди,

за участю представників відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

У січні ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області про стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову останній зазначив, що з 01 січня 1985 року він працював контролером-ревізором у фінансовому відділі Славутського райвиконкому.

29 жовтня 1985 року за його участю сталась дорожньо-транспортна пригода, про що був складений акт форми БТ.

З 01 березня 1986 року він щорічно проходив переогляди Хмельницькою міжрайонною травматолого-офтальмологічного лікарсько-трудовою комісією, та визнавався особою з інвалідністю. З березня 1991 року йому встановлена третя група інвалідності довічно.

Позивач в позові зазначає, що за участю представників відповідача в квітні 2005 року було проведено розслідування нещасного випадку, що стався з ним 29 жовтня 1985 року та 19 квітня 2005 року було складено акт про нещасний випадок на виробництві та акт розслідування нещасного випадку на виробництві. На підставі вказаних актів Хмельницькою міжрайонною травматолого-офтальмологічною медико-соціальною комісією 07 грудня 2005 року йому було встановлено II групу інвалідності довічно, причина інвалідності - трудове каліцтво. Також позивач зазначає, що йому було встановлено ступінь втрати професійної працездатності, у відсотках - 35%, у зв`язку з виробничою травмою та вказано на необхідність санаторно- курортного лікування.

ОСОБА_1 в позові зауважує, що такими актами Хмельницька міжрайонна травматолого-офтальмологічна МСК підтвердила його статус потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві. Такі акти відповідачем не відкликались та в судовому порядку не визнавались недійсними.

Окрім того, позивач зазначає, що зазначена вище дорожньо-транспортна пригода, яка сталась в 1985 році, суттєво вплинула на його подальше життя. За наслідками розслідування вказаної події було складено акт за формою БТ (побутова травма), що не дало йому можливостей для повної фізичної та моральної реабілітації. Він був позбавлений права на звернення до суду з позовом про компенсацію матеріальної та моральної шкоди. При цьому зазнав фізичного болю як безпосередньо під час дорожньо-транспортної пригоди, так і при послідуючому лікуванні.

Згідно висновків лікарської трудової експертної комісії (ЛТЄК) в березні 1986 року та березні 1988 року йому була встановлена II група інвалідності. Більше півтора року він перебував на стаціонарному лікуванні, у зв`язку тілесними ушкодженнями. В наслідок перелому ноги (ускладненим остеомієлітом) дефект великої берцевої кості склав 13 см. Вказаний дефект йому наростили, проте ліва (ушкоджена нога) залишилась на 1 см коротша за праву. Пізніше йому було встановлено діагноз «хронічний остеомієліт».

ОСОБА_1 вказує, що проведене лікування дало йому можливість тільки частково відновити втрачену працездатність. У віці 26 років він став інвалідом, у віці 31 рік йому сказали, що це довічно, а у віці 59 років його стан погіршився.

Зокрема у зв`язку з травмою він не може пересуватись без додаткової опори, а прогулянка, відвідування магазину, театру, лікарні чи аптеки стали для нього непомірним навантаженням.

Саме погіршення фізичного стану позивача змусило його звернутись з прохання провести розслідування нещасного випадку.

Поряд з цим ОСОБА_1 зазначає у позові, що він працював на відповідальних посадах начальника ДПІ в м. Нетішин та директором заводу у м. Славута, однак змушений був шукати роботу з меншою інтенсивністю праці, а пізніше зовсім відмовитись від працевлаштування. Зазначене підтверджується висновком міжрайонної травматолого - офтальмологічної медико - соціальної комісії (МСЕК), де вказано на його потребу в продовженні лікуванні та необхідність в паличці.

Крім того, позивач у позові вказує, що душевного болю йому завдають не тільки наслідки дорожньо-транспортної пригоди, але і поведінка відповідача після його звільнення з роботи. Зокрема останній протиправно позбавив його права на отримання одноразової страхової виплати, санаторно-курортне лікування та протезування. Для скасування протиправної відмови у санаторно-курортному лікуванні він звернувся до суду та були прийняті рішення з даного приводу, саме рішення Нетішинського міського, Хмельницького апеляційного та Верховного судів в справі №679/105/16-ц та Хмельницького окружного, Сьомого апеляційного адміністративних судів в справі №560/889/19.

