Decision № 85617090, 04.11.2019, Commercial Court of Odesa Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" листопада 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1958/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.,

секретар судового засідання Голоденко І.О.

при розгляді справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Дунапак Таврія (вул. Гвардійська, 103, м. Олешки, Херсонська обл., 75101)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Юг (вул. Заводська, 10, село Ламбрівка, Тарутинський район, Одеська обл., 68534)

про стягнення 827638,33 грн, -

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Дунапак Таврія звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Юг, в якій просило суд стягнути з відповідача на його користь 765250,48 грн основного боргу, 76966,05 грн пені, 28966,80 грн інфляційних втрат та 6455,00 грн 3% річних.

Позиції учасників справи

Підставою позову позивач визначив неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №ТА001168-16 від 25.04.2016 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

02.09.2019 відповідачем було подано до суду відзив на позов (а.с.222-231, т. 1), в якому відповідач заперечив щодо здійсненого позивачем нарахування індексу інфляції на суму боргу за грудень 2018 року, а також надав суду докази часткової оплати суми заборгованості в розмірі 50000,00 грн, які було сплачено після відкриття провадження у даній справі.

31.10.2019 до канцелярії Господарського суду Одеської області від відповідача за вх.№2-5331/19 надійшло клопотання (а.с. 13-29, т.2), відповідно до якого останній просить суд відстрочити на шість місяців рівними частинами виконання рішення суду по цій справі.

В обґрунтування вищевказаного клопотання відповідач посилається на те, що ТОВ «Агро-Юг» є виноробним підприємством, основними покупцями якого, до недавніх пір, були виноробні підприємства, що знаходяться на території Російськоъ Федерації. Як зазначає відповідач, постановою уряду РФ №1716-83 від 29.12.2018 було введено заборону на ввезення до Російської Федерації з України товарів, серед яких концентрований виноградний сік та вино. Вказане, за твердженням відповідача, спричинило кризове явище на підприємстві та внаслідок цього відповідач був вимушений переорієнтувати продукцію на інші ринки, що потребувало певного часу та призвело до вимушених затримок у здійснені розрахунків з позивачем. Відповідач зазначив, що кошти, які надходили від контрагентів в першу чергу спрямовувались на оплату заробітної плати працівникам товариства, при цьому в даний час стан відповідача об`єктивно не надає можливості повністю погасити заборгованість перед позивачем, а накладення арешту на рахунки відповідача призведе до блокування його господарської діяльності та неможливості здійснення розрахунків по заробітній платі.

Крім того, 31.10.2019 відповідачем було подано до суду клопотання про зменшення штрафних санкцій (а.с.30-31, т.2), згідно якого відповідач просить суд зменшити розмір пені, заявленої позивачем до стягнення, до суми 5000,00 грн, посилаючись, зокрема, що розмір пені є неспівмірним з сумою основного боргу, після відкриття провадження у справі відповідач частково погасив заборгованість в сумі 50000,00 грн, а також наголошуючи, що заборгованість виникла внаслідок непередбачених та виключних обставин щодо яких відповідач зазначав у заяві про розстрочення виконання судового рішення.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити. Відповідач у судові засіданні під час розгляду справи не з`являвся, при цьому розгляд справи останній був повідомлений належним чином.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 15.07.2019 позовну заяву ТОВ «Дунапак Таврія» було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1958/19; задоволено клопотання позивача та ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "07" серпня 2019 о 10:30, а також визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - п`ять днів з дня вручення ухвали.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.07.2019 постановлено за клопотанням відповідача справу розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін, а засідання з розгляду справи по суті замінено підготовчим засіданням.

У судовому засіданні 07.08.2019 протокольно ухвалено оголосити перерву у судовому засіданні до 04 вересня 2019 о 12год.00хв.

04.09.2019 судом протокольно ухвалено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та ухвалено оголосити перерву у судовому засіданні до 30 вересня 2019 о 14:00.

30.09.2019 судом протокольно ухвалено закрити підготовче провадження та призначити справу для розгляду по суті на "23" жовтня 2019 о 11год.15хв.

У судовому засіданні 23.10.2019 протокольно оголошено перерву до "04" листопада о 12год. 45хв.

Ухвалою суду від 04.11.2019 закрито провадження у справі №916/1958/19 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Юг основної заборгованості у розмірі 50000,00 грн.

04.11.2019 у судовому засіданні судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи

25.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Дунапак Таврія (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Юг (покупець) було укладено договір поставки №ТА001168-16 (а.с.15-17, т.1) за яким постачальник взяв на себе зобов`язання поставляти і передавати у власність покупцю, а покупець приймати та здійснювати оплату гофрокартонної продукції (товар) на умовах, визначених у договорі.

