Decision № 80719659, 25.02.2019, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року Справа № 160/750/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Захарчук – Борисенко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (49000, м.Дніпро, вул.Муромська, буд.59) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в

Дніпропетровській області щодо призупинення з вересня 2018 року виплати призначеної пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 з вересня 2018 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 з урахуванням заборгованості, що виникла з вересня 2018 року. Перерахування коштів на особистий рахунок №912010810120, що відкритий на його ім'я в КБ “ПриватБанк”, поточний рахунок №1743108259, рахунок установи банку №25601057000315, МФО 305299, код 14360570;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1, у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в позові, позивач зазначив, що він є пенсіонером та станом до 19.05.2016 року був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, проте фактично починаючи з січня 2014 року проживав у ІНФОРМАЦІЯ_3. Проте, з не зрозумілих причин з 01.09.2018 року виплату пенсії припинено. На неодноразові звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо підстав припинення виплати пенсії відповідач безпідставно посилався на закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють пенсійні та інші соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам. Позивач зазначив, що не є внутрішньо переміщеною особою. Вказав, що припинення виплати йому пенсії є незаконним. Право на отримання пенсії є абсолютним та не може бути обмежено. Просить відновити порушене право.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 року було відкрито провадження у адміністративній справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідача зобов'язано надати відзив на позовну заяву.

Відповідач, у строки встановлені ухвалою суду від 25.01.2019 року, відзив на позов суду не надав, зазначену ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження та позовну заяву з додатками отримав 06.02.2019 року, що підтверджується розпискою, яка міститься в матеріалах справи.

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи й інші матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає про таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 здобув право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серія АБ №965005, яке видано Пенсійним фондом України на ім'я позивача 24.04.2005 року. Номер пенсійної справи 46202. Станом до 19.05.2016 року позивач був зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, але фактично починаючи з січня 2014 року проживав у ІНФОРМАЦІЯ_5.

З метою отримання реєстрації, позивач повідомив своєю заявою від 19.05.2016 року про бажання отримувати свою пенсію за цим місцем своєї реєстрації та про взяття на його облік та виплату йому пенсії центральним об’єднаним УПФУ в Жовтневому районі Дніпропетровської області.

З цього часу, на підставі цієї заяви, та до вересня 2018 року відповідач нараховував пенсійне забезпечення позивачу та перераховував належні до виплати суми на особовий рахунок №912010810120, що відкритий на його ім'я в КБ «Приватбанк» поточний рахунок №1743108259, рахунок установи банку №25601057000315 МФО 305299, код 14360570

Розмір щомісячної пенсії станом на 2018 рік складав 11998,12 грн. і, відповідно, зазначена сума 11998, 12 грн. кожного місяця перераховувалась на зазначений рахунок.

У вересні 2018 року виплата пенсії позивачу була припинена.

Починаючи з вересня 2018року, позивач будь-яких повідомлень та рішень від відповідача з приводу припинення виплати пенсії не отримував.

На повторний адвокатський запит, було надано відповідь листом від 30.11.2018 року, отриманий 30.12.2018 року №386/03.6-13, в якій зазначено, що при зверненні із заявою на переведення пенсійної виплати ОСОБА_1 не надав до управління довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Позивач вважає дії відповідача, щодо зупинення та невиплати пенсії позивачу такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин, що підтверджують наявність або відсутність правових підстав для припинення виплати пенсії за віком у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Конституцією України закріплено основи соціальної спрямованості держави.

Так, згідно зі ст.3, ст. 19, ст. 46 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.ст.73-76 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

В ході судового розгляду справи судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком.

Виплату пенсії припинено з 01.09.2018 року.

На час розгляду справи виплату пенсії позивачу не відновлено.

В обґрунтування підстав припинення виплати пенсії відповідач зазначив про відсутність у позивача довідки про встановлення статусу внутрішньо переміщеної особи.

Суд вважає безпідставними та необґрунтованими такі доводи відповідача в обґрунтування підстав припинення виплати пенсії.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, серед яких така підстава, як відсутність довідки про встановлення статусу внутрішньо переміщеної особи, відсутня.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, визначених законом, для припинення виплати пенсії ОСОБА_1. Не надано і доказів прийняття відповідного обґрунтованого рішення в розумінні ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 вересня 2018 року було здійснено відповідачем не у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом № 1058-IV, та без законних на те підстав.

Суд вважає доцільним зауважити відповідачу, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

При цьому, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної - це її право, а не обов'язок, та надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, при цьому, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365, із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №335, в якості обґрунтування підстав припинення виплати пенсії, не враховуються судом, виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Окрім того, виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (преамбула до Закону № 1058-IV).

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами, в даному випадку, право позивача на отримання пенсії за віком.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).

З урахуванням викладеного, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з 01 вересня 2018 року виплати пенсії ОСОБА_1 є протиправними.

Щодо іншої частини позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на викладене та з метою повного та ефективного захисту прав, свобод інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 вересня 2018 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 768,40 грн. підлягають стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (49000, м.Дніпро, вул.Муромська, буд.59) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання неправомірними дії та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в

Дніпропетровській області щодо призупинення з 01 вересня 2018 року виплати призначеної пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 з 01 вересня 2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 з урахуванням заборгованості, що виникла з 01 вересня 2018 року, перерахування коштів на особистий рахунок №912010810120, що відкритий на його ім'я в КБ “ПриватБанк”, поточний рахунок №1743108259, рахунок установи банку №25601057000315, МФО 305299, код 14360570.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1, у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко