Decision № 89199057, 12.05.2020, Sokal District Court of Lviv Oblast

Справа № 454/3104/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2020 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалів порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач АТ КБ “ПриватБанк” звернувся в суд із даним позовом до відповідача ОСОБА_1 в позовній заяві вказавши, що 13.10.2017 року між банком та відповідачем було підписано заяву №б/н згідно якої остання отримала кредит у розмірі 700,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (картковий рахунок).

Сторони погодили, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між ними Договір про надання банківських послуг.

Заявою відповідач підтвердив той факт, що повністю проінформований про умови кредитування, а тому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі №755/2720/16-ц від 06.02.2018р., позивач вважає, що відповідач виявивши бажання на отримання кредитних коштів підписала Умови та Правила надання банківських послуг, які були чинними на час укладення договору, та підтвердила, що приймає та визнає умови та тарифи банківських послуг, які є складовою кредитного договору.

Згідно умов та правил передбачено, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і в будь-який момент має право змінити кредитний ліміт(зменшити або збільшити).

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця до 25 числа, відповідач повинен був надавати банку грошові кошти, для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору.

Згідно умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1.1.7.5. Умов надання банківських послуг - при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 500грн. + 5% від суми позову.

У разі виникнення прострочених зобов`язань відповідач повинен сплатити проценти в подвійному розмірі що зазначені в тарифі та діють на дату нарахування (п. 2.1.1.12.2.1 договору).

Також згідно п. 2.1.1.3.1. «Правил користування платіжною карткою» відповідач доручив банку списувати з будь-якого відкритого рахунку в банку грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань, у тому числі мінімального обов`язкового платежу.

Позивач зобов`язання за даним договором виконав у повному обсязі, а відповідач належним чином зобов`язання за даним договором не виконав, що призвело до того, що станом на 17.07.2019р. відповідач має перед банком заборгованість в сумі 23430,40грн., яка складається з: 11863,30грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9152,89грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 822,29грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 0,00грн. - пеня за несвоєчасну сплату боргу; 500,00грн. - штраф (фіксована частина); 1091,92грн. – штраф (процентна складова).

За таких обставин позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 13.10.2017р. у розмірі 23430,40грн. та судовий збір.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просить суд відмовити у позовних вимогах. Зазначає, що анкета-заява підписана між сторонами 13.10.2017р. не містить суми кредиту а лише її паспортні дані, що свідчить про те, що того дня вона звернулася до банку із вимогою отримати зарплатну картку, проте представник банку самостійно вирішив надати кредитну картку та надав для підпису відповідні документи. Тому твердження позивача про встановлення кредитного ліміту у сумі 700,00грн. не підтверджено жодним документом. Більше того, із наданого розрахунку заборгованості не вказано суму коштів які надано для користування та вказано, що протягом усього періоду не проведеного жодної оплати за даним кредитом. Також за весь період банком жодного разу не надсилалася письмова вимога на адресу відповідача про погашення заборгованості. Посилаючись на норми цивільного законодавства та практику Верховного суду №342/180/17 від 30.07.2019р. відповідач зазначає, що кредитний договір не був укладений, нараховані відсотки та збільшене тіло кредиту протягом 21 місяця здійснено позивачем в односторонньому порядку, а тому відсутні підстави вважати підписання анкети-заяви укладенням кредитного договору. За таких обставин відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ухвали суду від 27.03.2020р. задоволено клопотання представника відповідача та витребувано у позивача оригінали документів: анкету заяву від 13.10.2017р. та умови і правила надання банківських послуг, підписаних між сторонами.

У відповідь на відзив представник позивача зазначає, що відповідач підписала заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, які є публічною офертою надання банківських послуг для клієнта та розміщені на офіційному сайті www.privatbank.ua. У вказаній заяві відповідач підтвердила, що повністю ознайомлена Умовами та Правилами надання банківських послуг, умовами обслуговування по платіжним карткам, тарифами банку а тому є правові підстави вважати укладеним договір банківського обслуговування, що відповідає чинному законодавству України. На підставі вказаної заяви відповідач отримала картковий рахунок № НОМЕР_1 та пластикову катку. Із наданої виписки за картковим рахунком вбачається, що відповідач отримувала кошти через банкомат, що підтверджує те, що вона отримувала кредитну картку із встановленим кредитним лімітом. Також банком долучено фото клієнта з карткою, що підтверджує факт отримання відповідачкою кредитної карти, а тому є правові підстави вважати, що між сторонами відбулося укладення кредитної угоди, оскільки дані факти підтверджуються матеріалами справи. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду представник позивача вважає, що момент підписання заяви-анкети вважається укладенням між сторонами кредитного договору оскільки відповідачу було надано на ознайомлення умови та правила надання банківських послуг, що були чинними у момент підписання заяви, остання отримала кредитні кошти та частково скористалася кредитною угодою, а відсутність підпису на Умовах та Тарифах банку не може бути підставою для визнання неукладеним кредитного договору. Із виписки по розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач знімала кредитні кошти та частково погашала заборгованість, що свідчить про те, що їй були зрозумілі умови кредитного договору. Враховуючи вищенаведене просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

