№ 8809321, 24.03.2010, Kyiv Commercial Court of Appeal

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2010                                                                                           № 48/292

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Столяренко Т.П. ( за довіреністю),

від відповідача: Лахтарін А.А. ( за довіреністю).

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

на рішення Господарського суду м.Києва від 16.12.2009

у справі № 48/292 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Гіфтек-Україна"

до                                                   ТОВ "Юст"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 301922,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2009 року ТОВ „Гіфтек – Україна” (позивач) звернувся до ТОВ „ЮСТ” (відповідача) з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 379144,64 грн. основного боргу з урахуванням пені та курсової різниці, 3791,5 грн. – державного мита, 236,00 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

          17.11.2009 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача залишок основної суми заборгованості за договором, який становить 135489,73 грн., суму пені у розмірі 47030,40 грн., суму курсової різниці 119402,11 грн., 3791,5 грн. державного мита, 236 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. Всього 301922,24 грн.

          23.11.2009 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача залишок основної суми заборгованості за договором , який становить 135489,73 грн., суму пені - 47030,40 грн., суму курсової різниці ( збитків) - 119402,11 грн., 3791,5 грн. державного мита, 236,00 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. Всього 305,949,74 грн.          

           Рішенням господарського суду міста Києва від 16.12.2009 року по справі № 48/292 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 135489,73 грн., пеню - 31396,47 грн., державне мито - 1668,86 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу - 130,45 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва по справі №48/292 від 16.12.2009 в частині зменшення розміру пені до стягнення з відповідача на 688,96 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2010 року було відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на підставі п. 1 ст. 97 ГПК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва по справі №48/292 від 16.12.2009 в частині відмови у стягненні суми курсової різниці, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що в договорі передбачений спосіб перегляду ціни товару відповідно до показників (курсу євро по відношенню до гривні, який і формує собівартість товару). Також слід зазначити, що ціну товару було змінено не після виконання договору, а до його повного виконання.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

          18.09.2007р. між ТОВ "Гіфтек-Україна" (позивач, постачальник) та ТОВ "ЮСТ" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №2006-09/18.

Пунктом .1.1 договору передбачено, що постачальник зобов’язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 2.1 договору сторони визначили, що асортимент, кількість та ціна товару визначається сторонами при формуванні замовлення на кожну партію товару шляхом складання заявки на поставку товару та зазначається в рахунках-фактурах постачальника, а також в товаросупроводжувальних документах (накладних).

В матеріалах справи містяться накладні відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв світловідбиваючу плівку: накладна №744818/1/1 від 10.01.2008 р. на суму 31 153,44 грн., накладна №747750/1/1 від 01.04.2008 р. –на суму 37 384,13 грн., накладна №747355/2/1 від 13.05.2008 р. –на суму 137 272,12 грн., накладна №749341/1/1 від 16.05.2008 р. –на суму 35 489,76 грн., накладна №742386/1/1 від 06.11.2007 р. –на суму 19 997,57 грн.

Як було встановлено судом першої інстанції, та не заперечувалось сторонами факт поставки товару за вказаними накладними саме на виконання умов договору підтверджується листуванням сторін (претензія-вимога №26075 від 13.07.2009 р., відповідь на претензію №01/29-07 від 29.07.2009 р.).

Накладні містять асортимент товару, кількість та ціну, прийняті від імені ТОВ "ЮСТ" уповноваженим представником на підставі довіреностей (ЯОУ №217037, ЯОУ №217127, ЯОУ №217164, ЯНХ №031709, ЯОУ №217158), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання §3 Глави 54 Цивільного кодексу України –поставка.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи позивач передав у власність відповідача товар –світловідбиваючу плівку на загальну суму 261 297,02 грн.

Відповідно до платіжних доручень відповідач розрахувалося за поставлений товар частково, сплативши 125 807,26 грн.

За таких обставин, заборгованість відповідача за поставлений товар згідно договору та вказаних накладних на момент розгляду справи становить 135 489,76 грн.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 договору сторони визначили, що повна оплата за поставлений товар здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст накладних, за якими відбувалася передача товару у власність відповідача, свідчить про те, що строк виконання грошового зобов’язання за договором настав, а відповідач взяті на себе грошові зобов’язання в повному обсязі не виконав, доказів на спростування викладеного не надав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач розмір основного боргу визнав у відзиві на позов.

За таких обставин, колегія вважає, що господарський суд міста Києва правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 135 489,73 грн.

Стосовно заявленої до стягнення суми пені, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначений договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Пунктом 3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтями 546, 548, 549 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання якщо це встановлено договором або законом може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до п. 7.1 договору у випадку несвоєчасної оплати вартості товару згідно ст. 3 цього договору покупець, за вимогою постачальника, сплачує пеню в розмірі 0,1% від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в сумі 47 030,40 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання за поставлений товар. Згідно із розрахунком з уточнення періодів нарахування пені, який подано 14.12.2009 р., позивач нараховує пеню за ставкою 0,1% за день, за такі періоди:

накладна №744818/1/1 від 10.01.2008 р. за період з 09.02.2008 р. по 11.08.2008 р.,

накладна №747750/1/1 від 01.04.2008 р. за період з 01.05.2008 р. по 03.11.2008 р.,

накладна №747355/2/1 від 13.05.2008 р. за період з 12.06.2008 р. по 15.12.2008 р.,

накладна №749341/1/1 від 16.05.2008 р. за період з 15.06.2008 р. по 18.12.2008 р.,

накладна №742386/1/1 від 06.11.2007 р. за період з 06.12.2007 р. по 06.06.2008 р.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З урахуванням того, що грошове зобов’язання по оплаті товару згідно п. 3.2 договору повинно було виконане протягом 30 календарних днів, то нарахування штрафних санкцій по накладним припинилося відповідно (30 календарних днів + 6 місяців від дати накладної), а пеня нараховується за наведені періоди

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується спеціальний строк позовної давності в один рік. Аналогічна норма міститься в п. 7.6 договору.