Згідно з п. 2.1. договору ціни на товар вказуються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору, а також у рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних постачальника. У ціну товару входить вартість упаковки та маркування.

Відповідно до умов п.п.3.1., 3.4. договору датою отримання товару є дата підписання товаротранспортної накладної та/або видаткової накладної покупцем (уповноваженою особою покупця) або дата доставки товару силами постачальника. Датою виконання зобов`язання покупця з оплати товару є дата зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Всі грошові кошти, які надійшли від покупця на банківський рахунок постачальника, зараховуються як оплата за останню неоплачену поставлену партію товару.

За умовами п.3.2. договору, в редакції додаткової угоди №5 від 10.09.2017 (а.с.18, т.1), покупець зобов`язаний здійснити післяоплату у розмірі 100% від погодженої вартості даної партії товару протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів у гривнях на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п.8.2. договору за порушення строків оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але неоплаченого в термін товару за кожний календарний день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання до моменту здійснення оплати товару.

Відповідно до п.п.12.1., 12.2. договору він набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2016 включно. У разі якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення терміну дії договору сторони письмово не повідомили одна одну про наміри розірвання цього договору, він автоматично вважається пролонгованим на кожний наступний рік.

Як встановлено судом, за період з серпня 2017 року по лютий 2019 на виконання умов вищевказаного договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 5581623,15 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та товарно-транспортними накладними (а.с.19-129, т.1).

Відповідач за отриманий від позивача товар розрахувався частково, сплативши позивачу кошти в сумі 4816372,67 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.130-177, т.1).

26.03.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію від 20.03.2019 (а.с.178-180, т.1), в якій вимагав від відповідача оплатити заборгованість, що виникла на підставі укладеного між сторонами договору.

Відповідач повністю заборгованість не сплатив, станом на день звернення позивача до суду з позовом, який розглядається в цій справі, заборгованість відповідача по договору становила 765250,48 грн, що підтверджується матеріалами справи, поясненнями позивача та не спростовується відповідачем.

У зв`язку з несплатою відповідачем позивачу вартості поставленого товару, останнім нараховані до стягнення з відповідача в межах періоду з 21.12.2018 по 20.05.2019 пеню в сумі 76966,05 грн, інфляційні втрати в сумі 28966,80 грн та 3% річних в сумі 6455,00 грн.

Після відкриття провадження у справі відповідач частково погасив перед позивачем заборгованість в сумі 50000,00 грн, що стало підставою для постановлення судом ухвали про закриття провадження в частині стягнення з відповідача вказаної суми.

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Вказане цілком кореспондується з положеннями статті 193 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 263 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено можливість настання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 2 ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Позиція суду

Під час розгляду справи судом встановлений факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за договором, з врахуванням часткової оплати відповідачем заборгованості після відкриття провадження у справі, в сумі 715250,48 грн, а тому позов позивача в цій частині підлягає задоволенню.

У зв`язку із тим, що бездіяльність відповідача у вигляді несплати за отриманий від позивача товар у визначений договором строк суперечить вищевказаним нормам права та договору, позивачем правомірно нараховані до стягнення з відповідача пеня, 3% річних та інфляційні нарахування.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки сум пені та 3% річних (а.с.181-188, т.1), суд встановив, що їх розрахунок здійснений в межах періоду існування простроченого зобов`язання та розмір цих сум є цілком обґрунтованим.

Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань, суд враховує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом за період прострочки. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

За умовами п. 3.4. укладеного між сторонами договору всі грошові кошти, які надійшли від покупця на рахунок постачальника, зараховуються як оплата за останню неоплачену поставлену партію товару.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість по спірним поставкам, що були здійснені в листопаді 2018 (20.11.2018 на суму 249122,93 грн; 23.11.2018 на суми 69168,19 грн та 136281,60 грн) та грудні 2018 року (19.12.2018 на суму 248628,64 грн), з врахуванням здійснених відповідачем оплат (16.01.2019 сплачено 154529,90 грн та 300000,00 грн; 11.01.2019 сплачено 30000,00 грн та 12.02.2019 сплачено 230000,00 грн), існувала менше місяця, а отже індекс інфляції в даному випадку не застосовується. Крім того, заборгованість, яка виникла за поставлений товар 19.01.2019 на суму 130492,96 грн, не була стабільною та на протязі періоду нарахування інфляції постійно змінювалася в зв`язку із здійсненням відповідачем проплат 08.04.2019 на суму 50000,00 грн та 12.04.2019 на суму 50000,00 грн, при цьому, в частину погашення заборгованості по цій поставці зараховується також залишок коштів в сумі 11371,36 грн від оплати, що здійснена 12.02.2019.

