Decision № 87584134, 14.02.2020, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2020 р. Справа№200/14664/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання : АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місце знаходження: пл. Свободи, буд. 5, м. Слов`янськ, Донецька область; код ЄДРПОУ: 41325231) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2019 року на адресу суду надійшов адміністративний ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про:

- визнання протиправною та скасування Постанову від 17.03.2017 року, яка була прийнята відносно ОСОБА_1

- зобов`язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01 квітня 2017 року та виплатити недоплачені суми страхових витрат з 01 квітня 2017 року , з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати із урахуванням компенсації, яка провадиться відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 14 січня 2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У позовній заяві свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачу були призначені страхові виплати в порядку, передбаченому Законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, але в період з 01 квітня 2017 року не виплачувались.

Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати страхових виплат з 01 квітня 2017 року протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що позивач не вживав заходів, спрямованих на отримання належної йому суми соціальних виплат та у зв`язку з цим не зміг отримати вказані виплати. На думку представника відповідача, позивачем не надано до суду доказів того, що він був позбавлений права і можливості реалізувати своє право на соціальне забезпечення, гарантоване Конституцією України в порядку, визначеному, зокрема Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”.

Зазначає, що не відмовляється від обов`язку сплати соціальних виплат за минулий період. Виплати обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з чим, представник фонду вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

З`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .

У відповідності з довідкою від 24 травня 2017 року 0000217071 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України м. Кіровське до м. Костянтинівка, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки Міністерства охорони здоров`я України про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 2-18 АВ № 094738 ОСОБА_1 встановлено 50 % втрати працездатності.

Згідно з довідкою серії МСЕ № 207167 ОСОБА_1 має третю групу інвалідності.

Позивач є особою, що отримує страхові виплати, відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, на час подання позовної заяви перебуває на обліку в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 03 травня 2017 року, якою він просить припинити йому страхові виплати з 01 квітня 2017 року у зв`язку з переїздом в м. Кировське.

Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 0534/74691/91/18 від 17 березня 2017 року припинено щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року у зв`язку зі скасуванням довідки ВПО.

07 листопада 2019 року позивач звернувся до управління відповідача з заявою, якою просив продовжити йому раніше призначену щомісячну страхову виплату.

Постановою Фонду соціального страхування України від 28 листопада 2019 року продовжено ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01 листопада 2019 року безстроково.

В матеріалах справи наявний лист Управління виконавчої дирекції фонду в Донецькій області від 10.11.2019 року № 01-04/15-2001, яким вказано, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 з моменту припинення страхових виплат не набув статусу внутрішньо переміщеної особи, страхові виплати управлінням та його відділеннями йому не нараховувались, а отже недоотримані їм суми страхових виплат відсутні.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати соціальних виплат позивачеві 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019 року з підстав, які не передбачені ст. 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Суд зазначає, що у положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп. 1, 3 ч. 1 ст. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, страхові виплати позивачу могли бути припинені лише за умов, визначених ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV.

Відмова особи від конституційних прав, до яких належить право на соціальний захист, є недійсною.

Крім того, пунктом третім розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ст. 12 Закону України Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік, її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, припиняє нарахування і фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу (абз. 3 п. 2 постанови правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції").

За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб. Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці. Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі-постанова № 365) установлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб"

Відповідно до п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 соціальні виплати припиняються у разі:1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що відповідачем припинено страхові виплати позивачу у зв`язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи, згідно з постановою Відділення ФССНВВ в м. Костянтинівці Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 17 березня 2017 року про припинення виплату ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.

Проте, відповідачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів скасування довідки ВПО позивача.

Крім того, суд вказує, що підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Щодо посилань відповідача на приписи п.3 ст. 12 Закону України Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", за якими, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: повернулася до покинутого місця постійного проживання, як законності своїх дій, суд зазначає.

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

У спірних правовідносинах ч.2 ст. 77 КАС України на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок доведення правомірності припинення соціальних виплат позивачу, а тому, останній, посилаючись на п.3 ст. 12 Закону України Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" вказував про законність скасування довідки ВПО та, як наслідок, правомірність припинення соціальних виплат.

Як передбачено ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області, припиняючи соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 44 Закону №1105 Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 45 Закону № 1105-XIV Фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку.

Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 47 Закону № 1105-XIV, яка регулює питання строків проведення страхових виплат, страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.

Також, розглядаючи вказану справу відносно окремого порядку виплат, суд вказує наступне.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а саме, п.15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у Закон №1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон №1105-XIVвнесено не було.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Враховуючи, що судом встановлено протиправність припинення виплати позивачу соціальних виплат з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019 року, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019 року.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, з урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з огляду на таке.

Як встановлено судом, відповідачем протиправно припинено виплату позивачу соціальних виплат з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019 року.

З метою повного захисту порушеного права позивача, суд, задовольняючи позовні вимоги, вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу соціальних виплат з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019 року.

Крім того, позивач у позовній заяві просив суд зобов`язати відповідача здійснити йому виплату компенсації за затримку виплату страхових виплат у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. З цього приводу суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” № 2050-ІІІ(надалі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (надалі Порядок № 159).

Згідно з нормами статей1,2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії (довічне грошове утримання), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі страхових виплат). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з абз. 2 п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20 лютого 2018 року № 522/5664/17 (провадження № К/9901/2999/17).

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати з підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (а.с. 21).

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області судовий збір на користь позивача, як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання : АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місце знаходження: пл. Свободи, буд. 5, м. Слов`янськ, Донецька область; код ЄДРПОУ: 41325231) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо припинення виплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019 року.

Визнання протиправною та скасувати Постанову Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 0534/74691/91/18 від 17 березня 2017 року про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 заборгованість по щомісячним страховим виплатам за період з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019 року та виплатити недоплачені суми страхових витрат з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2019, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини страхових виплат у зв`язку з порушенням строків їх виплати із урахуванням компенсації, яка провадиться відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159.

В задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 лютого 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова