Court ruling № 87904521, 28.02.2020, Sumy District Administrative Court

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду

28 лютого 2020 р. Справа № 480/671/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши у приміщенні суду в м.Суми клопотання військової частини А1451 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1451 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1451 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії про:

1) визнання протиправною бездіяльності військової частини А1451 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації відпусток, як учаснику бойових дій, за період 2016-2017, 2017-2018рр.;

2) зобов`язання військову частину А1451 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, за період 2016-2017,2017-2018рр., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18.03.2018 року.

Ухвалою суду від 05.02.2020 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому військова частина А1451 просить відмовити позивачу у задоволенні позову (а.с.24-32). Крім того, відповідачем подано до суду також клопотання про залишення позову без розгляду (а.с.16-23), в якому просив залишити позовну заяву без розгляду на підставі ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 про порушення своїх прав військовою частиною А1451 дізнався 19 березня 2018 року, коли отримав витяг з наказу командира військової частини А1451 від 19.03.2018 року № 56. Вважає, що саме 19.03.2018 почався перебіг місячного строку на звернення до суду, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. В свою чергу, позивач звернувся з позовною заявою до суду тільки 03 лютого 2020 року, через 1 рік та 11 місяців, тобто з порушенням встановлених законодавством строків звернення до суду з позовом.

Перевіривши матеріали справи та доводи клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, суд вважає за необхідне у його задоволенні відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1); для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2).

Відповідно до ч.3 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному закону.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, є всі підстави для застосування норм Кодексу законів про працю України, відповідно до ч.2 ст.233 якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України, так і частиною першою статті 1 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

При цьому, Конституційним Судом України у рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №8-рп/2013 зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Тобто право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (п.2.1).

Враховуючи вищевикладене, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення) звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) , яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Як встановлено судом, позивач був звільнений зі служби та виключений зі списків особового складу наказом командира військової частини А1451 від 19.03.2018 №56 з 18.03.2018. Таким чином, кошти, які, на думку позивача мав виплати відповідач станом на момент звільнення, в тому числі компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та які не були нараховані ОСОБА_1 станом на момент звільнення, в розумінні зазначених вище норм відносяться до виплат, стягнення яких, у випадку виникнення спору, не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Висновки суду з приводу того, що стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю, у зв`язку з тим, що такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною, узгоджуються і з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, які відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинні враховуватись судом.

Таким чином, підстави для задоволення заявленого представником відповідача клопотання про залишення позову без розгляду відсутні.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 240, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання військової частини А1451 про залишення позовної заяви без розгляду у адміністративній справі №480/671/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1451 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя І.Г. Шевченко