Decision № 80823775, 21.03.2019, Samarskyi District Court of Dnipropetrovsk City

Справа 206/6060/18

Провадження 2/206/152/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2019 року в залі суду в місті Дніпрі Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Панюшкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_17, про вселення,

за участі представника

позивачів, адвоката Клименко Н.Л.,

встановив:

02 листопада 2018 року представник позивачів звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_17 про вселення, в якому з урахуванням уточнень від 18.02.2019 року просить вселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у квартири АДРЕСА_4, АДРЕСА_5 (а.с.4-9, 85-90).

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачів посилається на те, що на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого виконкомом міської ради народних депутатів 23.12.1993 року, та на підставі договору купівлі-продажу частки квартири від 16.08.2004 року, зареєстрованого КП ДМБТІ 30.09.2004 року квартири АДРЕСА_4-АДРЕСА_6 належали ОСОБА_3 Вказана квартира перебувала у іпотеці ПАТ КБ «Приватбанк» за договором іпотеки від 09.09.2008 року. 1 червня 2011 року державним виконавцем Самарського віллу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження з виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2010 року про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 1257559,98 гривень на користь ПАТ КБ «Приватбанк». В рамках цього виконавчого провадження було здійснено реалізацію іпотечного майна та відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна предмета іпотеки від 5.03.2012 року переможцем торгів з реалізації арештованого майна предмета іпотеки визнано ТОВ «Ключове рішення». 19 липня 2012 року - ТОВ «Ключове рішення», як переможцю торгів, було видане приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С. свідоцтво, яким посвідчено, що ТОВ «Ключове рішення» належить на праві власності майно, що складається з: квартири загальною площею 99,2 кв.м, житловою площею - 56,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 кв. АДРЕСА_8,АДРЕСА_9. Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2013 року по цивільній справі №206/7284/13-ц було задоволено позовні вимоги позивачів ОСОБА_3, яка діяла від власного імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, та винесено рішення: вселити ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у квартиру № АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 у буд.АДРЕСА_10 Підставою для звернення до суду стало незаконне виселення 20 червня 2013 року позивачів працівниками ПАТ КБ «Приватбанк». 12.08.2014 року на виконання рішення видано виконавчий лист, у подальшому за заявою стягувачів Самарським ВДВС ДМУЮ було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 206/7284/13-ц. В ході вжитих виконавчих дій, під час виходу державного виконавця 05.08.2016 року з метою перевірки виконання рішення суду державним виконавцем було встановлено, що власником квартир АДРЕСА_4, АДРЕСА_11 в рамках виконавчого провадження не є боржник, який зазначений у виконавчому листі ТОВ «Ключове рішення». Державним виконавцем складено відповідний акт. 05.08.2016 року до Самарського ВДВС надійшла заява від ОСОБА_7 про неможливість виконати рішення суду за ВП 46806715, у зв'язку з тим, що він є новим власником квартири АДРЕСА_12, та додано копії документів про право власності вищезазначеного нерухомого майна. Також представником ПАТ КБ «Приватбанк» 05.08.2016 року до Самарського ВДВС було подано заяву про неможливість виконання рішення суду з дорученням до матеріалів виконавчого провадження ВП 46806715 документів на право власності квартири АДРЕСА_13. При цьому, 03.08.2016 року ТОВ «Ключове рішення» повідомило державному виконавцю Самарського ВДВС таку ж саму інформацію стосовно нових власників квартир. У подальшому ТОВ «Ключове рішення» 08.08.2016 року зверталось до Самарського ВДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із зміною обставин, що відбулись на час здійснення виконавчих дій. На час здійснення виконавчих дій спірної квартири АДРЕСА_4, АДРЕСА_9 вже не існувало, оскільки вказана квартира поділена на дві окремі двокімнатні квартири, загальною площею 49,8 кв.м. та загальною площею 49,4 кв.м., більш того, зайняті іншими власниками, тобто, у інший спосіб, ніж вказано у вимозі Самарського ВДВС, та інший об'єкт, ніж зазначено у виконавчих листах, можливість виконати судове рішення для державного виконавця відсутня. ТОВ «Ключове рішення» є боржником відповідно до виконавчого документу, однак, у супереч ЗУ «Про виконавче провадження» ТОВ «Ключове рішення» не має можливості виконати судове рішення, оскільки ТОВ «Ключове рішення» не є власником приміщення, зазначеного у виконавчому документі, крім того, приміщення, зазначеного у виконавчому документі, не існує. Квартира АДРЕСА_4 за адресою: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, буд.49 належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. Квартира АДРЕСА_14 належить ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору купівлі-продажу від 07.04.2016 року. На підставі вище зазначених обставин, Самарським районним судом м.Дніпропетровська 26.10.2017 року по справі №206/3326/17 було винесено рішення, яким було визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області щодо неповернення виконавчого документу стягувачам у виконавчому провадженні №46806715. Зобов'язано головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області повернути стягувачам виконавчий документ у виконавчому провадженні №46806715. Таким чином, право користування квартирами АДРЕСА_4, АДРЕСА_9 в буд.АДРЕСА_17 належить позивачам, Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 27.12.2013 року по цивільній справі №206/7284/13-ц було задоволено позовні вимоги позивачів ОСОБА_3, яка діяла від власного імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, та винесено рішення: вселити ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у квартиру № АДРЕСА_8, АДРЕСА_15. Дане рішення є таким, що набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню, проте, через дії боржника стосовно зміни об'єкта: роз'єднання на дві окремі квартири з окремими номерами № АДРЕСА_8 та АДРЕСА_16, відповідно, та у зв'язку з відчуженням майна третім особам, виконання рішення у виконавчому провадженні №46806715 стало неможливим. Квартира з якої були виселені позивачі, не придбавалася за рахунок кредитних коштів, а були лише майновим забезпеченням повернення споживчого кредиту, а тому в даному випадку, діють положення ч. 2 ст. 109 ЖК України, яка передбачає надання громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, іншого постійного жилого приміщення. