Decision № 8261386, 04.03.2010, Commercial Court of Sevaspotol City

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

04.03.2010 справа № 5020-3/029 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Строитель”

(вул. Фіолентовське шосе, 1/1, м. Севастополь, 99053)

до                    Приватного підприємства „Марія”

(вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь, 99029)

про стягнення заборгованості в розмірі 19552,20 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю „Строитель”) –Карпов С.О., представник, довіреність б/н від 01.01.2010;

відповідач (Приватне підприємство „Марія” ) –явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Строитель” (далі –позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовною завою до Приватного підприємства „Марія” (далі –відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 22164,94 грн., з яких: 19752,20 грн. –основна заборгованість; 1797,45 грн. –збитки від інфляції; 615,29 грн. –3% річних.

Позовні вимоги мотивовані посиланням на статті 16, 525, 526, 530, 538, 546, 549, 610, 625 Цивільного кодексу України та статті 173, 179, 193, 216-220, 230-232 Господарського кодексу України. Зокрема позивач стверджує, що відповідач не оплатив у повному обсязі вартість поставленого ним товару, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 19752,20 грн., яка підлягає до стягнення. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції та 3% річних.

Ухвалою від 09.02.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/029; розгляд справи призначено на 24.02.2010.

Під час розгляду справи позивач неодноразово зменшував розмір позовних вимог; згідно з останньою заявою від 04.03.2010 позивач просить стягнути з відповідача лише основний борг в сумі 19552,20 грн. /арк. с. 51/.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду.

Відповідач в судові засідання (24.02.2010; 04.03.2010) явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією) за адресою, вказаною у довідці Управління статистики у місті Севастополі /арк. с. 20/ та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 40-41/.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Не скористався відповідач і своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України щодо надання відзиву на позовну заяву та документів, що підтверджують заперечення проти позову.

Встановивши, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез’явлення представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд визнав за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

встановив:

За усною домовленістю між сторонами 30.01.2008, 09.02.2009 і 12-21.06.2009 позивач поставив відповідачу будівельні матеріали на загальну суму 19552,20 грн.

Також, позивачем були виставлені рахунки: №1029 від 09.02.2009 на суму 3116,00 грн.; №1023 від 30.01.2009 на суму 5063,50 грн.; №1095 на суму 11372,70 грн. /арк. с. 9/ на оплату поставлених будівельних матеріалів.

Відповідач гарантійним листом від 22.01.2010 гарантував оплату заборгованості в сумі 19752,20 грн. /арк. с. 12/.

Однак, свої зобов’язання по сплаті грошових коштів за отриманий товар відповідач не виконав, що і стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному розмірі, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов’язання з оплати поставленого позивачем товару.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв’язки.

Водночас, цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства України (ч. 3 ст. 11 ЦК України).

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором поставки. Ці дії згідно зі статтями 11, 692, 712 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у Відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у Позивача товар у повному обсязі.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач поставив Відповідачеві будівельні матеріали на суму 19552,20 грн. Відповідач прийняв цей товар, що підтверджується розписками представника Відповідача –Резицького О.С., який також є власником Приватного підприємства „Марія” /арк. с. 10/, та довіреностями №14 від 27.01.2009, №27 від 12.06.2009 /арк. с. 11/, проте оплату не здійснив.

Отже, встановлений судом факт отримання товару є підставою виникнення у Відповідача обов’язку здійснити його оплату.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття.

Матеріалами справи підтверджено, що Відповідач отримав останню партію товару від Позивача ще 12-21.06.2009, проте станом на 03.03.2010 заборгованість Відповідача так і залишилась непогашеною, про що свідчить бухгалтерська довідка Позивача від 03.03.2010 /арк. с. 52/.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував оплату ним заборгованості перед Позивачем в сумі 19552,20 грн.

За викладених обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Строитель” про стягнення з Приватного підприємства „Марія” на його користь заборгованості в сумі 19552,20 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в розмірі 195,52 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Приватного підприємства „Марія” (вул. Шабаліна, 6, м. Севастополь, 99029; ідентифікаційний код 32520980; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Строитель” (вул. Фіолентовське шосе, 1/1, м. Севастополь, 99053; ідентифікаційний код 23445302; п/р 260089455488441 в СВ КРФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Севастополь) суму заборгованості в розмірі 19552,20 грн. (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот п’ятдесят дві грн. 20 коп.), а також судові витрати: державне мито в розмірі 195,52 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 09.03.2010.