Decision № 82995832, 12.07.2019, Commercial Court of Kyiv City

Approval Date
12.07.2019
Case No.
910/6714/19
Document №
82995832
Form of legal proceedings
Economic
State Coat of Arms of Ukraine

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.07.2019Справа № 910/6714/19

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №910/6714/19

за позовом Приватного підприємства "Дилерська професійна група"

(03065, м. Київ, вул. Козелецька, буд. 24; ідентифікаційний код: 35903682)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "Петра Буд"

(03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2, офіс 927/3; ідентифікаційний код: 41771369)

про стягнення 158 340,69 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Дилерська професійна група" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "Петра Буд" (далі - відповідач) про стягнення 158 340,69 грн, з яких 118 488,00 грн - сума основного боргу, 12 352,58 грн - пені, 23 697,60 грн - штрафу, 1 037,23 грн - 3 % річних та 2 765,28 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 6_11/18 від 06.11.2018 по оплаті поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України строк відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відомості про офіційну адресу місцезнаходження юридичної особи, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" є достовірними.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача (ідентифікаційний код 41771369) є: 03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2, офіс 927/3.

На зазначену адресу судом відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону двічі (29.05.2019 та 20.06.2019) була направлена копія ухвали про відкриття провадження у цій справі з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

13.06.2019 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачеві разом з копією ухвали суду про відкриття провадження від 29.05.2019, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку не вручене під час доставки відповідачеві та за закінченням встановленого строку зберігання повернуто до суду.

Разом з тим, 01.07.2019 до суду повернулось повідомлення про вручення 26.06.2019 відповідачеві копії ухвали суду про відкриття провадження від 29.05.2019 у цій справі.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 частини 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва про відкриття провадження від 21.05.2019 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

06.11.2018 між Приватним підприємством «Дилерська професійна група» (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна компанія «Петра Буд» (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 6_11/18 (далі - Договір), відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується передати покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його ціну. Найменування, кількість та ціна товару вказуються сторонами у Специфікаціях та/або видаткових накладних до договору, які є його невід`ємними частинами.

У п. 2.1. Договору сторони домовились, що ціни на товар, що поставляється постачальником, є вільними відпускними і вказуються у Специфікаціях та/або видаткових накладних до Договору. Сторони погодили, що ціни на товар, вказані у Специфікаціях, є дійсними на дату укладання таких Специфікацій.

Згідно з п. 3.1. Договору оплата за отриманий товар здійснюється шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах у цьому договорі.

Відповідно до п. 3.2. Договору покупець повинен перерахувати кошти за поставлений товар не пізніше 14 днів з дня поставки товару постачальником.

За умовами п. 4.4. Договору право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника та підписання уповноваженими сторонами видаткової накладної.

Договір діє з моменту його підписання сторонами і до 6 листопада 2019 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 9.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на виконання умов Договору, було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 118 488,00 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- № 7 від 22.01.2019 на суму 90 816,17 грн;

- № 8 від 22.01.2019 на суму 7 965,37 грн;

- № 17 від 06.02.2019 на суму 892,80 грн;

- № 18 від 06.02.2019 на суму 835,20 грн;

- № 19 від 06.02.2019 на суму 2 423,92 грн;

- № 20 від 06.02.2019 на суму 2 080,01 грн;

- № 21 від 06.02.2019 на суму 7 237,12 грн;

- № 22 від 06.02.2019 на суму 6 237,41 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами його уповноваженого представника та відтиском печатки підприємства у зазначених видаткових накладних.

Як вказує позивач, 18.03.2019 він звертався до відповідача з листом вих. № 18/03-19 щодо сплати заборгованості у розмірі 118 488,00 грн, який було залишено останнім без належного реагування.

У листі вих. № 24 від 28.03.2019 позивач просив відповідача до 1 квітня 2019 року погасити прострочений борг у розмірі 118 488,00 грн та звертав увагу відповідача на понесення ним додаткових витрат у вигляді штрафних та фінансових санкцій, а також судових витрат у випадку стягнення коштів у судовому порядку.

У листі вих. № 1/04 від 05.04.2019 відповідач підтвердив факт отримання товару на загальну суму 118 488,00 грн, проте через скрутне матеріальне становище вказував на неможливість виконання зобов`язань за договором та зобов`язувався погасити борг до 08.05.2019.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 158 340,69 грн, з яких 118 488,00 грн - сума основного боргу, 12 352,58 грн - пені, 23 697,60 грн - штрафу, 1 037,23 грн - 3 % річних та 2 765,28 грн - інфляційних втрат.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений мім сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару на загальну суму 118 488,00 грн (наявні у справі видаткові накладні) та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки останнього у зазначених вище видаткових накладних, що останнім при розгляді цієї справи не заперечується.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 3.2. Договору, обов`язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний не пізніше 14 днів з дня поставки товару, а прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості товару за вказаними вище видатковими накладними у останнього виникло після спливу названого строку за кожною видатковою накладною.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 118 488,00 грн визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, за порушення строків оплати вартості товару позивачем заявлено до стягнення з відповідача 12 352,58 грн пені, 23 697,60 грн штрафу, 1 037,23 грн 3 % річних та 2 765,28 грн інфляційних втрат.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у разі прострочення покупцем строків оплати товару, передбачених у розділі 3 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни неоплаченого товару, за кожен день прострочення.

Судом перевірено наявний у матеріалах справи розрахунок пені за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором та встановлено, що він частково не відповідає наведеним вище положенням законодавства та умовам Договору у частині періоду нарахування.

