Decision № 80076641, 12.02.2019, Lychakivskyi District Court of Lviv City

Справа № 463/4475/18

Провадження № 2/463/388/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

позивача ОСОБА_1

представників відповідачів Артимич Н.Я.,Стегнія А.В.

представника третьої особи Гапеєва С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Державної казначейської служби України, третя особа Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Ліщина Іван Юрійович про відшкодування моральної шкоди-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 250 000 грн. за рахунок коштів державного бюджету.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що більше 24 років працював в органах міліції та в грудні 2002р. йому призначено пенсію працівника органів внутрішніх справ. Внаслідок того, що розмір призначеної пенсії був істотно знижений, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом до Управління МВС України у Львівській області, який постановою Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2006р. задоволений частково. В подальшому, постановою Апеляційного суду Львівської області від 16.04.2007р. апеляційну скаргу відповідача задоволено частково і частково скасовано постанову Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2006р. та прийнято нове рішення, яким зобов'язано Управління МВС України у Львівській області провести перерахунок раніше призначеної пенсії, починаючи з 26.12.2005р. з врахуванням невиплаченої йому надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень грудень 2001р. Зазначене рішення в касаційному порядку не оскаржувалось та 14.05.2007р. Франківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист для його примусового виконання. 31.05.2007р. постановою державного виконавця ВПВР ДВС ГУЮ у Львівській області відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа та розпочато примусове виконання. В подальшому, за поданням державного виконавця ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.12.2007р. змінено боржника у виконавчому провадженні з Управління МВС України у Львівській області на ГУ МВС України у Львівській області. У зв'язку із змінами в законодавстві, згідно яких функції з призначення, перерахунку та виплати пенсії певним категоріям громадян, в тому числі працівникам органів внутрішніх справ передано від органів Міністерства внутрішніх справ України до органів Пенсійного фонду України, державний виконавець 17.02.2009р. повторно звернувся до суду з поданням про заміну сторони виконавчого провадження, і хоча таке подання згідно процесуального законодавства розглядається протягом 10 днів, Франківський районний суд м. Львова прийняв ухвалу про заміну боржника у виконавчому провадженні лише 12.03.2012р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013р. На виконання зазначеної ухвали суду державним виконавцем 02.04.2012р. здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні, а саме ГУ МВС України у Львівській області на ГУ ПФ України у Львівській області. Крім того, вирішено поновити виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого документа. Листом від 23.05.2012р. боржника зобов'язано виконати судове рішення у строк до 01.06.2012р., проте судове рішення в добровільному порядку боржником не виконано. 17.09.2012р. та 10.10.2013р. державним виконавцем накладено штраф на боржника у зв'язку з невиконанням рішення суду, а 18.01.2013р. начальником відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області внесено подання про притягнення службових осіб ГУ ПФ України до кримінальної відповідальності за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні розпочате 25.01.2013р. і одночасно, у зв'язку з неможливістю виконати судове рішення без участі боржника, виконавче провадження закінчено. Саме досудове розслідування триває більше п'яти років, тоді як судове рішення залишається невиконаним, а перерахунок пенсії не проведений. З цього приводу у листопаді 2015р. звернувся до ЄСПЛ та у жовтні 2017р. отримав листа, згідно якого рішенням Великої палати від 26.06.2017р. його заяву, як і багато інших заяв проти України, визнано частиною процедури виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Також, ЄСПЛ вирішив приєднати його заяву до справи «Бурмич та інші проти України», вилучити усі об'єднані справи з реєстру справ та передати їх до Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Незважаючи на таке рішення Великої палати ЄСПЛ, по спливу більш ніж десяти місяців, уповноваженими органами України не вжито жодних дієвих заходів для виконання не лише цього рішення, але й рішення про перерахунок пенсії. Звернувшись з цього приводу до Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ Ліщини І.Ю., отримав відповідь від 19.04.2018р., за змістом якої в питаннях вирішення проблеми невиконання рішень національних судів не варто очікувати якихось швидких зрушень і таким чином, судове рішення про перерахунок його пенсії залишається невиконаним більше 11 років, хоча процес примусового виконання згідно практики ЄСПЛ визнається однією із стадій судового розгляду.

