Decision № 80685680, 05.03.2019, Dnipropetrovsk District Administrative Court

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року Справа №160/1047/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С, розглянувши в письмовому провадженні в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

01.02.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 грудня 2016 року по 30 вересня 2017 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 грудня 2016 року по 30 вересня 2017 року.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Металургійної районної у місті ОСОБА_2 ради від 20.10.2017 року за №41, позивачу була поновлена виплата пенсії, але пенсійні виплати за період з 01.12.2016 року по 30.09.2017 року нараховані та виплачені не були. На письмові звернення позивача щодо виплати заборгованості по пенсійному забезпеченню за вказаний період відповідачем було відмовлено у виплаті заборгованості на підставі частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» за №1058-ІV від 09.07.2003 року. Позивач вважає, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а тому такі дії відповідача є протиправними.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/1047/19 передана судді Віхровій В.С.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з ч.2 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Враховуючи положення ч.4 вказаної статі, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи №160/1047/19 у спрощеному провадженні.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.261 КАС України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч.5, 8 ст.261 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

05.03.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, а виплата пенсії за минулий час виплачується у випадку, якщо пенсія була нарахована та не отримана. Також зазначено, що відповідно до атестату №1288/03 від 22.01.2018 року та на підставі рішення комісії, протокол №63 від 23.11.2016 року та №108 від 15.09.2017 року, пенсія за спірний період з 01.12.2016 року по 30.09.2017 року не нараховувалася та не виплачувалася управлінням Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області. Таким чином, на думку відповідача, підстав для виплати пенсії позивачу за спірний період у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не було, у зв’язку з чим просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України, отримує пенсію за віком за списком №1, що підтверджується пенсійним посвідченням серії АБ №934940, виданого 06.20.2003 року.

Згідно довідки управління праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ОСОБА_2 Ріг ради від 09.10.2017 року №0000358712, позивача взято на облік в як внутрішньо переміщену особу.

Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Металургійної районної у місті ОСОБА_2 Ріг ради від 20.10.2017 року за №41, позивачу було поновлено виплату пенсії з 09.10.2017 року.

11.12.2017 року позивач звернувся із заявою до ОСОБА_3 південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області вх.№К435 про проведення нарахування та виплату пенсії за період з березня 2016 року по грудень 2017 року.

ОСОБА_3 південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області від 20.12.2017 року за №К-435 позивачу повідомлено, що згідно повідомлення управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області пенсія нарахована та виплачена по 29.02.2016 року, пенсія за період з 01.03.2016 року по 30.11.2016 року нараховано у сумі 22085,28 грн., але не виплачена. Також зазначено, що в грудні місяці буде виплачена пенсія за період з 01.03.2016 року по 30.11.2016 року в сумі 22058,28 грн. та пенсія з 01.10.2017 року по 31.12.2017 року. Щодо не виплати пенсії за період з 01.12.2016 року по 30.09.2017 року направлено запит до Краматорського управління ПФУ Донецької області на отримання додаткової інформації.

15.05.2018 року та 04.07.2018 року позивач звертався із заявами до управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську, в яких позивач вказав, що з вересня 2016 року йому припинили виплату пенсії з невідомих йому причин та просив повідомити про причини невиплати пенсії.

Листом управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області від 24.07.2018 року №13498/02 позивачу повідомлено, що пенсії виплачені по 28.02.2016 року та після обміну інформацією з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб з 01.03.2016 року виплати пенсії позивачу були призупинені.

18.10.2018 року позивач звернувся із заявою до ОСОБА_3 південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області щодо виплати пенсії за минулий період.

За результатами розгляду звернення, листом від 08.11.2018 року №2803/03-16/26 відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №12 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачу повідомлено, що відповідно до пункту 2 Постанови №365, документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування.

Не погоджуючись з наданими відмовами у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частиною 1 ст.46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058-IV).

Частиною 3 Закону №1058-IV, визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст.5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав припинення виплати пенсії є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.

22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (Офіційний вісник України, 2014 року, №81, ст.2296; 2015 року, №70, ст.2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року (далі - Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Судом встановлено, що позивачем оскаржується не нарахування та невиплата пенсії за період з 01 грудня 2016 року по 30 вересня 2017 року.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що 08.09.2016 року на підставі особистої заяви від 13.09.2016 року позивача було взято на облік внутрішньо переміщеної особи управлінням Пенсійного фонду України у м.Краматорськ Донецької області, що підтверджується довідкою від 08.09.2016 року №1426078149.

З 01.10.2017 року на підставі особистої заяви від 09.10.2017 року позивача було взято на облік внутрішньо переміщеної особи Металургійним відділенням ОСОБА_3 південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області.

Суд звертає увагу на те, що згідно з атестату від 12.10.2017 року та супровідного листа Управління Пенсійного фонду України у м.Крамоторську Донецької області про направлення макету пенсійної справи позивача до Металургійного відділу ОСОБА_3 південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області вбачається, що пенсія позивачу виплачена по 30.11.2016 року включно.

Нарахування та виплату пенсії проведено з 01.10.2017 року на підставі довідки від 09.10.2017 року за №0000358712, виданої управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Металургійної районної у місті ОСОБА_2 ради від 20.10.2017 року №41, згідно якого прийнято рішення щодо поновлення виплати позивачу пенсії з 09.10.2017 року.

Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 (далі - Порядок №365) визначає механізм здійснення контролю за проведенням виплати внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення, територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання.

За правилами п.6 Порядку №365 за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, виплата пенсії позивачу з 01.12.2016 року була припинена на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Краматорської міської ради від 23.11.2016 року (витяг з протоколу №63) на підставі акту обстеження матеріально побутових умов сім’ї від 08.11.2016 року №13714.

Суд зазначає, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа, зокрема, повернулася до покинутого місця проживання. Рішення про скасування довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом 2 пунктом 3 частиною 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» рішення про скасування довідки приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Відповідно до п.18 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, у разі скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, повторне призначення соціальних виплат можливе лише через шість місяців після припинення виплат та скасування дії довідки про взяття на облік.

Для поновлення виплати пенсії за віком позивача з 01.12.2016 року відсутні правові підстави у зв'язку з відсутністю відповідного рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач звертався до управління Пенсійного фонду України у м.Краматорську Донецької області із заявою про відновлення йому пенсії за період 01.12.2016 року по 30.09.2017 року.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення Комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не мав підстав для виплати пенсії позивачу за спірний період з 01.12.2016 року по 30.09.2016 року та приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Суд звертає увагу на те, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушеного права, в даному випадку у відповідача відсутня протиправна бездіяльність, а й відповідно відсутнє порушення права позивача з боку відповідача.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з’ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв’язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1

Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, на підставі частини 1 статті 143 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2019 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. за подання даного позову до ухвалення судового рішення у справі.

У зв’язку з викладеним, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання даного позову до адміністративного суду у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.С. Віхрова

Рішення не набрало законної сили

станом на 05.03.2019 р.

Суддя В.С. Віхрова

З оригіналом згідно

Помічник судді Ю.Ю. Ковтун