Decision № 80313713, 06.03.2019, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року Справа № 160/1216/19 Дніпропетровській окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Деркач О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Павлоградський об’єднаний міський військовий Комісаріат про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Павлоградський об’єднаний міський військовий Комісаріат, в якій позивач, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача та скасувати рішення “Про відмову у перерахунку пенсії від 30.05.2018 року відповідно ч.3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

- зобов’язати відповідача провести перерахунок пенсії починаючи з 30.05.2018 року та виплачувати надалі позивачу обчислену з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч.3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

У обґрунтування позову зазначено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії. Зазначив про те, що у період з 05.07.1986 року по 10.10.1986 року приймав учать у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, виконуючи свій державний військовий обов’язок у термін дійсної строкової служби. Згідно довідки до акту огляду позивачу встановлено 3 групу інвалідності по захворюванню пов’язані з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Посилаючись на ст. 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач у травні 2018 року звернувся до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо перерахунку пенсії учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження позивачем дійсної строкової служби. Однак, листом № 9/03.22-19 від 30.05.2018 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії. Не погодившись із вказаними висновками Пенсійного фонду позивач звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 20.02.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та призначено розгляд справи на 06.03.2019 року.

04.03.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що оскаржуване рішення є правомірним та обґрунтованим, а позов безпідставним. На думку відповідача, позивач не має права на перерахунок пенсії відповідно до частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки на момент участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не проходив дійсну строкову військову службу, тому просили в позові відмовити.

Павлоградський об’єднаний міський військовий Комісаріат пояснення по справі не надав.

Дослідивши матеріали справи та подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в ОСОБА_2 управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де отримує пенсію за віком на підставі положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (зі змінами та доповненнями), враховуючи норми ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (І категорія).

У травні 2018 року позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про здійснення перерахунку пенсії на підставі зазначеної Постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 15.11.2017 року № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема перерахунок пенсії обчислюється з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року за встановленою формою.

ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 9/03.22-19 від 30.05.2018 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії з посиланням на те, що порядок обчислення пенсій за п. 9-1 порядку, затвердженого ПКМУ №1210, застосовується лише до осіб, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС під час дійсної строкової служби, а оскільки за даними військового квитка позивач проходив дійсну строкову службу з 05.06.1986 року по 18.10.1986 року приймаючи участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі управління будівництва № 605, при цьому інформація про вид військової служби відсутні, а тому проводити розрахунок пенсії позивачу згідно п.9-1 Постанови не має законних підстав.

Позивач повторно звернувся до Пенсійного фонду із заявою про здійснення перерахунку пенсії на підставі зазначеної Постанови Кабінету ОСОБА_3 України від 15.11.2017 року № 851 «Про внесення змін до Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема перерахунок пенсії обчислюється з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року за встановленою формою.

ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 100/3.22-19 від 17.12.2018 року позивачу було вдруге відмовлено у перерахунку пенсії з посиланням на те, що згідно із довідкою від 17.10.1986 року № 141, яка видана Управлінням будівництва з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 605, позивач з 05.07.1986 року проходив дійсну строкову військову службу та направленні на роботу з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. У копії довідки від 07.10.2018 року № 3/4791, яка видана Павлоградським об’єднанням районним військовим комісаріатом Дніпропетровської області, зазначено що позивач проходив дійсну військову службу. Інформація про проходження саме строкової служби не зазначено, отже проводити перерахунок пенсії згідно заяви від 22.10.2018 року не має законних підстав.

Не погодившись із вищевказаними висновками Пенсійного фонду, які викладені у оскаржуваному рішенні щодо відсутності підстав для перерахунку та виплаті пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Згідно до ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 року (далі – Закон №796), учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986– 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988– 1990 роках – не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

При цьому, приміткою до цієї статті встановлено, що тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Відповідно до ст.ст. 5, 6 Закону СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов’язок» (у редакції чинній в період знаходження позивача на військових зборах), військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, – військовозобов’язаними.

За нормами ст.ст. 7, 8, 9 вказаного Закону, військовослужбовці і військовозобов’язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов’язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов’язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Відповідно до частини дев’ятої статті 1 цього Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що щодо військового обов’язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов’язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року №1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов’язки служби у військовому резерві, та військовозобов’язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов’язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов’язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов’язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Підпунктом 3 п.1 ст.3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов’язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Згідно ч.3 ст.59 Закону №796 (в редакції чинній з 01.10.2017 року) встановлено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що особи, які, зокрема, стали інвалідами під час проходження дійсної військової служби, при цьому, громадяни із числа військовозобов’язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу, та в цей період брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримують пенсію по інвалідності згідно Закону №796 мають право на її перерахунок у відповідності до положень ч.3 ст.59 Закону №796 за умови висловлення ними такого бажання, тобто подання до органів Пенсійного фонду України відповідної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, з 05.07.1986 року по 18.10.1986 року позивач приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у складі управління будівництва № 605, що підтверджується копією військового квитка ВУ №089267, довідкою Управління праці та соціального захисту населення № 109, довідкою Управління будівництва з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 141 від 17.04.1986 року, та витягу з послужного списку ОСОБА_1, № 3/4791 від 01.10.2018 року, витягу з наказу №784лс від 30.12.1986 року.

Крім того, позивачу встановлено 3 групу інвалідності бестроково, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою МСЕК серія 10 ААА № 015812 від 21.04.2010 року.

З 23.07.2011 року позивач отримує пенсію за віком на підставі положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (зі змінами та доповненнями), враховуючи норми ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року.

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що позивач як військовозобов’язаний, який приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі Управління будівництва № 605 у період з 05.07.1986 року по 18.10.1986 року, вважається таким, що у вказаний період проходив військову службу, при цьому, він отримує пенсію за віком на підставі положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (зі змінами та доповненнями), враховуючи норми ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, а тому має право на перерахунок пенсії відповідно до положень ч.3 ст.59 Закону №796.

Зазначена правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 березня 2016 року по справі №21-1887а15.

Отже, судом встановлено що відповідач, прийнявши оскаржувані рішення про відмову позивачеві у перерахунку його пенсії відповідно до положень ч.3 ст.59 Закону №796, порушив права та інтереси позивача щодо такого перерахунку, у зв’язку з чим позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії позивача підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача провести з 30.05.2018 року перерахунок та виплату позивачеві пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням того, що судом встановлено протиправність прийнятого відповідачем рішення про відмову у проведенні такого перерахунку пенсії та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачеві пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Щодо вимоги позивача виплачувати надалі обчислену з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч.3 ст. 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, слід заначити про таке.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).

Тобто, подальша виплата пенсії є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Павлоградський об’єднаний міський військовий Комісаріат про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню в частині визнання протиправним та скасувати рішення ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1, які оформлені листом № 9/03.22-19 від 30.05.2018 року та листом №100/3.22-19 від 17.12.2018 року та в частині зобов’язання ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 30.05.2018 року.

Оскільки, позивач на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, у зв’язку з чим розподіл судових витрат у вигляді присудження сплаченого позивачем судового збору за звернення до суду із позовною заявою, відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа Павлоградський об’єднаний міський військовий Комісаріат про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_4 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1, які оформлені листом № 9/03.22-19 від 30.05.2018 року та листом №100/3.22-19 від 17.12.2018 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 30.05.2018 року.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 (51404, АДРЕСА_1, код ОКПП НОМЕР_1).

Відповідач: ОСОБА_4 управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Третя особа: Павлоградський об’єднаний міський військовий Комісаріат (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Ковальська, 72, код ЄДРПОУ 09572324).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В Ільков