Decision № 88929615, 27.04.2020, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2020 р. Справа№200/2265/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду УкраїниДонецької області

про визнання дій протиправними зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідно до якого просила суд: визнати дії Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області про припинення виплати позивачу пенсії з 01.09.2018 року - неправомірними; зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України починаючи з 01.09.2018 р. та виплатити виниклу заборгованість; виплату пенсії здійснювати на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 відкритий в АТ «Альфа-Банк».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона перемістилася з тимчасово окупованої території з м. Горлівки до м. Слов`янськ, де отримувала пенсію у ПФУ м. Слов`янська, а після переїхала до м. Бахмут Донецької області, де отримала довідку № НОМЕР_2 від 07.05.2015 р., як особа що переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитеррористичної операції, та почала з серпня 2015 року отримувати призначену їй пенсію у Бахмутському Об`єднаному Управлінні ПФУ Донецької області.

З 1 березня 2016 позивачу припинили виплату пенсії з невідомих причин, у зв`язку з чим вона звернулась до Артемівського міськрайонного суду Донецької області за захистом своїх прав.

Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19.04.2017 р. дії Бахмутського Об`єднаного Управління ПФУ Донецької області визнано протиправними, суд зобов`язав поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість.

Після цього позивач отримувала пенсію до 01.09.2018 року. З 01.09.2018 виплату пенсіїпозивачу знов припинили, у зв`язку з чим вона звернулась 20.06.2019 року з письмовою заявою до начальника Бахмутсько-Лиманського Об`єднаного Управління ПФУ Донецькій області за роз`ясненнями.

Згідно отриманої відповіді №687/Д-01-01-08 від 04.07.2019 року позивач дізналась, що виплату пенсії їй призупинено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» у зв`язку з відсутністю заяви про виплату пенсії через ПАТ «Державний ощадний банк України».

Позивач зазначає, що відповідно рішення Бахмутської районної ради №7/10-79 від 27.05.2016 селище міського типу Зайцеве та станція Майорськ Микитівського району м. Горлівки включені до складу Бахмутського району Донецької області, тому внутрішньо переміщеною особою вона вже не являється.

Зазначає також, що пенсійні виплати починаючи з 01.08.2015 по 01.09.2018 вона отримувала в Бахмутському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого єАТ «Альфа-Банк» в якому позивачем відкритий поточний рахунок, на який вона хоче щоб їй сплачували пенсію.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою від 23 березня 2020 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15 квітня 2020 року до суду засобами електронного зв`язку надійшов відзив відповідача на адміністративний позов з додатками, відповідно до якого позивач просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 ,ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №1419052013 від 07.05.2015 року.

Довідка є чинною, доказів, що довідка скасована суду сторонами не надано.

Позивач отримує пенсію та перебуває на обліку у відповідача.

Як вбачається з позовної заяви, позивачу з 01.09.2018 року по теперішній час не виплачується пенсія, з підстав відсутності заяви про виплату пенсії через ПАТ «Державний ощадний банк України».

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що виплата пенсії повинна бути відновлена з 01.09.2018 року, а заборгованість, яка станом на теперішній час утворилася в наслідок невиплати пенсії з 01.09.2018 року, такою що підлягає виплаті.

З огляду на те, що населений пункт, з якого перемістилась позивач, а саме с. Зайцеве м. Горлівки включене до складу Бахмутського району Донецької області рішенням Бахмутської районної ради №7/10-79 від 27.05.2016, тож позивач вважає, що більше не має статусу внутрішньо переміщеної особи.

Судом встановлено, що таке рішення дійсно прийняте Бахмутською районною радою та розміщене на сайті Бахмутської районної ради: http://bahmut-rayon.gov.ua/.

Відповідач позовом не погоджується у повному обсязі з огляду на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Бахмутсько-Лиманському об`єднаному УПФУ Донецької області. Пенсія їй виплачена до 01.10.2018 року, про що відповідачем надано довідку №2035 від 15.04.2020 року.

Відповідач зазначає, що відповідно до пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиціїУкраїни за № 1566/11846, заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Із заявою про поновлення виплати пенсії та документами про фактичне місце проживання позивач до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області не зверталась.

Відповідач вважає, що позивачем, відповідно до встановленого порядку, не вчинено необхідних дій для реалізації її права на отримання належних їй сум пенсійних виплат.

Відповідач зазначає, що починаючи з 01 липня 2016 року виплата соціальних виплат за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (п. 1 Постанови № 637).

Аналогічні вимоги містить п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами та доповненнями).

При цьому, можливість одержання пенсії на особові рахунки, відкриті в інших банківських установах, не передбачена.

Відповідач вважає, що Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області діяло у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах своєї компетенції.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежни від нього причин.

