Decision № 85956534, 27.11.2019, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2019 р. Справа№200/10866/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

06 вересня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача про відмову, згідно із рішенням від 28 березня 2019 року, у перерахунку пенсії позивачеві на підставі заяви від 19.03.2019 року у відповідності до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не врахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею, та до пільгового страхового стажу період роботи з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею;

- скасувати рішення відповідача про відмову в перерахунку пенсії як незаконне, та зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи: з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею, та до пільгового страхового стажу період роботи: з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею, та переглянути заяву позивача від 19.03.2019 року про перерахунок призначеної пенсії згідно із ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням зазначених періодів роботи та страхового стажу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 1203 про перерахунок пенсії згідно із ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на що отримав рішення про відмову в перерахунку пенсії від 28 березня 2019 року, мотивоване відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, у зв`язку із не зарахуванням до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля», а до пільгового – періоду роботи з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля», з підстав відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу позивача даних про сплату зазначеним підприємством, як роботодавцем, страхових внесків.

Вважає, що відповідач безпідставно не врахував до стажу роботи позивача вищевказані періоди роботі у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля», оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачена відповідальність робітника за несвоєчасне, з вини роботодавця перерахування, або неперерахування страхових внесків до Пенсійного фонду, що були нараховані на заробітну плату такого працівника, у зв`язку із чим наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В поданому до суду відзиві на адміністративний позов відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що позивач з 15 липня 2013 року перебуває на обліку у Покровському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком. Рішенням відповідача від 28 березня 2019 року позивачеві було відмовлено в перерахунку пенсії на підставі положень ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, оскільки до його страхового стажу були зараховані лише періоди, за які, станом на день звернення, роботодавцем були сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок:

- з 01.08.2015 року по 31.12.2016 року – 1 рік 5 міс. 0 днів;

- за 2017-2018 роки до стажу не зараховані 24 місяці, згідно уплати внесків підприємством;

- за 2010 рік до пільгового стажу зараховано 12 місяців, а до страхового стажу зараховано 2 місяці згідно уплати внесків підприємством – відповідно до листа Селидівського об`єднаного ПФУ. Всього страховий стаж позивача після попереднього перерахунку склав - 1 рік 5 міс. 0 днів. У зв`язку із наведеним, враховуючи недостатність стажу для перерахунку позивачеві пенсії, відповідач вважає, що діяв на підставі та в межах чинного законодавства, а тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27 вересня 2019 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Покровському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за віком.

19 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою № 1203 про перерахунок пенсії згідно із ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням відповідача від 28 березня 2019 року про відмову в перерахунку пенсії, позивачеві було відмовлено в перерахунку пенсії на підставі положень ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, оскільки до його страхового стажу були зараховані лише періоди, за які, станом на день звернення, роботодавцем були сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок:

- з 01.08.2015 року по 31.12.2016 року – 1 рік 5 міс. 0 днів;

- за 2017-2018 роки до стажу не зараховані 24 місяці, згідно уплати внесків підприємством;

- за 2010 рік до пільгового стажу зараховано 12 місяців, а до страхового стажу зараховано 2 місяці згідно уплати внесків підприємством – відповідно до листа Селидівського об`єднаного ПФУ. Всього страховий стаж позивача після попереднього перерахунку склав - 1 рік 5 міс. 0 днів.

Згідно із записами у трудовій книжці позивача, серія: НОМЕР_1 виданій 17 листопада 1980 року, містяться записи про роботу позивача ОСОБА_1 , зокрема, у період:

- з 27.07.2009 року по 06 грудня 2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею.

За даними довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» № 09-23/2432 від 16.08.2019 року, позивач у період з 27.07.2009 року по 06 грудня 2018 року виконував гірничі роботи з видобування вугілля підземним способом за професією машиніста підземних установок, що передбачена списком 1 розділу 1 підрозділу 1.

Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, сформованими станом на 15 серпня 2019 року, в Індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 відображені дані про суми заробітку позивача та кількість відпрацьованих місяців у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» (ЄДРПОУ: 33621594) за спірні періоди, а саме з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року, однак відомості про сплату роботодавцем страхових внесків за вказані періоди – відсутні.

