Decision № 86299335, 11.12.2019, Kherson District Administrative Court

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1821/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1604 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

I. Зміст позовних вимог

04 вересня 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), від імені якого діє адвокат Токаленко В.М., звернувся до суду з позовом до Військової частини А1604 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1604 щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2016 року по 21.11.2018 року та індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.11.2018 року;

- зобов`язати військову частину А 1604 (Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, індекс 75024, тел.. 513688) нарахувати та виплатити позивачу (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2016 року по 21.11.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.11.2018 року.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Вказані вимоги позивач обґрунтовує обставинами, викладеними у змісті позову та відповіді на відзив від 15.10.2019 року, які полягають у тому, що з 25.12.2012 по 21.11.2018 року він проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді старшого інженера інженерно-авіаційної служби у військовій частині А1604. Наказом командира частини № 275 від 26.11.2018 року позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 11.04.2016 р. Управлінням особового складу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України. Проте, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач зазначає, що у зв`язку з настанням особливого періоду він не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати. Натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки. Крім того, позивач вказує на те, що йому не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з січня 2015 року, у зв`язку з чим був вимушений звернутися до суду з даним позовом.

09.10.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позов, яким заперечує проти його задоволення з огляду на те, що грошова компенсація, як соціальна гарантія, може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 по 11.01.2018 року, то відповідач зазначає, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетних фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовців з 2016 року у Міністерства оборони України немає. Разом з тим відповідач зазначає, що військовою частиною А1604 індексацію грошового забезпечення по листопад 2015 року нараховано та виплачено в повному обсязі, що підтверджується довідкою начальника фінансово-економічної служби військової частини А 1604.

Крім того, 09.10.2019 року відповідачем надано до суду клопотання, яким з посилання на ч. 5 ст. 122 КАС України просить залишити позовну заяву без розгляду, оскільки позивачем пропущено місячний строк звернення до адміністративного суду.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 09.09.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи ( у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 10.09.2019 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18.

Ухвалою суду від 22.11.2019 року поновлено провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі. (ст. 258 КАС України)

Враховуючи, що сторонами не надано клопотань про розгляд справи з викликом сторін, а також не надано заперечень щодо розгляду справи без їх повідомлення (виклику), суд вважає за можливе розглянути дану справу у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_1 з 25.12.2012 року проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді старшого інженера інженерно-авіаційної служби у військовій частині А1604.

11.04.2016 року ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 11.04.2016 р. Управлінням особового складу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України.

Наказом командира військової частини А1604 від 21 листопада 2018 року № 275 майора ОСОБА_1 з 21.11.2018 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського об`єднаного міського військового комісаріату м. Херсон.

Цим же наказом визначено виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію у розмірі 50% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 12% посадового окладу за військовим званням та вислугу років; вихідну допомогу при звільненні за 29 років календарної вислуги; грошову компенсацію за не отримане речове майно; грошову компенсацію за 9 діб невикористаної щорічної відпустки за 2018 рік.

Листом від 30.07.2019 року № 116/14/3/935 відповідач надав відповідь на запит позивача, повідомивши про те, що пунктом 12 частини 2 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, надається пільга: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік. Пунктом 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію (далі - особливий період) військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частиною 1,6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Крім того, пунктом 19 статті 10-1 Закону України визначено, що в особливий період надання інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток, у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій, не виплачується.

Стосовно виплати індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки відповідач зазначив, що для виплати індексації в січні 2016 - лютому 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було, фінансування на виплату індексації не здійснювалося. Крім того, відповідач зазначив, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів. Індексація грошового забезпечення провадиться, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановляється у розмірі 103%. У зв`язку з тим, що величина індексу споживчих цін у квітні - серпні 2018 року не перевищувала поріг індексації в розмірі 103%, індексація грошового забезпечення за вказаний період не провадилася.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини А1604 щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2016 року по 21.11.2018 року та індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. Правова оцінка суду

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірними у межах даних правовідносин є право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану соціальну відпустку як учасником бойових дій, а також його право на нарахування та виплаті індексації грошового забезпечення.