ОСОБА_1 зазначає, що в період з 2014 року відповідачем прийнято три постанови про відмову у наданні страхових виплат та соціальних послуг, для скасування яких він звертався до судів різних рівнів. Постійні судові тяжби (підготовка позову, підготовка до судового засідання, візити в суд, в тому числі у м. Хмельницький та м. Вінницю), як зазначено позивачем у позові, відволікають його від реабілітації, від встановленого розпорядку, не дозволяють займатися регулярними справами.

Позивач переконаний, що такими своїми діями відповідач вказує на його неповноцінність навіть в середовищі людей з інвалідністю, що завдає йому душевні страждання.

ОСОБА_1 вважає, що незаконно позбавивши його права на санаторно-курортне лікування, відповідач суттєво обмежив його право на повноцінну реабілітацію. Поряд з цим, Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» встановлені такі терміни, як інвалідність, реабілітація, життєдіяльність, обмеження життєдіяльності та Індивідуальна програма реабілітації інваліда.

04 грудня 2019 року Хмельницькою міжрайонною травматолого-офтальмологічною медико-соціальною комісією (МСЕК) йому була надана Індивідуальна програма реабілітації інваліда №1552, якою (п. 13) підтверджено суттєві обмеження життєдіяльності, в тому числі пересування та трудової діяльності.

Після багаторазових відмов відповідача у наданні йому страхових виплат та соціальних послуг, у п. 15 програми реабілітації МСЕК констатувала його низький реабілітаційний потенціал. Пунктом 16 програми реабілітації вказано на можливість лише часткового відновлення ним обмеження життєдіяльності.

ОСОБА_1 також у позові зазначає, що в ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (№1105-ХV) наведені соціальні послуги та виплати, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків, до яких належать виплата грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Згідно ч. 3 Розділу XI вказаного закону «Установити, що: відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги».

Відповідальність за ушкодження здоров`я і смерть громадянина, пов`язаних з виконанням ним трудових обов`язків передбачалась також Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.

Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, п.п. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року №1105-ХІV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди покладено на Фонд соцстраху. Згідно ч. 1 Розділу VII: «Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року».

ОСОБА_1 вважає, що оскільки загальним правилом про дію нормативно-правового акту в часі до кожної події, факту чи відносин застосовується той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказана подія, факт чи відносини мали місце, а не на момент пред`явлення позову, то його право, як потерпілого, на звернення за відшкодуванням моральної шкоди виходить із вимог п.п. е) п. 1) ст. 21, останнього абзацу ст. 28, ч. 3 ст. 34 Закону України №1105-ХІV, та виникає 07 грудня 2005 року, з дня встановлення стійкої втрати працездатності висновком МСЕК, до скасування вказаних норм 01 січня 2006 року.

Позивач на підставі наведеного, посилаючись на Закон України «Про охорону праці», Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», просить стягнути з відповідача 200 000 гривень грошової суми за моральну шкоду заподіяну йому, як потерпілому, внаслідок ушкодження здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків. Окрім того, в позовній заяві ОСОБА_1 просив витребувати докази.

24 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві заступник начальника управління Ломако Н.С. вказав на відсутність правових підстав щодо відшкодування моральної шкоди особам з інвалідністю (потерпілим) від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання за рахунок коштів Фонду соціального страхування незалежно від дати настання нещасного випадку чи встановлення МСЕК особі втрати професійної працездатності, що висвітлено в Постанові Верховного Суду України від 21 серпня 2018 року, справа №579/951/16-ц.

Поряд з цим останній зазначає, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень вказує, що 31 січня 2006 року позивач подав заяву до відділення Фонду соціального страхування для призначення страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком на виробництві 1985 року, на підставі якої йому були призначенні страхові виплати.

Відповідач у відзиві вказує, що з позовною заявою про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 звернувся до суду у 2020 році. Водночас останній звертає увагу на те, що на підставі п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2006 та 2007 роки дію Закону України «Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей.

Крім того, відповідач вказує, що Законом України від 23 лютого 2007 року №717 «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування від нещасного; випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, взагалі виключено частину третю ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове держане соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, яка передбачала право потерпілих на відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування. Оскільки, визнання закону таким, що втратив чинність припиняє його дію в повному обсязі, таким чином починаючи, з 01 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

Отже, на момент призначення страхових виплат позивачу у Фонду соціального страхування були відсутні правові підстави для виплати йому моральної шкоди та Фонд соціального страхування не є особою, яка завдала позивачу моральної шкоди.