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку. Як убачається із обставин спору між позивачами та КБ «Приватбанк», виселення відповідачів відбулося у не судовому порядку та не у встановлений законом спосіб. За таких умов, порушені житлові права позивачів повинні бути поновленні шляхом винесення нового рішення про вселення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач ОСОБА_7 надав письмовий відзив на позовну заяву, за змістом якої, останній вважав вимоги позивачів необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. 28.10.2015 року між ТОВ «Ключове рішення» та ним, укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого йому передано у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_18. Згідно з викладеними у позові обставинами, між позивачами та АТ КБ «ПриватБанк» існували договірні правовідносини. Позивачі належним чином не виконували їх, що змусило банк звернутися до суду за захистом свого права. В результаті чого винесено рішення, яким стягнули заборгованість за кредитним договором й видано виконавчі листи, які пред'явлено до виконання. Під час здійснення виконавчих дій арештованого та реалізовано квартиру, що раніше належала позивачам. Отже, право власності та право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_19, квартира АДРЕСА_8,АДРЕСА_9, позивачі втратили на законних підставах. Таким чином, твердження про те, що «право користування квартирами № АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 в буд. АДРЕСА_20, належить позивачам» є абсурдним й таким, що не відповідає вимогам законодавства. Крім цього позивачі мають не лише довести незаконність набуття права власності набувачем, недобросовісність набувача, наявність підстав для витребування майна від добросовісного набувача тощо, а й має надати суду безумовні докази на підтвердження свого права власності на майно. Враховуючи зазначене, він ОСОБА_7, є добросовісним набувачем на квартиру. № АДРЕСА_8, що розташована у АДРЕСА_21. Вважає, що в разі задоволення позовних вимог про вселення позивачів до квартири, буде грубо порушені його Конституційні права (а.с.43-45).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач ОСОБА_17. надала письмовий відзив на позовну заяву, за змістом якої, остання вважала вимоги позивачів необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Відповідно до обставин, викладених у позові та наявних доказів у матеріалах справи, вбачається, що між позивачами та ПриватБанком існували договірні правовідносини. Позивачі належним чином не виконували їх, що призвело до заборгованості за кредитним договором, та змусило Банк звернутися до суду за захистом свого порушеного права. В результаті чого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ 21.09.2010 року винесено рішення про стягнення заборгованість за кредитним договором й видано виконавчі листи, які пред'явлено до виконання. В рамках виконавчого провадження було арештовано та реалізовано спірні квартири. Отже, право власності та право користування квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_19, квартира АДРЕСА_8,АДРЕСА_9, позивачі втратили на умовах та порядку виконання рішення суду, в рамках виконавчого провадження. Звідси, слід зауважити, що твердження позивачів про те, що «право користування квартирами № АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 в буд. АДРЕСА_20, належить позивачам» є абсурднім й таким, що не відповідає вимогам законодавства та вводить суд в оману. 01.06.2011 року державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2010 року. В результаті проведення прилюдних торгів, переможцем стало ТОВ "Ключове рішення" в особі директора Марченко О.Г., про що складено відповідний протокол. Маючи необхідний обсяг прав, Товариством з обмеженою відповідальність «Ключове рішення» частину свого майна (спірна квартира № АДРЕСА_8) відчужено ОСОБА_7 шляхом укладення договору купівлі-продажу, а інша частина (квартира № АДРЕСА_9) перейшла Банку. 15.06.2018 року, вона стала власницею квартири № АДРЕСА_9 в будинку АДРЕСА_22 на підставі договору купівлі-продажу № 978 від 15.06.2018, укладеного між Банком та нею. Рішенням Самарського районного суду у справі № 206/6699/15 року встановлено, що відчуження нерухомого майна відбулося на умовах та порядку виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню, які визначені Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про іпотеку». Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 365/4158 та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 02.11.1999р. За №745/4038. Відчуження майна з прилюдних торгів належить до правочинів купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним у судовому порядку з підстав, установлених частиною першою статті 215 НК України. Отже, як вже зазначалося, спірне майно, а саме квартири, в які на сьогоднішній день незаконно намагаються вселитися позивачі, вибули з їх володіння в результаті виконання рішення про стягнення заборгованості за неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань. Відповідно до обставин, викладених у позові та наданих доказів, незаконність вибуття спірних квартир з власності позивачів не підтверджено жодним належним та допустимим доказом. Отже, вона є добросовісним власником майна та розпоряджається ним на законних підставах та на свій розсуд. Її право як власника ніяким чином не може бути порушено. Вона з ОСОБА_7 має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_2. Таким чином, задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до ОСОБА_17. та ОСОБА_7 про вселення призведе до порушення не лише прав та законних інтересів їх, як нових власників, а й їх малолітніх дітей, чим буде грубо порушено Закон (а.с.95-101).

