Court ruling № 83996937, 03.09.2019, Vitovka District Court of Mykolaiv Oblast (until 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

Справа № 477/1975/14-к

Провадження № 1-кп/477/120/19

УХВАЛА

03 вересня 2019 року м. Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді – Полішко В.В., з секретарем – Хлибовою Г.Є.,

з участю сторін кримінального провадження: прокурора – Левицької О.В.,

захисника – адвоката Маркіна С.І.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 Ч.,

під час проведення підготовчого судового засідання в залі суду Жовтневого районного суду Миколаївської області по розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014150000000073, по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Під час підготовчого судового засідання захисник обвинуваченого заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, як такого, що не відповідає вимогам закону, оскільки в обвинувальному акті не зазначений час вчинення злочину. Тобто обвинувачення є неконкретним, що порушує право на захист його підзахисного.

Обвинувачений ОСОБА_1 Ч. підтримав клопотання захисника.

Прокурор заперечувала щодо задоволення клопотання про повернення обвинувального акта та зазначала, що початок вчинення злочину зазначений у обвинувальному акті – починаючи з березня 2012 року, а його закінченням є дата внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань – 17.03.2014 року.

Вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали кримінального провадження суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з обвинувального акту обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора ТОВ «Таврія-Агро», будучи повідомленим про прийняте Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області рішення та необхідність припинення сільськогосподарських робіт, всупереч вимогам ст.ст. 116-126 Земельного кодексу України, достовірно знаючи, що ці ділянки йому у встановленому порядку не надавались у володіння, користування чи власність, жодних право чинів щодо цих земельних ділянок її власником не укладалось, діючи умисно, за допомогою сільськогосподарської техніки та осіб, які не діяли як співвиконавці злочину, оскільки були переконані у законності виконання вказаних робіт, починаючи з березня 2012 року вчинив самовільне зайняття земельних ділянок на території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області, що знаходяться за межами населеного пункту і відносяться до земель державної власності, загальною площею 547,9857 га, у вигляді протиправного їх використання у своїх потребах шляхом обробки та вирощування сільськогосподарських культур, чим відповідно до розрахунку Державної інспекції сільського господарства у Миколаївській області від 03.07.2014 року № 25 спричинив шкоду власнику земельної ділянки (державі) в особі Головного управління Державного земельного агентства у Миколаївській області у сумі 452160,54 грн., що у сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та є значною шкодою.

Вказане діяння кваліфіковано за ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Частиною 1 статті 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Тобто, одним із обов`язкових елементів доказування у кримінальному провадженні є подія кримінального правопорушення (злочину), яка розуміється як елемент об`єктивної сторони складу злочину, що відбувся у певному часі, місці та певним способом.

З чого слід дійти висновку, що час вчинення злочину є елементом об`єктивної сторони злочину та підлягає доказуванню.

Частиною 2 статті 291 КПК визначено, що обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що в обвинувальному акті мають бути викладені фактичні обставини злочину. Тобто, ті обставини, з яких вбачається, що відбулася подія злочину.

Як було зазначено вище складовою події злочину є час вчинення злочину, який в свою чергу підлягає доказуванню.

Вивчивши обвинувальний акт, суд погоджується з захисником, що вказаний обвинувальний акт не містить відомостей щодо часу вчинення злочину, оскільки у ньому зазначена орієнтовна дата початку вчинення злочину, даних щодо дати закінчення злочину обвинувальний акт не містить.

Суд не приймає до уваги усне пояснення прокурора щодо часу закінчення злочину, оскільки вказане має бути викладене у обвинувальному акті.

Також в ході підготовчого судового засідання було з`ясовано, що крім цього обвинувачення ОСОБА_1 Ч ОСОБА_2 було висунуте інше обвинувачення за цією ж статтею за інший період.

Тобто, має місце неконкретизоване обвинувачення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, рекомендовано, що суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Стаття 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду. При цьому варто зауважити, що йдеться саме про «практику Суду» у значенні, розкритому у статті 1 цього Закону, тобто практику ЄСПЛ та Європейської комісії з прав людини, а не лише про рішення щодо України. Крім того, необхідно зазначити, що у Законі України № 3477-ІУ немає положень, які б забороняли застосовувати рішення чи ухвали ЄСПЛ, постановлені щодо інших країн.

Так, Європейський суд з прав людини (у справі «Абрамян проти Росії») більш ґрунтовно тлумачить зазначену норму, вказуючи на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу, так як деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. Оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомлений про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камінські проти Австрії» №9783/82 п. 79).

Крім того, ЄСПЛ нагадує, що у кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» №25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

До того ж право бути проінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого пп. «b» п. З ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Аналізуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що всупереч вищезазначеним вимогам, в обвинувальному акті не вказаний повний виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які стали відомі слідчому під час досудового розслідування, на підставі яких встановлюється об`єктивна сторона та склад злочину. Тобто, обвинувальний висновок не відповідає вимогам закону.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що, оскільки у обвинувальному акті не зазначений період – час вчинення злочину, який підлягає доказуванню та має бути вказаний в обвинувальному акті у формулюванні обвинувачення, то має місце неконкретність обвинувачення, наслідком якого є порушення права обвинуваченого щодо підготовки захисту від обвинувачення, тобто порушення права на захист. В зв`язку з чим обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Керуючись ст. 314 КПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника – адвоката Маркіна С.І. задовольнити.

Повернути прокурору обвинувальний акт щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Жовтневий районний суд Миколаївської області протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя В.В. Полішко