У запереченнях відповідач відзив позивача не визнає та зазначає, що виписка по кредитному рахунку містить відомості про зняття коштів у сумі 400грн та 200грн. 14.10.2017 року проте жодних доказів на отримання коштів не надано. Крім того, виписка по кредитному рахунку надана у відзиві не відповідає розрахунку заборгованості за кредитним договором, що підтверджує незаконність дій позивача на безпідставне стягнення коштів. Наданий доказ позивачем - фотофіксація відповідачем у відділенні банку із пластиковою карткою в руках ОСОБА_2 спростовує тим, що того дня отримувала у відділенні банку зарплатну картку а не кредитну. Враховуючи, що позивачем не надано витребовувані судом оригінали кредитного договору, документів про отримання кредитної карти свідчить про безпідставність позовних вимогах а тому просить повність відмовити у позові.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, витребувані судом оригінали документів до початку судового розгляду не надано. Натомість із відповіді №386191-ВБ встановлено, що запитувані документи знаходяться в електронному архіві, повний текс Умов банківських послуг складає 1500 сторінок, друкувати які немає технічної можливості, а з повним текстом можливо ознайомитися на сайті банку за посиланням: https://privatbank.ua/ru/terms/.

Відповідач та її представник - адвокат Радик Б.А. в судове засідання не прибули, однак суду надано заяву про розгляд справи у їхній відсутності, проти позову заперечують.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи характер даних правовідносин, з метою розумних строків розгляду справи та недопущення порушення прав осіб на справедливий судовий розгляд, у зв`язку з введеними в Україні карантинними заходами (тривалість яких з високою ймовірністю буде коригуватися на невизначений термін), враховуючи питання техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуацій на території України, встановлення карантину та дотримання усіх заходів «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» вважаю недоцільним відкладати розгляд даної справи та за можливим розглянути та вирішити спір за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, приходить до наступних висновків.

З оглянутої копії анкети-заяви позичальника від 13.10.2017 року підписаної між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1 встановлено, що остання ознайомилася та підписала Умови та Правила надання банківських послуг, що в сукупності складають Договір між сторонами. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 700,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Проте згідно підписаної анкети-заяви не видно, яку суму кредитного ліміту ОСОБА_1 отримала та на яку картку, такі докази не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Відповідно до витягу з тарифів обслуговування кредитних карт та Умов, позичальник зобов`язаний кожного місяця до 25 числа сплатити щомісячний платіж та проценти в розмірі, встановлені в тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/kredity/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 5.5 Умов та Правил надання банківських послуг.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 549 ЦК України та п. 2.1.1.7.6. правил при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500.00 грн. + 5% від суми позову.

З наданого розрахунку заборгованості, якими позивач обґрунтував свої вимоги вбачається, що станом на 17.07.2019 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 23430,40грн., яка складається з: 11863,30грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9152,89грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 822,29грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 0,00грн. - пеня за несвоєчасну сплату боргу; 500,00грн. - штраф (фіксована частина); 1091,92грн. – штраф (процентна складова).

Проте, розрахунок заборгованості не містить даних про вид та номер платіжної картки чи номер розрахункового рахунку, не підписаний особами, повноважними на здійснення фінансового обліку та звітності, не засвідчений у встановленому законом порядку.

Долучена до відзиву виписка по рахунку ОСОБА_1 відрізняється від розрахунку заборгованості, яка надана до позовної заяви, однак така не може бути прийнята судом до уваги, оскільки викладена іноземною (російською) мовою, а згідно припису ст. 10 Конституції України та ч . 1 ст. 6 Закону України «Про засади державної мовної політики» державною мовою України є українська мова.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №10-рп/99 від 14.12.1999 року (справа №1-6/99) положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України)

Разом з цим, відповідно до норми ст. 9 ЦПК України мова цивільного судочинства судах провадиться державною мовою.

