Court ruling № 85052821, 21.10.2019, Odesa District Administrative Court

Справа № 501/2305/19

У Х В А Л А

21 жовтня 2019 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой плюс» до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області в якому позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову №01-07/39 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винесену від 10 червня 2019 року Відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Укржилстрой плюс».

17.07.2019 року ТОВ «Укржилстрой плюс» звернулось до Іллічівського міського суду Одеської області (першочергово).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18.07.2019 року відкрито провадження у справі №501/2305/19.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2019 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18.07.2019 року про відкриття провадження у справі №501/2305/19 – скасовано та справу направлено за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

В прохальній частині адміністративного позову ТОВ «Укржилстрой плюс» заявлено клопотання про поновлення провадження по справі, в обґрунтування якого зазначає наступне.

Постанова №01-07/39 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності винесена Відділом державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області 10.06.2019 року.

Оскаржувана постанова винесена відповідачем за відсутності позивача або уповноваженої ним особи.

Позивач звернувся із позовом до Іллічівського міського суду Одеської області (першочергово) 17.07.2019 року.

Позивачем надано копію наказу ТОВ «Укржилстрой плюс» від 07.06.2019 року №21, яким підтверджується перебування директора ТОВ «Укржилстрой плюс» ОСОБА_1 . ОСОБА_2 у службовому відрядженні в період з 10.06.2019 року по 15.07.2019 року.

У зв`язку із викладеним позивач був позбавлений можливості звернутися до суду у встановлений строк з поважних причин.

Розглядаючи клопотання позивача, суддя виходить з наступного.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАСУ).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк, який виніс постанову.

Постанову №01-07/39 про накладення штрафу на позивача винесена 10.06.2019 року.

Тобто, останнім днем оскарження постанови є 24.06.2019 року

Позивач звернувся із позовом до Іллічівського міського суду Одеської області (першочергово) 17.07.2019 року.

У статті 122 КАС України містяться терміни «дізнався» та «повинен був дізнатись», що дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач на протязі більше 6 місяців (позов подано 13.08.2019 року) не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному - строк звернення до суду.

У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зокрема, у п. 570 рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія Юкос» проти Росії» Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Так, у низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у світлі дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи «Рябих проти Росії», п. п. 51, 52, «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції»], «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 77 КАСУ, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.06.2018 року по справі №294/220/14-ц.

Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц висловлена така ж позиція щодо необхідності доведення учасниками справи обставин пропуску строку звернення до суду.

«Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.»

Також, Великою Палатою Верховного Суду 30.01.2019 року по справі №755/10947/17 викладено правовий висновок, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію.

Відтак, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року по справі №706/1272/14-ц, суддя вважає, що позивач повинен вказати наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, задля того, щоб суддя мав можливість оцінити вказані позивачем обставини у межах даної справи.

Суддя критично ставиться до посилання представника позивача на наказ ТОВ «Укржилстрой плюс» від 07.06.2019 року №21, яким, яким на думку позивача, підтверджується перебування директора ТОВ «Укржилстрой плюс» ОСОБА_1 . ОСОБА_2 у службовому відрядженні в період з 10.06.2019 року по 15.07.2019 року.

Окрім копії вказаного наказу, позивачем не надано до суду жодного доказу, що підтверджує реальне перебування директора ТОВ «Укржилстрой плюс» ОСОБА_3 у службовому відрядженні, що унеможливило своєчасне звернення до суду.

Крім того, суддя звертає увагу, що постанова про накладення штрафу від 10.06.2019 року №01-07/39 отримана уповноваженою особою ТОВ «Укржилстрой плюс» (відповідно до наказу ТОВ «Укржилстрой плюс» від 20.05.2019 року №17) ОСОБА_4 .

Наказом ТОВ «Укржилстрой плюс» від 20.05.2019 року №17 за підписом директора А. ОСОБА_5 . Нікуліна начальника виробничо-технічного відділу ТОВ «Укржилстрой плюс» ОСОБА_4 призначено особою, відповідальною за проведення перевірки відділом ДАБК виконавчого комітету Чорноморської ради по будівництву 10-13 поверхового односекційного житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, уповноваженій особі позивача станом на 10.06.2019 року було відомо про винесення оскаржуваної постанови.

Отже, суддя вважає доводи наведені позивачем, такими, що не вказують на поважність причини пропуску строку звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169, 256, 294 КАС України, суддя,

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення по справі оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.