Як вбачається яз матеріалів справи, позовна заява у даній справі подана до суду 26.10.2009 р., а тому вимоги про стягнення пені, нарахованої до 26.10.2008 р. (включно) заявлено з пропуском строку позовної давності.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач не звертався з заявою про застосування судом строку позовної давності, а тому судом першої інстанції правомірно були визнані відсутні підстави для застосування строку позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що господарський суд міста Києва правомірно стягнув пеню за порушення грошового зобов’язання з урахуванням наведеного шестимісячного строку нарахування пені за розрахований позивачем період.

Позивач просить стягнути пеню, яка розрахована за ставкою 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Часткове погашення боргу здійснювалося після періоду за який стягується пеня, а тому сума простроченого грошового зобов’язання відповідає сумі поставленого товару.

За таких обставин, розмір пені, заявленої до стягнення позивачем згідно договору, правомірно було обчислено судом першої інстанції виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає розмір пені 31396,47 грн. з урахуванням строків нарахування пені та визначеного законодавством максимального розміру пені.

Стосовно вимог позивача, щодо стягнення з відповідача 119402,11 грн. курсової різниці, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог цій частині.

Однак, колегія суддів не погоджується з прийнятим рішенням та вважає його необґрунтованими та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором, або законом.

Пунктом 3.2. договору сторони визначили, що повна оплата за поставлений товар здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів від дати поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів за товар на рахунок постачальника.

На рахунках – фактури зазначається те, що рахунок – фактура дійсна до оплати 2 банківських днів, включно день виписки. Якщо в зазначений термін кошти в повному обсязі не будуть перераховані постачальнику, то цей рахунок – фактури анулюється. Покупець, якщо прострочив вказаний термін ( 2 банківські дні), але має намір сплатити за товар, повинен запросити у постачальника новий рахунок – фактури. Дана операція передбачена на випадок зміни ціни товару, або платіжних реквізитів постачальника.

Як вбачається з матеріалів справи покупець не отримував нових рахунків – фактури у постачальника, а сплачував відповідно до старих, яким було на момент оплати понад шість місяців.

Відповідно до Розміру облікової ставки НБУ від з 01.01.2008 року по 12.08.2009 року офіційний курс НБУ євро до гривні, і міжбанківський курс євро до гривні значно виріс.

Колегія вважає, заслуговують на увагу доводи скаржника, стосовно того, що підвищення розміру облікової ставки, спричинили значні збитки постачальнику, оскільки, вартість за яку покупець придбав товар, але не сплатив його в 30-ти денний термін стала значно нижча за собівартість ідентичного товару на дату часткових сплат покупцем коштів за отриманий товар.

          Колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України розмір товару не змінюється після виконання сторонами договору, оскільки договір не було виконано зі сторони покупця, чим було порушено права постачальника як сторони за договором, в результаті чого позивачем були понесені значні матеріальні збитки.

          Позивач відповідно до положення договору зробив збільшення вартості поставленого, але неоплаченого товару. Відповідач не був позбавлений можливості або повернути неоплачений товар, або сплатити його збільшену вартість.

          Господарський суд міста Києва зазначає, що позивач не повідомив відповідача про збільшення вартості несплаченого товару в результаті збільшення курсу євро до гривні, колегія суддів не погоджується з даним висновком.

          Як свідчать матеріали справи, 13.07.2009 року позивач направив на адресу відповідача претензії №1307/01 та №26075 з розрахунками пені та курсової різниці з вимогою сплатити кошти та відповідно повідомляв про збільшення вартості товару.

          Відповідач в свою чергу 29.07.2009 року направив відповідь на претензію, в якій зазначив, що покупець не погоджується з новими цінами на товар. Отже, дана відповідь свідчить про те, що покупець знав про збільшення цін на товар.

Згідно п. 2.5 договору в тому випадку, якщо після повідомлення про зміну ціни покупець не повернув товар в 7-ми денний термін, нова змінена ціна вважається прийнятою покупцем.

За таких обставин, покупець, укладаючи з постачальником договір свідомо йшов на його укладення, знаючи та враховуючи всі його положення в тому числі п. 2.3, 2.4, 2.5, 3.3 договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 691 ЦК України, якщо договором купівлі – продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати, тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Як свідчать матеріали справи, в п. 2.3, 2.4, 2.5, 3.3 договору передбачений спосіб перегляду ціни товару відповідно до показників ( курсу євро по відношенню до гривні, який і формує собівартість товару).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення курсової різниці, а отже колегія вважає, що в цій частині рішення слід змінити та стягнути з відповідача курсову різницю у розмірі 119402,11 грн.

Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає зміні в частині стягнення курсової різниці, а апеляційна скарга - задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Гіфтек – Україна” задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.12.2009 року по справі № 48/292 – змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮСТ" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7а; ідентифікаційний код 30439872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіфтек-Україна" (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39в; ідентифікаційний код 32820750) заборгованість у розмірі 135 489,73 грн., пеню - 31 396,47 грн., курсову різницю - 119402,11 грн., державне мито за подачу позовної заяви - 3791,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236,00 грн., державне мито за подання апеляційної скарги - 1896,00 грн.

3. Доручити господарському суду міста Києва видати наказ          

4.Матеріали справи №48/292 повернути до господарського суду міста Києва.          

Головуючий суддя                                                                      

Судді