Так, позивачем при здійсненні розрахунку пені не враховано положень ст. 253 Цивільного кодексу України та п. 3.2. Договору щодо перебігу строку виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим помилково включено в період нарахування штрафних санкцій 05.02.2019 (за поставками товару, здійсненими 22.01.2019 на загальну суму 98 781,54 грн) та 20.02.2019 (за поставками товару, здійсненими 06.02.2019 на загальну суму 19 706,46 грн), що призвело до завищення нарахованої пені.

За розрахунком суду, за період з 06.02.2019 по 24.05.2019 (кінцева дата розрахунку позивача тут і надалі) на суму 98 781,54 грн (вартість товару за видатковими накладними №7 та №8 від 22.01.2019) сума пені становить 10 443,78 грн; за період з 21.02.2019 по 24.05.2019 на суму 19 706,46 грн (вартість товару за видатковими накладними № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22 від 06.02.2019) сума пені становить 1 791,94 грн, що разом складає 12 235,72 грн.

Крім того, у п. 6.2. Договору сторони домовились, що у разі прострочення покупцем строків оплати товару, передбачених у розділі 3 договору, більше ніж на 15 днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 відсотків від ціни неоплаченого товару.

Щодо можливості одночасного стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При розгляді спору, суд встановив наявність прострочення відповідачем як покупцем за Договором строку оплати вартості товару більше ніж на 15 днів, що зумовлює для відповідача настання передбачених п. 6.2. Договору наслідків у вигляді сплати штрафу у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару (118 488,00 грн), що за розрахунком позивача, який перевірено судом та визнано обґрунтованим, складає 23 697,60 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат, суд встановив, що розрахована сума фінансових санкцій за прострочення оплати вартості товару не перевищує розрахованої судом суми таких нарахувань за заявлений позивачем період, у зв`язку з чим, виходячи з заявлених позивачем вимог, до стягнення з відповідача також підлягає 2 765,28 грн інфляційних втрат.

Натомість, за розрахунком суду, сума 3 % річних за період з 06.02.2019 по 24.05.2019 на суму 98 781,54 грн (вартість товару за видатковими накладними №7 та №8 від 22.01.2019) становить 876,86 грн, а за період з 21.02.2019 по 24.05.2019 на суму 19 706,46 грн (вартість товару за видатковими накладними № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22 від 06.02.2019) -150,63 грн, що разом складає 1 027,49 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, щодо стягнення з відповідача суми основного боргу, штрафних та фінансових санкцій, не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати пені та 3 % річних за неналежне виконання умов договору понад суми, визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача підлягає 118 488,00 грн суми основного боргу, 12 235,72 грн пені, 23 697,60 грн штрафу, 1 027,49 грн 3 % річних та 2 765,28 грн інфляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 22.03.2019 року між позивачем (клієнт) та Адвокатське об`єднання «Адвантіум» (далі - адвокатське об`єднання) укладено Договір про надання правової допомоги № 22.03/2019 (далі - Договір № 22.03/2019), за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язалося надавати правову допомогу клієнту щодо будь-яких правових питань, що виникають в процесі його господарської діяльності, а також здійснювати захист, і судове представництво або надання інших видів правової допомоги клієнту, в порядку і на умовах договору, а клієнт зобов`язався оплатити послуги адвокатського об`єднання та інші платежі в порядку і на умовах договору.

Відповідно до укладеної між клієнтом та адвокатським об`єднанням Додаткової угоди № 1 від 17.05.2019 до Договору № 22.03/2019 сторони погодили види правової допомоги, послуг, їх обсяг та вартість - 9 000,00 грн, відповідальним адвокатом за надання правової допомоги призначено Стеренчука Р.П. , на ім`я якого адвокатським об`єднанням видано ордер серії КВ № 403613 від 17.05.2019.

Адвокатським об`єднанням виставлено позивачеві рахунок № 2 від 17.05.2019 року на суму 9 000,00 грн, який, відповідно до долученої до матеріалів справи виписки по рахунку за 23.05.2019, оплачено позивачем.

Як передбачено ч. ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у встановленому процесуальним законом порядку відповідного клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката не подав, водночас судом встановлено співмірність витрат позивача на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, у зв`язку з чим витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8 992,80 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Судовий збір в розмірі 2 373,21 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Решта судових витрат, а саме 7,20 грн на професійну правничу допомогу та 1,90 грн по сплаті судового збору, у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73 - 74, 76 - 79, 86, 129, 232, 233, 237 - 238, 240 - 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна компанія "Петра Буд" (03035, м. Київ, площа Солом`янська, буд. 2, офіс 927/3; ідентифікаційний код: 41771369) на користь Приватного підприємства "Дилерська професійна група" (03065, м. Київ, вул. Козелецька, буд. 24; ідентифікаційний код: 35903682) 118 488 (сто вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн 00 коп. суми основного боргу, 12 235 (дванадцять тисяч двісті тридцять п`ять) грн 72 коп. пені, 23 697 (двадцять три тисячі шістсот дев`яносто сім) грн 60 коп. штрафу, 1 027 (одну тисячу двадцять сім) грн 49 коп. 3 % річних, 2 765 (дві тисячі сімсот шістдесят п`ять) грн 28 коп. інфляційних втрат, 8 992 (вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 2 373 (дві тисячі триста сімдесят три) грн 21 коп. судового збору.

3. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

4. Судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7,20 грн та зі сплати судового збору у розмірі 1,90 грн покласти на Приватне підприємство "Дилерська професійна група".

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Нечай О.В.

Previous document : 82995831
Next document : 82995834