Представником позивачів Клименко Н.Л. було надано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_17., в якій зазначає, що за текстом відзиву, відповідач постійно намагається довести законність набуття права власності на спірну квартиру, проте, за змістом позовної заяви, що розглядається, позивачі ставлять питання виключно щодо вселення їх у квартири, право користування якими вони мають на теперішній час. Дана правова позиція позивачів узгоджується з рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2013 року по цивільній справі №206/7284/13-ц було задоволено позовні вимоги позивачів ОСОБА_3, яка діяла від власного імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, та винесено рішення: вселити ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у квартиру № АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 у будАДРЕСА_23 Численні посилання в відзиві на неможливість витребування майна з їх законного володіння не мають жодного відношення до предмету справи, що розглядається, тому окремої відповіді ці посилання не вимагають, як такі, що не мають відношення до розгляду справи. Зазначення за текстом відзиву про те, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2013 року «...виявилося таким, що порушувало законні права та інтереси нових власників (добросовісних набувачів), однак на момент виконання рішення про вселення через неможливість його виконання вселення не відбулося». Підводячи підсумок, відповідач зазначає, що саме вселення порушить права та законні інтереси власників та неповнолітніх дітей, проте, незаконне виселення порушило права п'яти осіб, серед яких також неповнолітня дитина, а щодо можливого порушення інтересів нових власників, то причиною такого порушення є не законні вимоги щодо вселення у житлові приміщення, якими позивачі мають право користуватися, а виселення осіб, що мають право користування без надання іншого житлового приміщення, замовчування статусу іпотечного житла та наявності претензій третіх осіб при продажу спірних квартир. В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-ІVта статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються, як положення статті 40 Закону № 898-ІV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Проте, як убачається зі змісту рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27.12.2013 року по цивільній справі №206/7284/13-ц та інших матеріалів справи, виселення Позивачів відбувалося з порушенням норм закону. Разом з тим не можна не звернути уваги на порушення прав нового власника. Однак при цьому необхідно врахувати, що спірна квартира придбана при реалізації предмета іпотеки державним виконавцем. Державний виконавець повинен був зазначити про обтяження квартири у вигляді проживання у ній її власника разом із членами сім'ї, серед яких є неповнолітня дитина. Банк при наданні згоди на реалізацію предмета іпотеки мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення. Тобто новий власник може частково поновити свої права шляхом звернення про відшкодування шкоди до продавця, якщо той неналежним чином виконав свої зобов'язання про повне інформування можливих покупців квартири про її обтяження, чи до банку про виконання останнім обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків. Зазначена Правова позиція Верховного Суду, викладена в Постанові від 31 жовтня 2018 року, по справі № 753/12729/15-ц (а.с.132-136).