Невірним відповідач вважає твердження позивача щодо виникнення в нього права ще 07 грудня 2005 року, з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності висновком МСЕК до скасування вказаних норм 01 січня 2006 року, оскільки його підхід до розуміння дії ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» як такої, що поширюється лише на випадки, коли на підставі висновків МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності після набуття цим законом чинності, призводить до порушення ст. 24 Конституції України, оскільки відбувається дискримінація людей за датою відповідних висновків МСЕК, що призводить до не рівності людей перед законом.

Крім того, відповідач зазначає, що ч. 8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування України» передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Пунктом 1 ч. 2 ст. 10 цього ж Закону передбачено обов`язок Фонду як страховика у сфері нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання забезпечувати фінансування та виплату матеріального забезпечення, тільки тих страхових виплат і надання соціальних послуг, які передбачені цим Законом. З аналізу цих норм у відповідача відсутня будь-яка вина чи бездіяльність по відношенню до позивача.

Також відповідач у відзиві звертає увагу на те, що відповідно до направлення на медико-соціальну експертну комісію дата видачі 05 листопада 2019 року, група інвалідності вказана друга, причина загальна. Згідно індивідуальної програми реабілітації позивача, відповідно до якої такий з 2008 року є інвалідом загального захворювання, у графі санаторно-курортне лікування вказано, що він потребує згідно Ф070УПСЗН, тобто управління праці соціального захисту населення.

Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не надав жодних доказів щодо глибини фізичних та душевних страждань спричинених відповідачем, жодних доказів ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. Поряд з цим зауважує на тому, що відповідач не є роботодавцем позивача і нещасний випадок стався не з вини відповідача.

На підставі наведеного відповідач просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі.

Будь-яких інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило.

Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 08 квітня 2020 року вказана позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано докази.

Будь-які інші процесуальні дії у справі не проводилися.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав з підстав зазначених у ньому, просив такий задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Окремо представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що справи, які були предметом розгляду у судах за позовом ОСОБА_1 не є підставою для відшкодування відповідачем моральної шкоди. Нещасний випадок з ОСОБА_1 стався не з вини відповідача, а тому підстави для відшкодування останнім моральної шкоди відсутні.

Суд, заслухавши учасників процесу, встановивши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, а відповідач, як на підставу своїх заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позов підлягає задоволенню частково зважаючи на таке.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював контролером-ревізором у фінансовому відділі Славутського райвиконкому.

29 жовтня 1985 року за участю ОСОБА_1 сталась дорожньо-транспортна пригода.

27 березня 1991 року Хмельницька міжрайонна травматолого-офтальмологічна лікарсько-трудова експертна комісія провела обстеження позивача, за результатами якого встановила ІІІ групу інвалідності та трудове каліцтво довічно, рекомендувала роботи не пов`язані з тривалою ходьбою (арк. спр. 5).

07 грудня 2005 року Хмельницька міжрайонна медико-соціальна експертна комісія провела повторний огляд позивача, за результатами якого встановила ІІ групу інвалідності та трудове каліцтво довічно (арк. спр. 6).

Відповідно до довідок МСЕК від 07 грудня 2005 року ОСОБА_1 встановлено 35% втрати професійної працездатності довічно (арк. спр. 7).

Актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, затвердженим 19 квітня 2005 року, зафіксовано, що 29 жовтня 1985 року о 17 год. 15 хв. сталася дорожньо- транспортна пригода за участі ОСОБА_1 Причиною дорожньо-транспортної пригоди стало порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху (арк. спр. 8-10).

Згідно Акту про розслідування нещасного випадку затвердженого 19 квітня 2005 року встановлено, що ОСОБА_1 здійснив зіткнення з автомобілем «Жигулі», внаслідок чого отримав перелом лівої гомілки (арк. спр. 12, 13).

Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 07 лютого 2006 року про призначення страхової виплати потерпілому на виробництві, ОСОБА_1 призначено страхову виплату у виді щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 196, 75 гривень з 07 лютого 2006 року і довічно. Також згідно даної постанови, за висновком МСЕК від 07 грудня 2005 року ОСОБА_1 потребує палиці та курортного лікування опорно-рухового апарату (арк. спр. 63-65).

