Decision № 86003749, 20.11.2019, Commercial Court of Odesa Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2447/19

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Савченко А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Самойленко П.М. за довіреністю № 2674 від 27.08.2019р.;

Від відповідача: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства „Українська пожежно-страхова компанія" до приватного підприємства „Тайфун" про стягнення 28 000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Українська пожежно-страхова компанія" (далі по тексту - ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія") звернулось до господарського суду із позовною заявою до приватного підприємства „Тайфун" (далі по тексту - ПП „Тайфун") про стягнення страхового відшкодування за завдані збитки у порядку регресу у розмірі 28 000,00 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" посилається на неповідомлення відповідачем позивача про настання страхового випадку, у зв`язку з чим, у позивача виникло право регресної вимоги з огляду на виплату страхового відшкодування на користь третьої особи.

ПП „Тайфун" не скористалось наданим законом правом на участь свого представника у судовому процесі. При цьому, суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом, що підтверджується двома наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Оскільки ПП „Тайфун" не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

06.12.2018р. між Одеським департаментом страхування ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" (Страховик) та ПП „Тайфун" (Страхувальник) було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом №АО/0056087.

Відповідно до умов п. 2 договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АО/0056087 від 06.12.2018р. страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Згідно з п. п. 3-5, 7 договору №АО/0056087 від 06.12.2018р. строк дії полісу установлений з 07.12.2018р. по 06.12.2019р., страхова сума на одного потерпілого складає 200 000,00 грн., розмір франшизи складає 2 000,00 грн.; номерний знак застрахованого транспортного засобу: НОМЕР_2 , модель МАN 19.463.

08.12.2018р. відбулась дорожньо-транспортна пригода на території Овідіопольського району, Одеської області за участю застрахованого за договором №АО/0056087 від 06.12.2018р. транспортного засобу, який належить ПП „Тайфун" (номерний знак застрахованого транспортного засобу: НОМЕР_2 , модель МАN 19.463 .) під керуванням водія ОСОБА_1 , а також транспортного засобу (номерний знак НОМЕР_6 ) під керуванням власника транспортного засобу ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ОБ №072589 від 08.12.2018р., а також карткою-відповіддю Національної поліції України. Крім того, з картки-відповіді Національної поліції України щодо дорожньо-транспортної пригоди вбачається, що особою, винною у вчиненні пригоди є водій ОСОБА_1 , яким не було враховано безпечної швидкості руху транспортного засобу, особливості вантажу та стану транспортного засобу.

08.12.2018р. ОСОБА_2 звернувся до Одеського департаменту страхування ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" із заявою про страхове відшкодування, зареєстрованою за №811 від 14.12.2018р., відповідно до якої вказана особа просила відшкодувати витрати, пов`язані з пошкодженням автомобіля Toyota Prado, НОМЕР_6. Підставою для відшкодування ОСОБА_2 страхового відшкодування, як зазначено у заяві, є дорожньо-транспортна пригода, яка сталася за участю водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АО/0056087 від 06.12.2018р.

10.12.2018р. за участю представника ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" та власника транспортного засобу автомобіля Toyota Prado, НОМЕР_6, - ОСОБА_2 було складено акт огляду транспортного засобу та встановлено вид та характер пошкоджень транспортного засобу. Відповідно до ремонтної калькуляції №5376_А від 19.12.2018р. вартість ремонту транспортного засобу Toyota Prado, номерний знак НОМЕР_6 , складає 80 521,12 грн.

26.12.2018р. між ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" та ОСОБА_2 було підписано протокол погодження розміру та способу здійснення страхового відшкодування в порядку, що передбачений п. 36.2 ст. 36 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого Страховик та Потерпілий дійшли згоди щодо розміру страхового відшкодування у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу Toyota Prado, НОМЕР_6, що мало місце 08.12.2018р. за участю застрахованого за договором №АО/0056087 від 06.12.2018р. транспортного засобу: номерний знак НОМЕР_2 , модель МАN 19.463 . Так, ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" та ОСОБА_2 узгодили розмір страхового відшкодування у сумі 28 000,00 грн.

На підставі платіжного доручення №53 від 10.01.2019р. ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" було перераховано на рахунок ОСОБА_2 страхове відшкодування у сумі 28 000,00 грн.

Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 16.01.2019р. по справі №509/5864/18 за результатами розгляду матеріалів, які надійшли від Групи з обслуговування стаціонарних постів ГРПП ВОДГР УПД ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП ОСОБА_1 , останнього було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме: дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 08.12.2018р. за участю транспортного засобу, який належить ПП „Тайфун" (номерний знак НОМЕР_2 ), та транспортного засобу, який належить ОСОБА_2 (номерний знак НОМЕР_6 ). При цьому, вказаною постановою суду на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ПП „Тайфун", ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" було наголошено, що відповідачем не було повідомлено страховика про настання страхового випадку, у зв`язку з чим, у позивача виникло право регресу до відповідача на підставі ст. 38 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За загальними правилом, закріпленим у ч. 2 ст.1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з нормою ч. 1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст.1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Так, приписами ч. 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, - таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно зі ст. 5 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ч. 21.1 ст. 21, ч. 22.1 ст. 22 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Положеннями підпункту 33.1.4 пункту 33.1 ст. 33 підпунктів 33.1, 33.1.4 статті 33 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Згідно з підпунктом ґ пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Варто зауважити, що Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» внесено зміни у статтю 33 Закону № 1961-IV, зокрема розширено перелік обов`язків учасників ДТП, у зв`язку із чим обов`язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону № 1961-IV. Проте вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов`язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм можна зробити висновок, що в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Підсумовуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, господарський суд доходить висновку про закріплення обов`язку особи невідкладно, не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов`язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам. Проте в разі, якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, винна особа притягнута до відповідальності, а страховиком було сплачено страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути підставою для задоволення позову страховика до страхувальника про відшкодування збитків у порядку регресу.

Висновки господарського суду узгоджуються з правовою позицією висловленою у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-284цс15, від 30 березня 2016 року у справі № 6-186цс16, від 22 червня 2016 року у справі № 6-1253цс16.

Крім того, вказана позиція узгоджується із висновками, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 14.01.2018р. по справі №760/5736/15-ц, та у постанові від 30.03.2018р. по справі №902/549/17.

Господарський суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування збитків у порядку регресу, повинен довести наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки регресні зобов`язання входять до групи позадоговірних, тому спори з таких зобов`язань повинні вирішуватися відповідно до загальних положень про відшкодування збитків.

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи недоведеність ПрАТ „Українська пожежно-страхова компанія" факту понесення необґрунтованих виплат, встановлення якого є обов`язковою умовою стягнення збитків у порядку регресу на підставі підпункту ґ пункту 38.1.1 ст. 38 Закону України „Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", враховуючи наявність в матеріалах справи документів, які підтверджують обізнаність позивача про наставання дорожньо-транспортної пригоди, а також підписання між позивачем та потерпілою особою протоколу погодження розміру страхового відшкодування, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позивачем до ПП „Тайфун" позову про стягнення збитків у порядку регресу у розмірі 28 000,00 грн.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених приватним акціонерним товариством „Українська пожежно-страхова компанія" до приватного підприємства „Тайфун" позовних вимог про стягнення страхового відшкодування за завдані збитки у порядку регресу у розмірі 28 000,00 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору розподіляються судом відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02.12.2019р.

Суддя С.П. Желєзна