Отже, суд вважає доведеним відповідачем факт припинення виплати пенсії позивачу саме з 01.10.2018 року, а тому він не викликає у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII.

Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеної статті, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства, відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу управлінням не приймалось.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, доводи відповідача щодо застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів правомірності припинення виплати за спірний період пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд зазначає, на час розгляду справи, постанова Кабінету Міністрів України щодо окремого порядку виплати пенсії не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу є протиправними діями суб`єкта владних повноважень -Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п`ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

Суд зазначає, що позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії, проте, суд зазначає, що невиплаті передує нездійснення якихось дій, тобто відповідач здійснив бездіяльність щодо невиплати позивачу пенсії.

За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплату пенсії позивачу з жовтня 2018 року по теперішній час, та встановлена протиправна бездіяльність відповідача, тому позов підлягаєзадоволенню у цій частині.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Оскільки, під час розгляду справи встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсіїза минулий період, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з ухваленням рішення про зобов`язання нарахувати та виплатити пенсію за період з жовтня 2018 року по теперішній час.

Щодо виплати позивачу пенсії на її рахунок, відкритий в АТ «Альфа-Банк» суд зазначає наступне.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року№ 1706-VII(даліЗакон України № 1706-VII)встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відтак, згідно ст. 1 Закону України № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII, тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил.

Перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасовоо купованих у Донецькій та Луганській областях, затердженийУказом Президента України від 7 лютого 2019 року № 32/2019.

Відтак, до тимчасово окупованих територій у Донецькій області відноситься місто Горлівка (у тому числі селище міського типу Гольмівський, селище міського типу Пантелеймонівка, село Рясне, селище Озерянівка, село Михайлівка, селище Ставки, селище Широка Балка, селище П`ятихатки, селище Федорівка).

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року№ 1669-VII, перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.

Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпордженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р в редакції від 05.07.2019 року, таким населеним пунктом є місто обласного значення - Горлівка (у тому числі смт Гольмівський, смт Пантелеймонівка, с. Рясне, с-щеОзерянівка, с. Михайлівка, с-ще Ставки, с-ще Широка Балка, с-ще П`ятихатки, с-ще Федорівка).

Відповідно Переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвредженого Розпордженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р в редакції від 05.07.2019 року, таким населеним пунктом є смт Зайцеве Бахмутського району.

Межі Бахмутського району встановлено відповідно до постанови Верховної Ради України, від 8 вересня 2016 р. № 1519-VIII "Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Донецької області, зміну і встановлення меж Бахмутського району Донецької області", від 8 вересня 2016 р. № 1520-VIII "Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Донецької області, зміну і встановлення меж міста Горлівка та Бахмутського району Донецької області" та від 21 лютого 2017 р. № 1901-VIII "Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1520-VIII "Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Донецької області, зміну і встановлення меж міста Горлівка та Бахмутського району Донецької області".

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з 08.09.2016 року смт Зайцеве внаслідок включення до Бахмутського району Донецької області втратило статус тимчасово окупованої території.

Виключення на теперішній час цього населеного пункту з Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р, свідчить про відновлення здійснення органами державної влади України своїх повноважень на території цього населеного пункту.

Водночас отримання чи збереження статусу ВПО є не обов`язком, а правом особи, яка вважає себе переміщеною особою та бажає скористатися відповідними додатковими гарантіями.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 234/11095/17.

Обмеження права на одержання пенсії в загальному порядку у зв`язку з відмовою від прав, зумовлених статусом внутрішньо переміщеної особи (чи від цього статусу загалом), не узгоджується з метою Закону № 1706-VII та є протиправним.

Крім того, ст. 14 № 1706-VII, внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Також суд констатує, що ні Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", ні Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це з підстав не звернення позивача до Управління з заявою про отримання пенсії через ПАТ "Держаний ощадний банк України".

Таким чином, суд ставиться критично до посилань відповідача на положення п. 11 "Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України переміщених осіб" та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 щодо виплати пенсійних виплат виключно через рахунки АТ «Ощадбанк» та вважає їх такими, що призводять до необгрунтовних обмежень прав позивача щодо отримання пенсії в загальному порядку.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволеннюв цій частині.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що даний адміністративний позов позивачем було подано до суду виключно у зв`язку з діями відповідача, які судом визнано неправомірними, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь Державного бюджету в повному обсязі.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 )до Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734, 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати дії Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2018 року неправомірними.

Зобов`язати Бахмутсько-Лиманське об`єднане управління Пенсійного Фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) починаючи з 01.10.2018 р. та виплатити виниклу заборгованість, виплату пенсії здійснювати на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 відкритий в АТ «Альфа-Банк».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Бахмутсько-Лиманського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734, 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь Державного бюджету Українисуму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 27 квітня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Роз`яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко