Decision № 89291871, 18.05.2020, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2020 р. Справа№200/765/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (далі - відповідач) відповідно до якого просить зобов`язати відповідача виплатити на її користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 21.12.2018 року, по день фактичного розрахунку (сплати суми компенсації за невикористану відпустку), виходячи із розміру середньоденного заробітку, що складає 423, 87 грн.

Позивач, в обгрунтування позовних вимог, серед іншого, зазначала, що постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року по справі № 200/7905/19-а було визнано протиправною відмову відповідача щодо не нарахування та несплати на її користь грошової компенсації за 30 днів невикористаної додаткової відпустки, зобов`язано відповідача виплатити зазначену грошову компенсацію. Однак, на даний час, розрахунок відповідачем в повному обсязі не здійснено.

Вважає, що за весь час затримки, а саме, починаючи з 21.12.2018 року (день звільнення) по день фактичного розрахунку (виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) відповідач має виплатити їй середній заробіток.

Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого проти позову заперечує, серед іншого, посилаючись на те, що на виконання рішень суду у справі № 200/2857/19-а позивачу вже було виплачено грошове забезпечення за час затримки розрахунку з моменту звільнення. При цьому, позивач просить, щоб відповідач знову виплатив їй грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, нормами чинного законодавства не передбачено виплачувати декілька разів затримку розрахунку при звільненні.

Відповідач вважає, що у спірних правовідносинах строк звернення до суду має враховуватись із дня наступного за звільненням, тобто із 22.12.2018 року або з 14.02.2020 року.

При цьому, відповідач вважає, що позивачем, без поважних причин, пропущено вказаний строк, про що свідчать інші судові справи за позовами ОСОБА_1 .

З огляду на те, що сторони чи їх представники у судове засідання, призначене на 06.042020 року не з`явились, а через канцелярію суду від них надішли заяви про розгляд справи без їх участі суд, керуючись ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), приходить до висновку про можливість розгляду справи без участі сторін у порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду.

Суд не приймає посилання відповідача на проведення остаточного розрахунку з позивачем 14.02.2019 року та на те, що відлік строку звернення до суду з даними вимогами розпочався з 22.12.18 р. (дня наступного за днем звільнення позивача) чи з 14.02.2019 року, оскільки відповідачем на вказані дати не було виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні додаткових відпусток (право на яку підтверджено позивачу постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.12.19 р. у справі № 200/7905/19-а), яку відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу ще у день звільнення, тобто 21.12.18 р., отже ним, станом на момент звернення позивача з даним позову до суду, так і не було проведено з позивачем остаточного розрахунку.

Суд зазначає про відсутність між сторонами спору щодо розміру та суми компенсації, що мала бути та була виплачена позивачу на підставі рішення суду в справі № № 200/7905/19-а

Суд зазначає, що моментом фактичного розрахунку з працівником є момент отримання всіх належних йому при звільненні виплат.

Проте, виплату позивачу вказаної компенсації відповідачем вчинено відповідачем частинами, а останню частину суми компенсації (3611,70 грн.) позивачем отримано на її картоквий рахунок лише 21.02.2020 року, що підтверджується відповідною роздруківкою/випискою з банківського рахунку позивача.

Отже, саме 21.02.2020 року є датою коли, позивач отримала належні їй за рішенням суду кошти у повному обсязі та є датою остаточного розрахунку відповідача з позивачем (щодо заявлених позивачем та присуджених позивачу до виплати сум).

Таким чином, перебіг строку давності щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні розпочався не з дня наступного за звільненням (оскільки у цей день відповідач не було здійснено остаточного розрахунку, що підтверджено вищевказаними судовими рішеннями), а з дня коли відповідач фактично розрахувався з позивачем - 21.02.2020 року.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 21.12.18 р. по день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу позивача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14.05.2019 року в справі № 200/2857/19-а, яким, серед іншого, було зобов`язано відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку із дня звільнення, тобто з 21.12.2018 по 14.02.2019, у розмірі 23312 грн. 85 коп.

Вказане рішенням, у згаданій частині набрало законної сили.

Чинне законодавство не передбачає виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за кожним з видів виплат, що мали бути здійсненні позивачу під час звільнення окремо, за той самий період часу, а встановлює загальну міру відповідальності роботодавця у вигляді виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок за період з 21.12.2018 року по 14.02.2019 року задоволенню не підлягають, оскільки це буде подвійним стягненням та подвійною відповідальністю відповідача, що суперечить Конституції України.

Щодо вимог про стягнення суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ/поліції норм Кодексу законів про працю України стосується виключно норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Разом з цим, ані Законом України "Про Національну поліцію", ані Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, чи іншим спеціальним законодавством, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ/поліції.

У той же час, такі питання повністю врегульовані Кодексом законів про працю України та Порядком обчислення середньої заробітної плати (місячного грошового забезпечення), що застосовується при виплаті вихідної допомоги (одноразової грошової допомоги при звільненні), та середньоденного заробітку за час затримки розрахунку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України за №100 від 08.02.1995 року (далі - Постанова № 100).

В силу норм статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237- цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів ст. 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а.

Відповідно до абз. 1,3 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…

...У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Постанови № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

18.03.2020 року через канцелярію суду від позивача надійшов розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, відповідно до якого позивач вважає, що відповідач, за весь час затримки, з 21.12.2018 року до 20.02.2020 року має виплатити її середній заробіток за 427 днів в сумі 180 992,49 грн.

Проте, суд зазначає, що періодом затримки остаточного розрахунку відповідача з позивачем є 21.12.2018 року (день звільнення) - 21.02.2020 року (момент отримання позивачем повної суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) та він складає 428 днів.

У той же час, як було вказано вище, суд відмовляє у задоволенні вимог в частині періоду з 21.12.18 р. - 14.02.19 р. (56 днів)

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за період з 15.02.2019 року до 21.02.2020 року (372 дні), а невиплата відповідачем позивачу суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у вказаний період є протиправною.

Згідно з довідкою відповідача № 152 від 03.02.2020 року, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 423,87 грн.

Проте, суд вважає за необхідне вказати на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Не заперечуючи факту несвоєчасного проведення виплати відповідачем позивачу суми компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, суд не вважає справедливою та співмірною вимогу про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок (невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) під час звільнення що, є більшим ніж у 17 разів аніж сама сума такої компенсації (11000,16 грн.).

Крім цього, не дивлячись на те, що відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 року, виплата полійцейським компенсації передбачена лише за невикористану в році звільнення відпустку (тобто у випадку позивача лише за 2018 рік), позивачу було присуджено судом до виплати компенсацію не лише за рік, у якому вона звільнилась, як це передбачено вказаним положенням, а і за 2015 та 2017 роки.

Виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, принципу співмірності, а також того, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суд вважає, що справедливим та співмірним буде задоволення вимог позивача шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 11000,16 грн., яка буде співмірною з урахуванням розміру суми компенсації, що підлягала виплаті позивачу.

До висновків щодо можливості застосування принципу співмірності дійшов і Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року в справі № 825/325/16.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись Кодексом законів про працю України, Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 року, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, адреса місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова. 86) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.02.2019 року до 21.02.2020 року в сумі 11000 (одинадцять тисяч) гривень 16 (шістнадцять) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 18 травня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

З огляду на те, що дане рішення суду прийнято у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.3 розділу 6 Прикінцеві положення КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя С.І. Бабіч