Представник позивачів, адвокат Клименко Н.Л. в судових засіданнях наполягала на задоволенні позову, з підстав викладених у ньому з урахуванням уточненого позову.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_17. в судовому засіданні просили в задоволенні позову відмовити. Зазначили, що у разі вселення позивачів до квартир, будуть порушені їх права, як власників та права малолітніх дітей. Вони прав позивачів не порушували, їх права були порушені банком.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

05 листопада 2018 року ухвалою судді дану позовну заяву залишено без руху, позивачам надано строк для усунення недоліків (а.с.31).

15 листопада представником позивачів подано заяву про усунення недоліків (а.с.33).

20 листопада 2018 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська по даній цивільній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с.39).

04 грудня 2018 року представником позивачів подано заяву про виправлення описки щодо номеру квартири (а.с.41-42).

14 грудня 2018 року відповідачем ОСОБА_7 подано відзив на позовну заяву (а.с.43-45).

18 лютого 2019 року представником позивачів подано уточнену позовну заяву (а.с.85-90).

18 лютого 2018 року ухвалою судді клопотання представника позивачів Клименко Н.Л. задоволено. Виключено з числа відповідачів Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», залучено у якості співвідповідача ОСОБА_17 по справі за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 та позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_18, ОСОБА_7, про вселення (а.с.92).

22 лютого 2019 року відповідачем ОСОБА_17. подано відзив на позовну заяву (а.с.95-101).

Ухвалою судді від 28 лютого 2019 року закрити підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.130).

05 березня 2019 року представником позивачів подано відповідь на відзив відповідача ОСОБА_17. (а.с.132-136).

21 березня 2019 року представником позивачів подано заяву про виправлення по батькові відповідача ОСОБА_17 на ОСОБА_19 (а.с.139-140).

21 березня 2019 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом заслухано представника позивачів, відповідачів, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 18 серпня 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с.10).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10).

На підтвердження своїх вимог представник позивачів долучила рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013р. по справі № 206/7284/13-ц, згідно змісту якого позовні вимоги задоволено частково. Вселено ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення» (код ЄДРПОУ 34410967) на користь ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 сплачений ними судовий збір по 114,70 гривень на кожного. Долучене рішення містить відмітку про набрання законної сили 07.01.2014 року, проте відсутня ідентифікуюча інформація про осіб які приймали участь у справі у якості позивача та відповідача (а.с.11-16).

З копії свідоцтва від 19 липня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н.С., відповідно до ст. 72 ЗУ «Про нотаріат», статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведені прилюдні торги по реалізації арештованого майна боржника посвідчено, що Товариству з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення» належить на праві власності майно, що складається з: квартири загальною площею 99,2кв.м, житловою площею 56,8кв.м по АДРЕСА_24, квартира АДРЕСА_8,АДРЕСА_9, що раніше належала ОСОБА_3 (місце проживання якої АДРЕСА_2) на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконкомом міської ради народних депутатів 23.12.1993 року і договору купівлі-продажу від серпня 2004 року (а.с.17).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.02.2014р. право приватної власності на квартиру АДРЕСА_8,АДРЕСА_9 по АДРЕСА_25 11.02.2014 року зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення» на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів (а.с.18).

28 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_26, що підтверджується договором купівлі-продажу від 28.10.2015р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М., зареєстровано в реєстрі за № 1205 (а.с.46-49).

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.10.2015 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 площею 49,8кв.м, житловою 28,2кв.м, яка складається з: 1-коридор, 2-ванна, 3-туалет, 4-кухня, 5,6-житлові, І-лоджія зареєстровано за ОСОБА_7 (а.с.50-51).

07 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ключове рішення" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_27, що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.04.2016р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_20, зареєстровано в реєстрі за № 2896 (а.с.21-22).

У відповідності до заяви директора ТОВ «Ключове рішення» Щипчинської С.В. від 22.06.2017 року на адресу Самарського ВДВС Дніпропетровського МУЮ головному державному виконавцю Терещенко О.О. ТОВ «Ключове рішення» просять закрити виконавче провадження ВП № 46806715 про вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_28, оскільки власником вже не є ТОВ «Ключове рішення» та об'єкта, як квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_29, кв. АДРЕСА_8,АДРЕСА_9 більше не існує, 27.10.2015р. було розділено на кв. АДРЕСА_8, та окремо кв. АДРЕСА_9 на підставі її заяви про роз'єднання об'єкта у Державній реєстраційній службі України (а.с.23).

На підтвердження своїх вимог представник позивачів також долучила ухвалу з Єдиного державного реєстру судових рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2017р. по справі № 206/3326/17, згідно змісту якої скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення» задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Дорожан Іриною Олексіївною щодо неповернення виконавчого документу стягувачам у виконавчому провадженні №46806715. Зобовязано головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_8 повернути стягувачам виконавчий документ у виконавчому провадженні №46806715. В задоволенні решти вимог скарги відмовлено. Долучена ухвала містить відмітку про набрання законної сили 01.11.2017 року, проте відсутня ідентифікуюча інформація про осіб які приймали участь у справі (а.с.24-28).

