Court ruling № 88189261, 12.03.2020, Shevchenkivskyi District Court of Kharkiv City (until 25.04.2025 - Dzerzhynskyi District Court of Kharkiv City)

Справа № 638/5226/18

Провадження № 2/638/1353/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.

секретаря Рижикової В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю.

В судові засідання призначені до розгляду на 23.01.2020 року, 12.03.2020 року позивач та його представник не з`явились, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, заяви про розгляд справи у їх відсутність до суду не надходили.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Частиною 3 ст. 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин

Згідно з положенням ч. 5 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово не з`явилась в судові засідання, належним чином повідомлена про розгляд справи, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не подавала, суд про причини неявки не повідомляла.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Системний аналіз п. 3 частини першої ст. 257 ЦПК України та положень ст. 223 цього Кодексу свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності явки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання. Тобто вказує на врахування судом поважності причин неявки позивача до суду та повідомлення про причини нявки. Це пов`язано із дією принципу цивільного судочинства - диспозитивністю, відповідно до якого, кожний учасник процесу самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами.

Таким чином, законодавець передбачив баланс захисту прав як позивача, який повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив причин неявки, так і відповідача, який у зв`язку з такою неявкою вимушений витрачати свої час та кошти.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р., (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253- В).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Враховуючи викладене, норми чинного законодавства України, та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки викладене свідчить про втрату позивачем заінтересованості у вирішенні даного спору та дає суду підстави для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки за таких обставин проведення судового розгляду справи без участі позивача, його представника суперечило б наданим ЦПК України правам позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.131, 223, 257, 258, 260, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю - залишити без розгляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: