Court ruling № 83295394, 25.07.2019, Peresypskyi District Court of Odesa City (until 25.04.2025 - Suvorovskyi District Court of Odesa City)

Справа №523/8246/19

Провадження №1-кп/523/980/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2019 р. Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Лупенка А.В.,

за участю секретаря Соболенко І.О.,

прокурора Ляліна І.І.,

захисника Рудниченко М.С.,

в присутності обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт та додані до нього документи за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.296, ч.2 ст.345 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Суворовського районного суду м. Одеси знаходиться обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12019160490001188 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.1 ст.296 КК України.

Під час підготовчого судового засідання, прокурором надане клопотання про обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляди тримання під вартою та оголошено про можливість призначення обвинувального акту до судового розгляду, суд з`ясувавши позицію сторони захисту щодо обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляди тримання під вартою, при цьому дослідивши надане на адресу суду клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору, вислухавши з цього приводу думку обвинуваченого та прокурора, дослідивши надані на розгляд суду відповідні процесуальні документи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно зі ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до п.13 ч.1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 Кримінально-процесуального Законодавства.

Статтею 291 КПК України, передбачені вимоги яким повинен відповідати обвинувальний акт та можливість повернення його прокурору у разі його невідповідності вимогам передбачених цією статтею.

Положення ст.291 вказаного Кодексу встановлюють, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а за ч.4 цієї ж норми Закону, надання до суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Далі, за змістом вимог ст.ст. 91,92 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, обов`язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Так, в порушення вищевказаним нормам КПК України, слідчий зазначає в обвинувальному акті кваліфікацію дій обвинуваченого за різними статтями Кримінального Кодексу України, при цьому вказуючи однакові дату, час, місце та обставини події.

Крім того, в порушення вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення, воно є неконкретним та незрозумілим, що є перешкодою для судового розгляду кримінального провадження по суті.

Викладені вище обставини у своїй сукупності суперечать завданням кримінального провадження та принципам верховенства права і законності, неупередженості суду та безпосередності дослідження ним доказів, закріплених в ст.ст.2,7-9,22,23 КПК України, а також не відповідають практиці Апеляційного суду Одеської області, наведеної в ухвалах від 26.04.2017, 03.08.2017 року у провадженнях №№11-кп/785/332/17, 11-кп/785/467/17, відповідно.

Так, згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп.«а» п.З ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд зазначає, що положення підпункту «а» п.З ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьєта Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Матточіа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).

Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п.З ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).

Опріч наведене, за правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові №5-328кс16 від 24.11.2016 року та яка за ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою для застосування усіма суб`єктами владних повноважень і судами, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (рішення у справі «Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Матточіа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Разом із тим, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у своїй прецедентній практиці, зокрема у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 року, в якій були встановлені порушення п.З ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово зазначив, що принцип рівності сторін у процесі є однією зі складових більш широкого поняття справедливого суду, яке також включає основоположний принцип змагальності процесу. Крім того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону в суттєво більш невигідне становище порівняно з іншою стороною.

Отже, оскільки викладене у означеному обвинувальному акті формулювання обвинувачення, з огляду на його невідповідність вимогам ст.ст. З, 291 КПК України, неможливо визнати таким, що має бути висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом, то слід визнати неможливість призначення такого обвинувального акту в цьому кримінальному провадженні до судового розгляду.

Аналогічну позицію визначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 року №8, за якою суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом.

Наведені вище обставини невідповідності обвинувального акту вимогам Кримінально-процесуального Законодавства України, визнаються судом такими, які фактично нівелюють принципи верховенства права і законності, безсторонності й неупередженості суду, безпосередності дослідження ним під час розгляду кримінального провадження по суті доказів сторін, принципів рівноправності та змагальності сторін, що унеможливлюють призначення до судового розгляду зазначеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням є повернення зазначеного акту прокурору для усунення виявлених недоліків та вирішення питання щодо повторного направлення обвинувального акту до належного суду.

Стаття 177 КПК України, встановлює, що наряду з іншим, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Разом з цим, ст.178 КПК України передбачає, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше судимий, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії середньої тяжкості, не офіційно працевлаштований різноробочим, перебуває у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину 2010 року народження.

Приймаючи до уваги викладені підстави та наведені і встановлені в судовому засіданні ризики, обставини інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч.1 ст.296, ч.2 ст.345 КК України, суд приходить до висновку, що на даний час жоден із більш м`яких запобіжних заходів до вказаного обвинуваченого не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, а тому вважає за необхідне обрати на час судового розгляду цього кримінального провадження запобіжний захід зазначеному обвинуваченому у вигляді тримання під вартою в ОСІ УДПтСУ в Одеській області.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 314, 481 КПК, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12019160490001188 за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.296, ч.2 ст.345 КК України - повернути прокурору Одеської місцевої прокуратури №4 для усунення недоліків протягом розумного строку.

Клопотання прокурора про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Обрати запобіжний захід ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - у вигляді тримання під вартою в ОСІ УДПтСУ в Одеській області, строком на 60 днів.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення, для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Головуючий суддя: А.В.Лупенко