Тривале невиконання судового рішення є грубим порушенням державою України його прав, гарантованих п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до неї. Саме ж невиконання відбувається з вини боржника, який під надуманим приводом відмовляє здійснити перерахунок пенсії, хоча він всіма можливими засобами сприяв процедурі виконання. Всі ці обставини спричинили йому моральні страждання. Факт тривалого невиконання судового рішення виснажує його психологічно, створює відчуття незахищеності та непотрібності, погіршує його і так слабке здоров'я. Будучи особою похилого віку та маючи інвалідність ІІІ групи, постійно хворіє та потребує систематичного лікування, а відповідно і додаткових коштів, якими є його пенсія, тоді як через неправомірну бездіяльність державних органів вимушений самостійно витрачати час для вирішення проблеми. Оскільки невиконання судового рішення тривало більше 11 років, а перерахунок пенсії не здійснюється понад 12 років, спричинену моральну шкоду оцінює до розміру 250 000 грн., який на його думку відповідає вимогам розумності, добросовісності та справедливості. Тому дану суму просить стягнути в примусовому порядку.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 06.08.2018р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив, письмових заперечень та письмових пояснень.

Крім того, під час підготовчого провадження за клопотанням позивача ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07.11.2018р. до участі в справі залучено як співвідповідача Державну казначейську службу України. Визначено такому співвідповідачу та позивачу строк для подання відзиву, відповіді на відзив та письмових заперечень.

Відповідач - ГУПФ України у Львівській області скерував до суду відзив на позовну заяву (а.с.7-12 т.2), долучивши докази його направлення іншим учасникам справ. З позовними вимогами не погоджується. Зокрема, згідно вимог чинного законодавства, підготовку та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних документів здійснюють уповноважені структурні підрозділи міністерства та інших органів і формування грошового забезпечення не входить до компетенції ГУ ПФ України у Львівській області. В свою чергу, за матеріалами пенсійної справи, позивачу з 24.12.2002р. призначена пенсія за вислугу років з врахуванням надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами, яка входить до складу грошового забезпечення і виплачується на даний час. Тобто, надбавка за роботу з таємними документами у розмірі 10 % включена при призначені пенсії 24.12.2002р. і виплачується по даний час, що свідчить про відсутність підстав для повторного здійснення перерахунку з врахуванням цієї надбавки.

Що ж стосується моральної шкоди, вважає, що позивачем не доведено жодного факту заподіяння такої, а також не доведено причинного зв'язку між діями ГУ ПФ України у Львівській області і цієї шкодою. Крім цього, позивач не надав доказів на обґрунтування розміру моральної шкоди, який обчислив самостійно без будь-якого документального та нормативного розрахунку. Тому в задоволенні позову просить відмовити.

Позивач надав відповідь на відзив відповідача ГУ ПФ України у Львівській області (а.с.42-48 т.2), долучивши докази її направлення іншим учасникам справ. Зазначає, що факт заподіяння моральної шкоди пов'язаний з невиконанням судового рішення саме в частині проведення перерахунку раніше призначеної пенсії, починаючи з 26.12.2005р. з врахуванням невиплаченої надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень листопад 1998р., серпень грудень 2001р. і обґрунтування позовних вимог стосуються саме цієї бездіяльності. Також у відзиві відповідач зазначає про врахування йому надбавки в розмірі 10 % при призначенні пенсії, одтак такі доводи спростовані судовими рішеннями, які відповідач не виконує. Що стосується розміру моральних страждань, наголошує на істотності порушення його прав, гарантованих Конвенцією та Протоколом до неї, оскільки така шкода є наслідком тривалого невиконання судового рішення, внаслідок чого більше 12 років не проводиться перерахунок пенсії в бік збільшення і все це призвело до моральних страждань, грошовий еквівалент яких обчислено у згаданому вище розмірі. Що стосується вини відповідача, то в даних правовідносинах шкода відшкодовується незалежно від вини, хоча з іншої сторони, вина відповідача у невиконанні судового рішення є очевидною.

Письмових заперечень проти відповіді позивача відповідач ГУ ПФ України у Львівській області до суду не скерував.