15 червня 2018 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_8 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_16 в будинку АДРЕСА_30, загальною площею 49,4кв.м, житловою площею 28,6кв.м, що підтверджується договором купівлі-продажу від 15.06.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстровано в реєстрі за № 978 (а.с.122-125)

ОСОБА_7 та ОСОБА_17 перебувають у шлюбі з 18 вересня 2010 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії 1-НО № 217349 (а.с.126).

ОСОБА_7 та ОСОБА_17 є батьками малолітніх ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_15, 21 вересня 2018 року, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.127-128).

На підтвердження своїх заперечень відповідач ОСОБА_17. долучила копію рішення скопійованого з Єдиного державного реєстру судових рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2016р. по справі № 206/6699/15-ц, за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення», Самарського відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального ОСОБА_3, Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Філії "Кей Стоун Дніпропетровськ" Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей Стоун", третя особа - орган опіки та піклування Виконавчого комітету Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання недійсним договору іпотеки, визнання проведення прилюдних торгів з порушенням закону, визнання протоколу про проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна недійсним, визнання акта про реалізацію нерухомого майно, свідоцтва про придбання нерухомого майна на торгах незаконними, визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації прав власності, згідно змісту якого в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с.102-114). Рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року (а.с.115-121). Долучена копія рішення не містить ідентифікуючої інформації про осіб які приймали участь у справі, як позивач і відповідач, відтиск гербової печатки (а.с.24-28).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Так, відповідно до ст. 589 ЦК України, ч.1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 Житлового кодексу Української РСР, згідно положень частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 10.02.2016 по справі № 6-2830цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, і Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від них (постанова від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження №14-317цс18).

Новий власник має право на відновлення своїх прав шляхом звернення до банку з позовом про відшкодування шкоди, якщо той неналежним чином виконав обов'язок щодо інформування покупця нерухомого майна про його обтяження, чи шляхом звернення з вимогами про виконання банком обов'язку із забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням та відшкодування збитків.

Зазначене узгоджується з правовими висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року справа № 748/1572/16-ц

На підтвердження зазначених вище обставин представник позивачів долучила рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2013 року по справі № 206/7284/13-ц, згідно якого було вселено ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у квартиру АДРЕСА_2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Цим же рішенням було встановлено, що не було дотримано порядку виселення позивачів. При цьому, долучене рішення не містить персоніфіковані дані про учасників справи, які приймали участь у справі як позивач та відповідач.

Також на підтвердження своїх доводів представником було надано ухвалу з Єдиного державного реєстру судових рішень Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2017 року по справі № 206/3326/17, згідно якої скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ключове рішення» задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_8 щодо неповернення виконавчого документу стягувачам у виконавчому провадженні №46806715. Зобовязано головного державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_8 повернути стягувачам виконавчий документ у виконавчому провадженні №46806715. В задоволенні решти вимог скарги відмовлено. При цьому, долучена ухвала не містить персоніфіковані дані про учасників справи, які приймали участь у справі (боржник, стягував).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частинами 1 та 2 ст. 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Між тим, долучені до справи матеріали не можуть підтвердити обставини на які посилається представник позивачів у позові, а саме: не дотримання порядку виселення позивачів - виселення у не судовому порядку та не у встановлений законом спосіб, їх вселення у спірну квартиру, належність квартири позивачу не за рахунок кредитних коштів, повернення виконавчого листа стягувачам, оскільки рішення суду, надане представником позивача не містить ідентифікуючі дані про сторін які приймали участь у справі, а відтак інформація зазначена у даному рішенні суду, та саме по собі рішення, не може бути допустимим доказом, зазначених вище обставин.

При цьому, слід нагадати, що серед обов'язків учасників справи зазначено, що учасники зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, що відповідає п. п. 2, 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Судом встановлено, що власниками спірного майна є відповідачі, у разі вселення позивачів до квартири будуть порушені їх права та їх малолітніх дітей, які не порушували права позивачів.

Крім того об'єкт нерухомого майна був змінений, а саме одна квартира, яка належала ОСОБА_3 була розділена на дві квартири які належать на праві власності відповідачам на підставі договорів купівлі-продажу.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене у задоволенні позову ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про вселення, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини та надані докази, суд приходить до обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-13, 76-82, 89, 141, 227- 229, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 березня 2019 року.

Суддя А.О. Сухоруков