Згідно із довідками ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» (ЄДРПОУ: 33621594) № 04-22/2443 від 19.08.2019 року, та № 04-22/2444 від 19.08.2019 року, повідомлено, що за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.01.2017 року по 06.08.2018 року на заробітну плату позивача підприємством проводилося нарахування єдиного соціального внеску, та ці дані надавалися Покровській ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі – Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Нормами статті 114 Закону № 1058 визначається порядок та умови призначення пенсі за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Відповідно до п. 1 цієї статті, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно із п. 3 статті 114 Закону № 1058, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що в тих випадках, коли у трудовій книжці немає відомостей, які визначають право на пенсію на пільгових умовах чи за вислугою років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058 визначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці 1 цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.

Згідно з п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до пункту 3 цього Порядку, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Таким чином, довідка уточнюючого характеру чи наказ про атестацію робочих місць може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у ній. Крім того, після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом України «Про пенсійне забезпечення» (статті 13,62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Отже, правова норма статті 62 Вказаного Закону, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637.

Записами у трудовій книжці позивача, серія: НОМЕР_1 виданій 17 листопада 1980 року, підтверджується період роботи ОСОБА_1 , з 27.07.2009 року по 06 грудня 2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею.

Згідно із абз. 1 ч.1 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058).

За приписами ч.6 ст.20 Закону №1058, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058)

Згідно із п.10 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010, № 2464-VI ( далі Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема ч. 1 ст. 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Згідно із ч. 2 ст. 25 Закону № 2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (п. 171.1 ст. 171).

Згідно із ч. 1 ст.16 Закону №1058, застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.

З аналізу наведених норм законів суд приходить до висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права позивача на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 року у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно не зарахував до стажу позивача періоди його роботи з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею.

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Пунктом 4.2. Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, відповідно до ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається великий обсяг прав та обов`язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Таким чином, неврахування до страхового/пільгового стажу періодів роботи позивача через відсутність відомостей про сплату роботодавцем щомісячних внесків за спірні періоди, суперечить нормам чинного законодавства України, в тому числі приписам статті 19 Конституції України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи наведене, з урахуванням представлених суду письмових доказів, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності своїх дій щодо відмови позивачеві у перерахунку пенсії на підставі заяви позивача від 19.03.2019 року у відповідності до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не врахування під час вирішення питання про перерахунок пенсії позивача записів в його трудовій книжці, які підтверджують періоди роботи позивача: з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач, користуючись, зокрема, наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різних способів та засобів для дотримання своїх зобов`язань, протиправно не врахував при вирішенні питання про призначення позивачеві пенсії записи в його трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, та записи в якій підтверджують періоди роботи позивача, зокрема: з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення, зокрема про перерахунок пенсії та визначення підстав, за яких перераховується пенсія або приймається рішення про відмову в її перерахуванні, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19 березня 2019 року, зареєстровану за № 1203 про перерахунок пенсії згідно із ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо врахування під час вирішення питання про перерахунок пенсії позивача записів в його трудовій книжці, які підтверджують періоди роботи позивача: з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи: з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею, та до пільгового страхового стажу період роботи: з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок з повним робочим днем під землею, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку, призначення, перерахунку пенсій громадянам, і на свій розсуд розраховувати стаж позивача для перерахунку пенсії, та задоволення зазначених вимог свідчитиме про втручання до дискреційних повноважень пенсійного органу, що є неприпустимим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з вимог частини 1 ст. 139 КАС України, якими встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За звернення до суду із даним позовом позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн. (а.с. 2).

Частиною 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 8 статті 139 КАС України передбачено, що у випадку якщо, зокрема, спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням встановлених обставин у справі, враховуючи, що спір в даному випадку виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат у повному обсязі, а саме в сумі - 768,40 грн. (а.с. 3), які слід стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13, ЄДРПОУ: 42169323) про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі заяви від 19 березня 2019 року у відповідності до ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та не врахування під час вирішення питання про перерахунок пенсії записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , які підтверджують періоди роботи ОСОБА_1 : з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею.

Скасувати рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 березня 2019 року про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 березня 2019 року, зареєстровану за № 1203 про перерахунок пенсії згідно із ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині рішення, щодо врахування під час вирішення питання про перерахунок пенсії ОСОБА_1 записів в його трудовій книжці, які підтверджують періоди роботи ОСОБА_1 : з 01.03.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.05.2017 року по 06.12.2018 року у ВП «Шахта Котляревська» ДП «Селидіввугілля» на посаді машиніста підземних установок 3 розряду з повним робочим днем під землею.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13, ЄДРПОУ: 42169323) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 27 листопада 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров