Decision № 85201839, 25.10.2019, Rivne District Administrative Court

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 жовтня 2019 року м. Рівне №460/1757/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці ДФС про зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської митниці ДФС (далі – відповідач), про зобов`язання вчинення дій щодо повернення коштів в сумі 59584грн, сплаченні згідно з митною декларацією № UA101050/2019/001770 за розмитнення транспортного засобу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із відмовою у державній реєстрації транспортного засобу відповідачем повинні бути повернуті кошти за митне оформлення такого транспортного засобу, оскільки митний огляд проведено працівниками митниці не належним чином. Адже ідентифікаційний номер кузова в автомобілі змінений. Вважає, що в процесі митного огляду працівник митниці був зобов`язаний встановити зазначену обставину та відмовити у проведенні митного оформлення транспортного засобу. У даному випадку підлягають до застосування статті 269, 301 Митного кодексу України, стаття 1212 Цивільного кодексу України. Зазначає, що сплатив митні платежі за автомобіль з тим, щоб набути право власності на нього. Право власності на транспортний засіб набувається з моменту його державної реєстрації. В реєстрації автомобіля відмовлено. Відтак, митні платежі сплачені безпідставно, а тому підлягають поверненню. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що позивачу було роз`яснено, що за правилами статті 289 Митного кодексу України обов`язок із сплати митних платежів у разі ввезення товарів на митну територію України виникає з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України. Митні платежі сплачені при митному оформленні автомобіля не є помилково та/або надміру сплаченими. Чинним законодавством не передбачено повернення коштів сплачених за митне оформлення транспортного засобу у зв`язку з відмовою в реєстрації. Вважає, що підстави для повернення митних платежів за митне оформлення транспортного засобу відсутні. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач повністю підтримав позицію, викладену в адміністративному позові, та вважає, що твердження відповідача викладені у відзиві на позов є необґрунтованими.

У запереченнях на відповідь на відзив повністю підтримав позицію, викладену у відзиві.

Ухвалою суду від 31.07.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 21.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

31.01.2019 особа, що уповноважена позивачем на здійснення декларування, звернулася до Житомирської митниці із митною декларацією № UA101050/2019/001770 в інтересах декларанта, ОСОБА_1 , для здійснення митного оформлення транспортного засобу, легкового автомобіля (бувший у використанні) марки «MAZDA» моделі «6» типу «Універсал» 2004 року випуску (а.с.44).

Для проведення митного оформлення ввезення транспортного засобу на територію України позивачем було сплачено митні платежі в сумі 59584,00грн (а.с.14).

Митним органом проведено огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, під час якого невідповідностей не виявлено, про що складено відповідний акт від 31.01.2019 № UA101050/2019/001770 (а.с.48-49).

За результатами митного оформлення вказаного автомобіля в режимі «Імпорт» його було випущено у вільний обіг.

06.02.2019 позивач звернувся до Територіального сервісного центру № 5641 для здійснення державної реєстрації транспортного засобу, легкового автомобіля (бувший у використанні) марки «MAZDA» моделі «6» типу «Універсал» 2004 року випуску, ввезеного на територію України та випущеного у вільний обіг на підставі митної декларації від 31.01.2019 № UA101050/2019/001770.

В ході огляду вказаного автомобіля виявлено зміну ідентифікаційного номера кузова, у зв`язку з чим такий автомобіль було вилучено.

Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 19.02.2019 у справі № 569/2633/19 накладений арешт на вказаний автомобіль та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу шляхом заборони будь-якій особі користуватися та розпоряджатися вказаним майном до проведення судової експертизи з дослідженням транспортного засобу (а.с.12).

26.04.2019 позивач звернувся до керівника Житомирської митниці із заявою про повернення грошових коштів в сумі 59584,00грн, сплачених в ході митного оформлення вищевказаного транспортного засобу як митні платежі (а.с.53-54).

Проте, листом від 08.05.2019 № 707/Д/06-70-19 позивачу відмовлено у поверненні зазначеної суми коштів, оскільки відсутні підстави для їх повернення (а.с.20-21).

Крім того, 27.05.2019 позивач звернувся до керівника Житомирської митниці із заявою щодо визнання недійсною митної декларації від 31.01.2019 № UA101050/2019/001770 (а.с.18-19).

Проте, листом від 07.06.2019 № 801/Д/06-70-18 позивачу відмовлено у визнанні недійсною вказаної митної декларації, оскільки митне оформлення за такою митною декларацією завершене, а визнання митної декларації недійсною не передбачено законодавством (а.с.52).

27.05.2019 позивач звернувся до керівника Житомирської митниці із заявою про внесення змін до митної декларації від 31.01.2019 №UA101050/2019/001770 шляхом її відкликання (а.с.62-63).

Вважаючи, що у зв`язку із відмовою у державній реєстрації транспортного засобу відповідачем повинні бути повернуті кошти за митне оформлення такого транспортного засобу, ОСОБА_1 , звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Статтею 76 Митного кодексу України визначено, що товари, поміщені у митний режим імпорту, набувають статусу українських товарів.

Підтвердженням українського статусу товарів, зазначених у частині першій цієї статті, є митна декларація, за якою ці товари випущено у вільний обіг.

Імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України (ст. 74 Митного кодексу України).

Таким чином, поміщення товару у митний режим імпорту з випуском його у вільний обіг свідчить про закінчення процедури митного оформлення товару.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 289 Митного кодексу України, обов`язок із сплати митних платежів виникає у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України.

Згідно з ч. 1 ст. 295 Митного кодексу України, митні платежі нараховуються декларантом або іншими особами, на яких покладено обов`язок із сплати митних платежів, самостійно, крім випадків, якщо обов`язок щодо нарахування митних платежів відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України та інших законів України покладається на органи доходів і зборів.

При цьому, частиною першою статті 290 Митного кодексу України визначено, що обов`язок із сплати митних платежів припиняється:

1) при виконанні обов`язку із сплати митних платежів;

2) якщо товари до їх випуску виявилися знищеними або безповоротно втраченими внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили за нормальних умов транспортування, зберігання або використання (експлуатації) та за відсутності порушень вимог та умов, установлених цим Кодексом, а також внаслідок природних втрат, які підтверджуються відповідними актами;

3) якщо товари знищуються або передаються у власність держави відповідно до цього Кодексу;

4) якщо товари конфіскуються відповідно до цього Кодексу.

Так, на підставі квитанції від 31.01.2019 № 0.0.1255331284.1, позивачем було виконано обов`язок із сплати митних платежів при митному оформленні транспортного засобу, легкового автомобіля (бувший у використанні) марки «MAZDA» моделі «6» типу «Універсал» 2004 року випуску, до його випуску у вільний обіг.

За змістом положень статті 301 Митного кодексу України, поверненню підлягають виключно помилково та/або надміру сплачені суми митних платежів.

Зазначена сума митних платежів, сплачена позивачем при митному оформленні вказаного транспортного засобу на підставі квитанції від 31.01.2019 № 0.0.1255331284.1 не є помилково чи надміру сплаченими.

Тобто, оскільки процедура митного оформлення вказаного транспортного засобу закінчена шляхом його випуску у вільний обіг, то законодавчо відсутні підстави для повернення позивачу суми сплачених ним митних платежів при митному оформленні вказаного транспортного засобу.

Крім того, чинним законодавством не передбачено повернення коштів, сплачених за митне оформлення транспортного засобу у зв`язку з відмовою у його державній реєстрації сервісним центром.

При цьому, посилання позивача на статтю 269 Митного кодексу України щодо можливості зміни, відкликання чи визнання митної декларації від 31.01.2019 № UA101050/2019/001770 недійсною, суд вважає безпідставним, оскільки частиною п`ятою такої статті чітко визначено, що відкликання митної декларації допускається лише до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму.

Також є безпідставними і посилання позивача на норми Цивільного кодексу України, оскільки вони не регулюють питання митного оформлення.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (ст.125 Конституції України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 КАС України).

При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тож, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи, суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Тобто, право на судовий захист пов`язане виключно з порушенням суб`єктивного права позивача. Суд може захистити лише порушене право позивача, при цьому таке порушення повинно бути зумовлене рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем – суб`єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Натомість, позивач у позовній заяві не надає чіткого пояснення, яке саме порушене суб`єктивне право намагається відновити позивач у даному публічно-правовому спорі та в чому саме полягає його порушене право, що свідчить про відсутність порушеного права у позивача.

Оскільки, під час судового розгляду, факт наявності у позивача порушеного права з боку суб`єкта владних повноважень не знайшов свого підтвердження, то між позивачами та відповідачем не виникало жодних публічних правовідносин.

Суд враховує, що передумовою для можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, тобто вчинення таким суб`єктом протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які, у даному випадку, відсутні.

З огляду на викладене, даний позов задоволенню не належить.

Підстав для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Житомирської митниці ДФС про зобов`язання вчинення певних дій – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Житомирська митниця ДФС (10003, Житомирська обл., м. Житомир, Богунський р-н, вул. Перемоги, 25; код ЄДРПОУ 39421140).

Суддя Комшелюк Т.О.