Відповідач - ГУ Державної казначейської служби України у Львівській області також направив суду відзив на позовну заяву (а.с.81-82 т.2), долучивши докази його направлення іншим учасникам справ. З позовними вимогами не погоджується та зазначає, що ГУ ДКС України у Львівській області не має відкритих рахунків та відповідних бюджетних призначень на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, а відтак, не є належним відповідачем у справі. Крім того, обов'язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої органом державної влади є визнання дій (бездіяльності) органу державної влади незаконними на підставі процесуального документа, який набрав законної сили і який визначає зазначені дії чи бездіяльність як незаконні, однак такий документ відсутній, внаслідок чого відсутні підстави для відшкодування шкоди. В свою чергу, невиконання судового рішення не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, а звернення позивача зі скаргами до державних органів є реалізацією його права на контроль за виконанням судового рішення і не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Доказів про заподіяння такої шкоди, а також обґрунтованого розрахунку позивач не долучив. Крім того, на даний час існує механізм виконання судового рішення, прийнятого на користь позивача, який передбачений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ від 03.09.2014р. № 440, яким позивач не скористався. Тому в задоволенні позову просить відмовити.

Позивач надав відповідь на відзив відповідача ГУ ДКС України у Львівській області (а.с.123-133 т.2), долучивши докази її направлення іншим учасникам справи. Зазначає, що у даних правовідносинах визначальною умовою для відшкодування особі моральної шкоди є порушення прав такої особи, а не визнання дій чи бездіяльності незаконною. Крім того, виконання судового рішення є окремою стадією судового процесу, без реалізації якої втрачається сенс усієї діяльності суду і тому факт невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, в тому числі у виді відшкодування моральної шкоди. Що стосується його звернень до державних органів з приводу виконання судового рішення, самі по собі такі звернення не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а визначальним є факт невиконання судового рішення. Що стосується розміру моральних страждань, наголошує на істотності порушення його прав, гарантованих Конвенцією та Протоколом до неї, оскільки така шкода є наслідком тривалого невиконання судового рішення, внаслідок чого більше 12 років не проводиться перерахунок пенсії в бік збільшення і все це призвело до моральних страждань, грошовий еквівалент яких обчислено у згаданому вище розмірі. Крім того, визначаючи такий розмір враховував рішення ЄСПЛ про справедливу сатисфакцію у справах з аналогічними правовідносинами, де розмір моральної шкоди оцінювався від 1500 до 3000 євро. Що стосується механізму виконання судового рішення, на який посилається відповідач і який передбачений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою КМУ № 440 від 03.09.2014р., позбавлений можливості скористатись таким механізмом, оскільки виконання ухваленого на його корись судового рішення, яке є рішенням зобов'язального характеру і стосується перерахунку пенсії не може здійснюватись в порядку, визначеному Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Окремо звертає увагу, що єдиним ефективним засобом правового захисту в даних правовідносинах є лише стягнення моральної шкоди.

Письмових заперечень проти відповіді позивача відповідач ГУ ДКС України у Львівській області до суду не скерував.

Відповідач - Державна казначейська служба України також направила до суду відзив на позовну заяву (а.с.140-141 т.2), долучивши докази його направлення іншим учасникам справи. За змістом цього відзиву, відповідач з позовними вимогами не погоджується з підстав, викладених у відзиві ГУ ДКС України у Львівській області.

Позивач в свою чергу надав суду відповідь на відзив відповідача ДКС України (а.с.145-146 т.2), долучивши докази її направлення іншим учасникам справи. Оскільки позиція цього відповідача ідентична позиції ГУ ДКС України у Львівській області, просить врахувати попередньо надану ним відповідь на відзив відповідача ГУ ДКС України у Львівській області.

Письмових заперечень проти відповіді позивача відповідач Державна казначейська служба України до суду не скерував.

