Decision № 87385258, 04.02.2020, Kherson District Administrative Court

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2564/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.08.2015 по 01.03.2018;

- зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.03.2018 у сумі 103 867,57 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу у Азово-Чорноморському РУ ДПС України, наказом начальника ДПС України №689-ОС від 03.07.2019 року позивача звільнено у запас у зв`язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (відповідно до наказу начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.07.2019 р. №233-ОС). Однак, при проведенні розрахунку, як зазначає позивач, йому не нараховано та не виплачено індексація грошового забезпечення за період з 2015 року по 2018 рік. Також, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону України “Про соціальним та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. У зв`язку із зазначеним, вважає протиправними дії відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення та просить задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.12.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.12.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав. Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1486) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та проводити видатки лише в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисом. Також відповідач вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Аналогічні приписи містяться у Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 р. № 1078. Таким чином, за позицією відповідача, чинне законодавство пов`язує обов`язок бюджетних установ нараховувати та виплачувати суми індексації виключно у межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами. Враховуючи, що протягом 2015-2018 Азово-Чорноморському регіональному управлінню бюджетних асигнувань на проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців не виділялося, тому відповідач правомірно не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення. При цьому, відповідач вказує на те, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення поза межами бюджетних асигнувань було б порушенням бюджетного законодавства України. У зв`язку із чим, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

02.01.2020 представником позивача подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить:

- визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.03.2018;

- стягнути з Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.03.2018 у сумі 103867,57 грн.

Також, 02.01.2020, представником позивача подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого заперечує проти доводів представника відповідача щодо відсутності коштів для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, посилаючись на наступне. Оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

13.01.2020 представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якої вказує, що аргументи представника позивача є не обґрунтованими та зазначив наступне. Так, представник відповідача наполягає на тому, що індексація грошового забезпечення здійснюється лише в межах бюджетних асигнувань. Крім цього, щодо розрахованої представником позивача суми 103 867,57 грн. належної позивачу до виплати індексації грошового забезпечення зазначає, що нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7ст.262 КАС України).

Згідно з ч.2ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням наданих доказів, судом встановлені наступні обставини.

Наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 29.07.2019 р. №223-ОС ОСОБА_2 (П-001983), заступника начальника штабу – начальника відділу управління службою штабу, звільнено у запас за п.п “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону, з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2019.

10.10.2019, позивач звернувся до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України із заявою про виплату позивачу індексації грошового забезпечення.

Листом Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби від 22.10.2019 №11/П-76 позивача повідомлено, що видатки Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на грошове забезпечення у 2015-2018 роках здійснювалися на підставі затверджених заступником Голови Держприкордонслужби України кошторисів прикордонного загону управління на 2015-2018 роки. Також зазначено, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем з виплати індексації грошових доходів населення.

Вказаним кошторисом Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України у 2015-2018 роках бюджетних асигнувань на проведення індексацій було передбачено лише на листопад - грудень 2015 року, грудень 2018 року, а тому нарахування та виплата індексації особовому складу прикордонного загону у 2015-2018 роках проводилась лише у листопаді - грудні 2015 року та у грудні 2018 року.

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Частиною 3 вказаної статті Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення визначаються Законом України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення "та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення".

В силу приписів статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XIIпередбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За змістом положень частини першої статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка ( з 01.01.2016 – 103%).

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до ч.ч.2-5ст.4 Закону №1282-XII, обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ч.ч.1, 2, 6ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Відповідно до п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Згідно з п.4 Порядку, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Положеннями пункту 5 Порядку визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції базовим місяцем вважається місяць, у якому мало місце таке підвищення. Для проведення подальшої індексації або здійснення чергового підвищення доходів випереджаючим шляхом обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком починаючи з наступного за базовим місяця. Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить суму підвищення доходів випереджаючим шляхом у базовому місяці. Місяць, в якому відбувається підвищення грошових доходів працівників у зв`язку із розширенням зони обслуговування, збільшенням обсягу робіт, суміщенням професій (посад), виконанням обов`язків тимчасово відсутнього працівника, оплатою за роботу за сумісництвом на одному підприємстві, в установі, організації, а також за рахунок збільшення розміру премії, не вважається базовим під час обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації (у разі, коли не відбувається підвищення тарифної ставки (окладу).

