Court ruling № 87795488, 25.02.2020, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

25 лютого 2020 р. Справа №200/1434/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

06.02.2020 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 08.05.2017 року його було звільнено зі служби в поліції відповідно до наказу ГУНП в Донецькій області № 219 о/с. В день звільнення позивача повний розрахунок по грошовому забезпеченню не був здійснений відповідачем. Позивачем не була нарахована та сплачена індексація грошових доходів за період часу з листопада 2015 року по травень 2017 року.

Позивач вказує що він звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити суму індексації.

Листом № 220зі/26/03/-2020 від 02.01.2020 року, відповідач повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 «Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення» внесені зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, доповнивши абзац п`ятий після слова «військовослужбовців» словом «поліцейських» і таким чином грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації з листопада 2017 року.

Не погоджуючись з такою позицію відповідача і вважаючи бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошових доходів протиправною, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення;

Зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення;

Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки виплати індексації при звільненні, починаючи з 16.05.2017 по день фактичного розрахунку. На день подання позову сума складає 529689,50 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та справу призначено до розгляду на 25 лютого 2020 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 кошти за час затримки виплати індексації при звільненні, починаючи з 16.05.2017 по день фактичного розрахунку в сумі 529689,50 грн.

Наказом відповідача від 08.05.2017 № 219о/с було звільнено позивача з 15.05.2017 року (а.с.11)

Адміністративний позов було подано позивачем до суду 03.02.2020 року та зареєстровано в суді 06.02.2020 року (а.с.1-5).

Суд наголошує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати і такий самий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За правилами частини першої статті 122 КАС, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.Конституційний Суд України роз`яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237 -1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що саме на заробітну плату не розповсюджуються строки звернення до суду, проте у цій справі йдеться про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка не входить до структури заробітної плати.

Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі 802/28/16-а, від 20 червня 2018 року у справі 823/761/17, від 25 липня 2019 року у справі № 2140/1471/18.

Судом встановлено, що позивача звільнено 15.05.2017 року. До суду позивач звернувся 03 лютого 2020 року.

Тому з урахуванням наведених висновків позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Приписи частин третьої та четвертої статті 123 КАС України визначають, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Знідно із ч.4 ст.123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні - підлягають залишенню без розгляду.

Керуючись статями 2, 9, 240, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області в частині позовних вимог про стягнення коштів за час затримки виплати індексації при звільненні, починаючи з 16.05.2017 року по день фактичного розрахунку в сумі 529689,50 грн., залишити без розгляду.

Ухвала про залишення позовної заяви без розгляду може бути оскаржена.

Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя О.В. Хохленков