Представник третьої особи - Гапеєв С.О., повноваження якого підтверджуються довіреністю, підписаною в.о. Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (а.с.27 т.2), скерував до суду письмові пояснення щодо позову (а.с.35-40 т.2), долучивши докази їх направлення іншим учасника справ. Зазначає, що рішенням ЄСПЛ, яким вилучено заяву позивача з реєстру, не присуджувалась справедлива сатисфакція, а Україна була зобов'язана вжити заходів загального характеру для вирішення проблеми тривалого невиконання судових рішень. Станом на даний час розроблено проект стратегії вирішення цієї проблеми та надіслано членам міжвідомчої робочої групи та іншим заінтересованим державним органам. Крім того, уряд України співпрацює з КМ РЄ з метою пошуку найбільш ефективних шляхів вирішення вказаної проблеми, а ЄСПЛ, розуміючи суть цієї проблеми, у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» та «Бурмич та інші проти України» надав державі Україна час тривалістю два роки для вирішення такої проблеми. Крім того, 27.06.2018р. у Верховній Раді України зареєстрований законопроект № 8533 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо подолання проблеми заборгованості держави за рішеннями судів» і після запровадження механізму виконання рішення у справі «Бурмич та інші проти України» заявників буде повідомлено у встановленому законом порядку. Просить в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмову відповідь на такі пояснення (а.с.54-60 т.2), долучивши докази їх направлення іншим учасникам справи. Наголошує на тому, що подання до суду позову про відшкодування моральної шкоди є ефективним засобом правового захисту, що може бути використаний в Україні у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення, яке прийнято на його користь. В свою чергу, дії державних органів та відсутність реальних кроків щодо вирішення проблеми, констатованої у справі «Бурмич та інші проти України» не дають підстав для висновку, що така проблема буде вирішена, а позивач отримає справедливе відшкодування.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 20.12.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, які викладені ним в позовній заяві, відповідях на відзив та відповіді на письмові пояснення третьої особи. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача - ГУ ПФ України у Львівській області - Артимич Н.Я., повноваження якої підтверджується довіреністю від 02.01.2019р., в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечила з підстав, викладених у відзиві. Просить в задоволенні позову відмовити.

Стегній А.В., який згідно належних довіреностей від 04.01.2019р. та від 08.01.2019р. представляє інтереси відповідачів ГУ ДКС України у Львівській області та ДКС України, в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи - Гапеєв С.О., який відповідно до належної довіреності від 08.02.2019р. представляє інтереси Головного територіального управління юстиції у Львівській області, а останнє в свою чергу, відповідно до довіреності від 14.01.2019р. за підписом Міністра юстиції України - представляє інтереси Кабінету Міністрів України та їх посадових осіб, в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, зазначених у письмових поясненнях на позов, а також з підстав на які послались представники відповідачів. Просить в задоволенні такого позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

Частиною п'ятою ст. 124 Конституції України в редакції, чинній на час ухвалення постанови Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2006р. передбачалось, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість судових рішень як одна з основних засад судочинства також була передбачена в п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України в тій же редакції.

Аналогічно основну засаду судочинства закріплено в п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України в редакції, чинній на даний час.

ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (п. п. 33, 34) вкотре повторив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata («вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.

Відповідно до копії пенсійного посвідчення (а.с.23 т.1), позивачу згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» з 24.12.2002р. призначена пенсія за вислугу років.

Відповідно до постанови Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2006р., копія якої долучена до матеріалів справи (а.с.26-29 т.1), за позивачем визнано право на щомісячну доплату в розмірі 50 % пенсії, яка могла бути йому нарахована у разі виходу на пенсію за вислугу років згідно п. а ст. 3 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996р., починаючи з 15.04.1998р. по 01.01.2001р.

Зобов'язано УМВС України у Львівській області провести нарахування позивачу вищевказаної щомісячної доплати за період з 15.04.1998р. по 01.10.2001р., в тому числі з врахуванням періодичних перерахунків розміру пенсії за вислугу років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які проводились у цей період згідно діючого законодавства України та провести її виплату у повному обсязі.

Зобов'язано УМВС України у Львівській області провести нарахування невиплаченої позивачу матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення на рік, передбаченої п. 2 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996р. за період 1999 - 2002 роки та провести її виплату у повному обсязі.

Зобов'язано УМВС України у Львівській області провести нарахування невиплаченої позивачу щомісячної доплати за особливі умови служби в розмірі 50 % окладів грошового забезпечення, передбаченої п. 3 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996р. за січень - грудень 1999р. та січень травень 2000р. і провести її виплату у повному обсязі.

Зобов'язано УМВС України у Львівській області провести нарахування невиплаченої позивачу надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р. та провести її виплату в повному обсязі.

Зобов'язано відповідача провести перерахунок раніше призначеної позивачу пенсії з врахуванням невиплачених йому вищевказаних надбавок і доплати у відповідні періоди, починаючи з 26.12.2005р. та вчинити дії щодо виплати пов'язаної з цим заборгованості в повному обсязі.