З аналізу наведених правових норм слідує, що заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 101%. У свою чергу обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

Базовим вважається місяць підвищення заробітної плати. Індекс споживчих цін наростаючим підсумком починає розраховуватися у місяці, наступному за базовим.

Судом встановлено, що в період проходження позивачем військової служби, індексація його грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася лише у листопаді - грудні 2015 року та у грудні 2018 року. При цьому суд наголошує, що відповідачем не доведено відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Суд не погоджується із доводами відповідача про те, що виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах фінансових ресурсів бюджету на відповідний рік, передбачений на ці цілі, оскільки, вони не відповідають нормам закону №1282-XII та Порядку, зокрема п.11, яким визначено, що додаткові витрати, пов`язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.

Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.

Також суд враховує, що згідно з частинами 1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21- 44а10).

Вказана правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Відповідно до ч.2ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що аргументи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування не можуть бути підставою для не нарахування індексації заробітної плати та відмови у її виплаті позивачу, а також жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування та виплату.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.03.2018 у сумі 103867,57 грн., суд зазначає наступне.

Як зазначено судом вище, з наданих позивачем довідок регіонального управління про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення та індексацію грошових доходів за 2015 -2018 роки вбачається, що індексація грошових доходів позивачу нараховувалася та виплачувалася лише у листопаді - грудні 2015 року та у грудні 2018 року.

Разом з цим, в даному випадку, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Суд зазначає, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані але не виплачені. Тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.03.2018 у сумі 103867,57 грн. - належить відмовити.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача, в даному випадку, є саме зобов`язання Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 01.03.2018, з урахуванням виплачених сум індексації грошового забезпечення у листопаді - грудні 2015 року.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем в порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявними у матеріалах справи доказами спростовано правомірність бездіяльності Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, з огляду на викладене, тому суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнення з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З викладеного вбачається, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 р. у справі № 814/698/16.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги №73 від 10.10.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням "Мицик і Партнери", його предметом є надання правової допомоги, зокрема: надати клієнту правову допомогу в адміністративній справі щодо стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення. Зобов`язання виконавця за цим договором визначені п. 2 «Обов`язки сторін».

Згідно п.3 договору, правова допомога оплачується відповідно до акту виконаних робіт. Гонорар сплачується Клієнтом в момент підписання Договору або протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку.

На підтвердження отримання гонорару в розмірі 7000,00 грн., представником позивача адвокатом надано до суду копію платіжного доручення про оплату послуг від 20.11.2019 № 5222885sв, акт виконаних робіт від 19.11.2019.

Згідно акта виконаних робіт від 19.11.2019, розмір гонорару у сумі 7000,00 грн. складає: надання консультацій та узгодження правової позиції – 1 год. (1000,00 грн.); опрацювання нормативно – правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення – 2 год. (2000,00 грн.); пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогічній категорії справ – 1 год. (1000,00 грн.); складання позовної заяви – 3 год. (3000,00 грн.).

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, становить вартість 1 години – 1000,00 грн. Тобто, 7 годин – 7000,00 грн.

Судом встановлено, що розгляд даної справи проведено в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також, адвокатом підписано і подано позовну заяву на 9 аркушах, відповідь на відзив на 4 арк., заява про уточнення позовних вимог на 2 арк., підготовлено (у тому числі власноручно завірено) і подано додатки до позовної заяви, загалом на 15 аркушах.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг доказів у справі суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2 000,00 грн., що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.

Таким чином, заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (73000, м. Херсон, вул. Віктора Гошкевича, 11а, код ЄДРПОУ 23311274) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.03.2018.

Зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України (73000, м. Херсон, вул. Віктора Гошкевича, 11а, код ЄДРПОУ 23311274) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2015 по 01.03.2018, без урахування проведених виплат у листопаді - грудні 2015 року.

Стягнути з Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (73000, м. Херсон, вул. Віктора Гошкевича, 11а, код ЄДРПОУ 23311274) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 106030000