Court ruling № 89799506, 12.06.2020, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про поновлення строку звернення до суду

12 червня 2020 р. Справа №200/1675/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання про поновлення сроку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

07.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини А0693 в якому разом з іншим просив стягнути з Військової Частини А0693 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 31.08.2019 року по день ухвалення судом рішення по справі.

Правовою підставою для проведення повного розрахунку з позивачем стало звільнення зі служби 30.08.2019 року, втім такий розрахунок (в частині компенсування невикористаної додаткової відпустки та невикористаного речового майна) відповідачем проведено не було, що і стало підставою для звернення до суду із вищевказаною вимогою.

Разом з позовними вимогами позивач просив поновити строк звернення до суду. Пропуск строку обґрунтував тим, що після звільнення 30.08.2019 року надіслав на адресу відповідача заяву від 08.10.2019 року з вимогою надати інформацію з посиланням на законодавчі акти про підстави відмови в компенсуванні невикористаної додаткової відпустки та невикористаного речового майна. Відповіді на зазначену заяву матеріали справи не містять.

Дослідивши зазначене клопотання та обставини, вказані на його обґрунтування суд зазначає наступне.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Зокрема, згідно приписів вказаної норми в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Висновок з приводу правової природи заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 по справі № 910/4518/16, який, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норм права.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, на вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з посади розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 1 ст. 233 КЗпП України.

Суд зазначає, що чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Зазначені строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Вирішуючи питання щодо можливості визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі інститут строку на звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, з пунктом 30 рішення від 25.10.2007 року у справі "Балацький проти України", неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов`язків буде остаточно вирішено.

Відповідно до пунктів 22-23 рішення від 28.03.2006 року у справі "Мельник проти України" право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

У рішеннях по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 року та справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно матеріалів справи 30.08.2016 року позивачем було укладено контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посадах рядового складу.

Відповідно Витягу з Наказу командира військової частини А0693, позивача звільнено Наказом від 29.08.2019 року № 197-РС у запас за підпунктом «а» відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Краматорського МВК Донецької області. З 30.08.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення тощо.

Заявою від 08.10.2019 року позивач звернувся до відповідача щодо надання інформації з посиланням на законодавчі акти про підстави відмови в компенсуванні невикористаної додаткової відпустки та невикористаного речового майна. Відповіді на зазначену заяву матеріали справи не містять.

Відтак, обчисляючи процесуальний строк звернення суд враховує, що з моменту звільнення позивача (30.08.2019 року) та до моменту скерування заяви до відповідача з вимогою надати пояснення щодо неповного розрахунку при звільненні (08.10.2019 року) пройшло 39 днів. Втім так як відповідачем своєчасної відповіді на заяву надано не було, позивач звернувся до суду лише 07.02.2020 року, тобто з пропуском строку звернення.

Відповідно ч. 1 ст. 121 КАС України, суд, за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія стосовно якої пропущено строк.

Оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у адміністративному позові доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).

Отже, з урахуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права, а також норм частини 1 статті 121 КАС України, суд вважає, що пропуск позивачем встановленого положеннями КАС України строку звернення до суду з даним позовом не може слугувати перешкодою для надання судового захисту порушеним правам позивача.

Отже, на підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку у та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду.

Керуючись ст.ст. 118, 121, 122, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення сроку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0693 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку - задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та поновити пропущений строк.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.В. Стойка