Згідно частини 3 ст. 14 ЗУ "Про засади мовної політики" сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Таким чином, виписка по рахунку ОСОБА_1 , яка міститься у справі, не може слугувати належним та допустимим доказом у справі, яка свідчить про укладення договору між Сторонами у справі та наявності відповідної заборгованості за невиконання умов договору.

До позовної заяви банком додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. При цьому умови та Правила надання банківських послуг жодного підпису відповідача не містять.

Долучений до матеріалів справи наказ про затвердження редакції Умов та правил надання банківських послуг, яка була чинна на момент підписання заяви позичальника, також не береться судом до уваги, оскільки викладена іноземною (російською) мовою. А із наданої відповіді №386191-ВБ встановлено, що повний текс Умов банківських послуг складає 1500 сторінок, примірник якого самостійно має самостійно роздрукувати та ознайомитися клієнт банку. Таким чином матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги з Тарифів і Витяг з Умов та Правил розумів відповідач, і що вона ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії та неустойки (пені, штрафів) і саме у зазначених в цих документах розмірах та порядку нарахування.

Із відповіді на відзив представник банку зазначає, що до позовної заяви долучено "Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, Gold" з якої вбачається, що відповідачу встановлено процентну ставку в розмірі 3,5% (42,00% на рік), вказано розміри комісій, штрафів.

Проте у заяві позичальника від 13.10.2017р. укладеної між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 процентна ставка не визначена. Крім того, в цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання.

Більше того із копії заяви позичальника від 13.10.2017р. не вказано на яких умовах надано кредит: картка кредитка «Універсальна», пенсійна картка, картка Gold, зарплатна картка, депозит чи дебетова особиста картка.

Пред`являючи вимоги про погашення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав позичальник), стягнути складові його повної вартості, в тому числі заборгованість за процентами, комісією, пенею та штрафами.

Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині АТ КБ «ПриватБанк», крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, позивач зазначає, що «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи банку» є стандартними формулярами та викладені на сайті банку www.privatbank.ua.

Таким чином роздруківка із сайту позивача редакції Умов та правил надання банківських послуг не може бути належним доказом, оскільки інформація в ній повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано при розгляді вказаної справи.

У постанові від 13.11.2019р. №337/1605-16ц Верховний Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www.privatbank.ua ), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ ПриватБанк в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів і Витяг з Умов та Правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин при розгляді даної справи суду не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів і Витяг з Умов та Правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 03.07.2019р. зауважує, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з особою АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ (АТ) КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Суд не в змозі встановити з наданих позивачем доказів, факт отримання відповідачем у справі кредитних коштів та їх суми, в тому числі й у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку № НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що надана копія Анкети-Заяви від 13.10.2017р. не містить відомостей про строк дії кредитного договору, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, порядку здійснення оплати кредиту та процентів по договору (строки сплати, розміри періодичних платежів тощо), відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки, а також самої суми кредитного ліміту.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування, розміру відсоткової ставки, періодичності платежів, розміру щомісячних платежів, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року "Про захист прав споживачів" ).

Згідно з п. 22 ч.1 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач користувався кредитними коштами та взагалі отримував їх у певній сумі.

Позивач не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу як кредитні кошти та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кошти.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом установлено, що 13.10.2017р. між ПАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої остання надала індивідуальні дані та приєдналася до Умов та правил надання банківських послуг і надала дозвіл на обробку її персональних даних. Цією заявою не обумовлено будь-яких кредитних коштів та отримання кредитного ліміту. Заява не містить відомостей про оформлення ОСОБА_1 кредитного договору у розмірі 700,00 грн та на умовах, обумовлених у позові.

Окрім того, позивач не надав підписаних відповідачем Умов та Правил надання банківських послуг, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою Кредитка Універсальна .

Як вбачається з копії заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії на суму 700,00 грн. Вказана заява взагалі не містить ніяких даних щодо обрання ОСОБА_1 банківських послуг, крім особистих даних та підпису відповідача.

У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які підтверджують суму наданого відповідачу кредитного ліміту та видачу кредитної картки Універсальна .

Представником АТ КБ ПриватБанк не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки Універсальна та розміру наданого відповідачеві кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог банку.

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено укладання кредитного договору.

У той же час, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ ПриватБанк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження №14-131 цс 19 та правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 703/3063/18, провадження №61-11260св19.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України , згідно якої у разі відмови в задоволенні позовних вимог судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 133,141, 247, 258,259, 263-265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського Апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 3 Розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набежна Перемоги 50, (код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299).

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Головуючий: Л. Ю. Фарина