Вирішуючи питання щодо наявності у ОСОБА_1 права на грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учасником бойових дій, суд враховує наступні норми права.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст. 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовців та членів їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.\

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на викладене суд приходить до висновку про те, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у період з 11.04.2016 по 21.11.2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем пропущено передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежені позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 620/4218/18.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А1604 щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення, то суд враховує наступне.

Відповідно до ст.1 та ст.2 №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частинами 2,3 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 року №1282-ХІІ. (далі - Закон № 1282-ХІІ)

Статтею 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно ст.2 Закону №1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (ст.4 Закону).

Відповідно до ст.6 Закону №1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Пунктом 4 вказаного Порядку встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 12.12.2018р. по справі №825/874/17

Як вбачається зі змісту листа від 30.07.2019 р. № 116/14/3/935, а також відзиву на позовну заяву, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації, а правомірність своїх дій обґрунтовує виключно відсутністю відповідних кошторисних призначень та бюджетних асигнувань.

Суд не бере до уваги такі доводи відповідача, оскільки вони не відповідають нормам Закону №1282-XII та Порядку №1078, зокрема п. 11, яким визначено, що додаткові витрати, пов`язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.

Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.

Посилання відповідача на ст.5 Закону №1282-ХІІ щодо проведення індексації грошових доходів населення виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік суд також вважає безпідставним, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не проведення індексації грошового забезпечення.

До того ж, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військова частина, коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок, не надходження відповідних фінансових асигнувань на рахунки військової частини для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період.

Більше того, аргументи відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування не можуть бути підставою для не нарахування індексації грошового забезпечення та відмови у його виплаті позивачу, а також жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на його нарахування та виплату, що є предметом спору у даній справі.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Щодо посилання представника відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 р. № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 р. № 252/10/136-16 та від 08.08.2017 р. № 78/0/66-17, суд зазначає наступне.

Законом України "Про Збройні Сили України" визначено, що правовою основою діяльності Збройних Сил України (до структури яких входять, в тому числі, військові частини) є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

З огляду на викладене, відповідач має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому суд критично ставиться до посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 р. № 10685/0/14-15/10, від 09.06.2016 р. № 252/10/136-16 та від 08.08.2017 р. № 78/0/66-17, як на підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача.

З огляду на зазначене, бездіяльність військової частини А1604 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення є протиправною.

Між тим, суд зазначає, що доводи відповідача в частині того, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 вересня 2018 року задоволенню не підлягають є обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року в редакції від 24 лютого 2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, було змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до п.4 цієї Постанови №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.

Так, п.5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у п.2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 %.

Отже, відповідно до п.5 вказаного Порядку, проведення індексації грошових доходів населення, індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення не нараховується.

Разом з тим, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по 21 листопада 2018 року немає.

За таких обставин, грошове забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по 27 вересня 2018 року індексації не підлягає.

Щодо доводів відповідача щодо застосування місячного строку звернення до суду, то суд вважає їх безпідставними та такими що ґрунтуються на помилковому розумінні норм права.

Так, враховуючи рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. В аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

З огляду на викладене суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду у цій частині позовних вимог.

ІV. Висновок суду

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, доводів сторін, системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачем доведено правомірність своїх вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати йому в день звільнення грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2016 року по 21.11.2018 р. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення, а також щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2016 року по 21.11.2018 рік, то суд вважає її похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності, а тому також приходить до висновку про її задоволення.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що судом визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, тому суд з метою ефективного захисту та поновлення порушених прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Військову частину А1604 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Вимога позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1604 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 21.11.2018 року задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини А1604 (місце знаходження 75024, Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, код ЄДРПОУ 08501380) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2016 року по 21.11.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1604 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 11.04.2016 року по 21.11.2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1604 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Військову частину А1604 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

В задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1604 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 21.11.2018 року відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 106030000