З врахуванням зазначених вище обставин, судом здійснено власний розрахунок інфляційних нарахувань в межах періоду, заявленого позивачем (станом на травень 2019 року), та згідно якого сума інфляційних нарахувань складає 17353,32 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про таке.

Так, при зменшенні розміру пені та штрафу, суд бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу, зокрема, із розміром збитків позивача. Якщо порушення зобов`язання відповідачем не потягло за собою значні збитки для інших господарюючих суб`єктів, то суд може з урахуванням інтересів сторін зменшити розмір належної до сплати пені та штрафу. При цьому як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Водночас, за своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов`язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності та стягується в разі порушення такого зобов`язання. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Вирішуючи питання щодо доцільності зменшення штрафних санкцій у цій справі суд враховує ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором, а також те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач або інші особи зазнали збитків у зв`язку із простроченням виконання зобов`язання у спірних відносинах.

В той же час, при визначені розміру відсотку, на який можливо зменшити суму пені, суд враховує, що ступінь виконання відповідачем зобов`язання у спірних відносинах є незначним, строк прострочення є тривалим, в матеріалах справи відсутні докази щодо фактичного фінансового стану відповідача.

За цих обставин, суд доходить висновку щодо можливості зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені, що підлягає до стягнення з відповідача, на 10% від заявленої позивачем суми пені за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару, при цьому, таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню для них негативних наслідків.

Вирішуючи питання щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення по цій справі, суд виходить з наступного.

Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов`язано з об`єктивними, непереборними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, тобто, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Господарський суд, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року (пункт 43), зазначає, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, а отже вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.

В клопотанні про розстрочення виконання рішення по цій справі відповідач посилається на те, що його фінансовий стан об`єктивно не надає йому можливості відразу погасити заборгованість перед позивачем та значив, що підприємство в такому стані опинилось через введення наприкінці 2018 року урядом Російської Федерації ембарго на ввезення з України груп товарів, експорт яких здійснював відповідач протягом багатьох років. Зазначена обставина, на переконання відповідача, є саме тією надзвичайною подією, яка має бути врахована судом при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення.

Між цим суд зазначає, що складне фінансове становище відповідача, що ускладнює виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється відповідачем на власний ризик, не може бути безумовною та єдиною підставою для розстрочення виконання судового рішення.

При цьому, визначаючи, чи не призведе розстрочення виконання рішення до негативних наслідків для позивача, як кредитора, суд повинен також переконатись, що відповідач має реальну можливість виконати рішення суду в ті строки, які ним зазначені, натомість, належних та допустимих доказів які б свідчили про можливість виконання рішення суму саме за графіком, що визначений відповідачем (протягом шести місяців рівними частинами), матеріали справи не містять.

З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів щодо фактичного фінансового стану відповідача, виходячи із збалансованості інтересів обох сторін та враховуючи матеріальні інтереси кожної із них, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення у даній справі задоволенню не підлягає.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду повторно, надавши суду докази, які підтверджують існування обставин, з якими закон пов`язує необхідність розстрочення судового рішення.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У п. 4.3. постанови від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

При цьому, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, при визначені суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує часткове задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат, водночас, часткове зменшення судом розміру пені не впливає на розподіл судового збору, з врахуванням вищевказаних роз`яснень. Крім того суд враховує, що після відкриття провадження у справі відповідач частково погасив борг на суму 50000,00 грн, а отже судовий в сумі 750,00 грн на відповідача не покладається, а позивач, в свою чергу, не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про повернення 750,00 грн судового збору з бюджету.

З врахуванням вищевказаного, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дунапак Таврія» слід стягнути 12240,37 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Юг (село Ламбрівка, Тарутинський район, Одеська обл., 68534, код ЄДРПОУ 20952731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дунапак Таврія (вул. Гвардійська, 103, м. Олешки, Херсонська обл., 75101, код ЄДРПОУ 38045226) основну заборгованість в сумі 715250 /сімсот п`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят/ грн 48 коп, пеню в сумі 69269 /шістдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят дев`ять/ грн 45 коп, 3% річних в сумі 6455 /шість тисяч чотириста п`ятдесят п`ять/ грн 00 коп, інфляційні втрати в сумі 17353 /сімнадцять тисяч триста п`ятдесят три/ грн 32 коп та судовий збір в сумі 12240 /дванадцять тисяч двісті сорок/ грн 37 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14 листопада 2019 р.

Суддя Д.О. Бездоля