23 серпня 2013 року постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань м. Нетішин №2212/72/72/18 «Про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг ОСОБА_1 » відмовлено ОСОБА_1 у призначенні страхових виплат у зв`язку з рішенням Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2013 року, справа №2а/2211/234/12 (арк. спр. 58).

19 квітня 2016 року постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Славутському районі «Про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг ОСОБА_1 » відмовлено ОСОБА_1 у призначенні страхових виплат на підставі Закону України «Про охорону праці» та 01 жовтня 2018 року постановою Славутського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області «Про відмову у страхових виплатах та наданні соціальних послуг ОСОБА_1 » відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової допомоги потерпілому в разі стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку з тим, що Закон України «Про охорону праці», яким передбачається одноразово допомога в разі втрати стійкої працездатності вступив в дію 21 листопада 1992 року, а ОСОБА_1 встановлено стійку втрату працездатності 03 березня 1986 року, що передувало прийняттю означеного закону (арк. спр. 59, 60).

Означені вище постанови були предметом оскарження ОСОБА_1 у судах. За наслідком розгляду справ про скасування названих постанов, такі були визнані незаконними та скасовані (арк. спр. 14-24).

04 грудня 2019 року Хмельницькою міжрайонною травматолого-офтальмологічною медико-соціальною комісією (МСЕК) ОСОБА_1 була надана Індивідуальна програма реабілітації інваліда №1552. Вказаною програмою (п. 13) підтверджено суттєві обмеження життєдіяльності, в тому числі пересування та трудової діяльності. Такі обмеження позивач також пов`язує із протиправними діями відповідача, оскільки вчасно, не міг пройти реабілітацію, зокрема курортно-санаторне лікування.

Позивач вказуючи на протиправність дій відповідача з приводу протиправного позбавлення його права на отримання одноразової страхової виплати, страхових виплат, санаторно-курортного лікування та протезування, що завдало йому моральної шкоди, звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст. 4 Закону України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон).

Спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає у потерпілого з дня встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Частинами 1, 3 ст. 28 Закону у редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 07 грудня 2005 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 34 у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 ст. 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі №1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 36 вказаного вище Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Тому, суд до спірних правовідносин застосовує Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, тобто на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області.

Суд зауважею, що саме така правова позиція Верховного Суду, висловлена в постанові від 23 січня 2019 року за результатами розгляду справи №210/2104/16-ц, провадження №14-597цс18.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 3 ст. 1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.

Свої моральні страждання, пов`язані з ушкодженням здоров`я, позивач ОСОБА_1 оцінює в розмірі 200000,00 гривень.

Як убачається з матеріалів справи, позивач зазнав ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, у зв`язку з чим отримав 35 % втрати професійної працездатності безстроково. Згідно виписки з історії хвороби ОСОБА_1 , позивач дійсно звертався до медичних закладів через погіршення стану здоров`я, проходить індивідуальну програму реабілітації інваліда.

Отже, судом встановлено факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 внаслідок нещасного випадку під час виконання трудових обов`язків, а тому вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди (суму її компенсації), судом ураховано тяжкість завданої позивачеві моральної шкоди, глибину, тривалість та характер моральних та фізичних страждань, їх інтенсивність та довготривалість, стан здоров`я, тяжкість захворювання, настання у зв`язку з цим негативних змін у житті, необхідність лікування, втрату у зв`язку з цим життєвих зв`язків, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, обсяг втрати позивачем працездатності унаслідок нещасного випадку.

Також судом враховується і те, що за захистом своїх порушених прав позивач неодноразово звертався до суд з позовами до відповідача, що також відобразилося на його психо - емоційному стані.

При цьому, суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, що відповідає вимогам п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

За вказаних обставин суд вважає, що сума компенсації від відповідача спричиненої позивачеві моральної шкоди повинна складати 30000,00 гривень. При цьому, на переконання суду, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 200000,00 гривень, належним чином не вмотивована, така сума є завищеною і не відповідає тяжкості та характеру завданої позивачеві шкоди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача в доход держави судовий збір у розмірі 840,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Хмельницькій області на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду або через Нетішинський міський суд Хмельницької області (відповідно до п.п. 15.5 п. 5 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на період дії такого карантину.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Хмельницькій області, місцезнаходження: 29013, м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 18, ЄДРПОУ 41316723.

Повне судове рішення складено 23 червня 2020 року.

Суддя О.М. Гавриленко