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16.04.2007р. (а.с.30-31 т.1) постанова Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2006р. в частині:

визнання за позивачем права на щорічну доплату в розмірі 50 % суми пенсії, яка могла бути нарахована у разі виходу на пенсію за вислугу років згідно п. «А» ст. 3 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996р., починаючи з 15.04.1998р. по 01.01.2001р.;

зобов'язання УМВС України у Львівській області провести нарахування позивачу вищевказаної щомісячної доплати за період з 15.04.1998р. по 01.10.2001р., в тому числі з врахуванням періодичних перерахунків розміру пенсії за вислугу років особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які проводились у цей період згідно діючого законодавства України та провести її виплату у повному обсязі;

зобов'язання УМВС України у Львівській області провести нарахування невиплаченої позивачу щомісячної доплати за особливі умови служби в розмірі 50 % окладів грошового забезпечення, передбаченої п. 3 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996р. за січень - грудень 1999р. та січень травень 2000р. і провести її виплату у повному обсязі скасована та в цій частині позовних вимог прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні таких вимог.

Абзац 7 резолютивної частини викладено в новій редакції: «Зобов'язано відповідача провести перерахунок раніше призначеної позивачу пенсії, починаючи з 26.12.2005р. з врахуванням невиплаченої йому надбавки у розмірі 10 % посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень листопад 1998р., серпень-грудень 2001р.»

В іншій частині постанову Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2006р. залишено без змін.

Отже, примусовому виконанню підлягало судове рішення в частині:

Зобов'язання УМВС України у Львівській області провести нарахування невиплаченої позивачу матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення на рік, передбаченої п. 2 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996р. за період 1999 - 2002 роки та провести її виплату у повному обсязі;

Зобов'язання УМВС України у Львівській області провести нарахування позивачу надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р. та провести її виплату в повному обсязі.

Зобов'язання відповідача провести перерахунок раніше призначеної позивачу пенсії, починаючи з 26.12.2005р. з врахуванням невиплаченої йому надбавки у розмірі 10 % посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень листопад 1998р., серпень-грудень 2001р.

На виконання зазначеного судового рішення 14.05.2007р. Франківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.32 т.1).

Постановою державного виконавця від 31.05.2007р. (а.с.35 т.1) відкрито виконавче провадження та зобов'язано боржника - УМВС України у Львівській області добровільно виконати вищевказаний виконавчий документ у строк до 07.06.2007р.

Згідно ухвали Франківського районного суду м. Львова від 21.12.2007р. (а.с.43 т.1). у вказаному виконавчому провадженні проведено заміну боржника - Управління МВС України у Львівській області на Головне управління МВС у Львівській області.

У зв'язку з цим, листом державного виконавця від 03.03.2008р. (а.с.46 т.1) Головному управлінню МВС України у Львівській області надано строк для добровільного виконання судового рішення - до 10.03.2008р., а саме:

провести нарахування невиплаченої позивачу матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення на рік, передбаченої п. 2 Указу Президента України № 926 від 04.10.1996р. за період 1999 - 2002 роки та провести її виплату у повному обсязі;

провести нарахування позивачу надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р. та провести її виплату в повному обсязі.

Відповідно до копії видаткового касового ордеру (а.с.17 т.2), Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України у Львівській області проведено виплату матеріальної допомоги в загальному розмірі 2276,20 грн.

Факт виконання судового рішення в частині виплати матеріальної допомоги не заперечується самим позивачем, а відтак, в межах розгляду даної справи підлягають встановленню обставини виконання судового рішення в іншій частині, зокрема в частині проведення перерахунку пенсії з врахуванням надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р.

Відповідно до змісту подання державного виконавця про заміну сторони виконавчого провадження (а.с.53-54 т.1), станом на 17.02.2009р. судове рішення в частині проведення перерахунку з врахуванням надбавки в розмірі 10 % залишалось не виконаним, а у зв'язку із змінами в законодавстві, функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсії певним категоріям громадян, в тому числі працівникам органів внутрішніх справ передано від органів Міністерства внутрішніх справ України до органів Пенсійного фонду України.

Вказане подання задоволено ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 12.03.2012р. (а.с.65 т.1), внаслідок чого державним виконавцем винесена постанова про заміну сторони виконавчого провадження від 02.04.2012р., згідно якої боржник ГУ МВС України у Львівській області замінений на ГУ ПФ України у Львівській області.

Як вбачається з мотивувальної частини постанови Франківського районного суду м. Львова від 26.12.2006р. (а.с.28, 28зв. т.1), яка в цій частині не скасована постановою Львівського апеляційного суду м. Львова від 16.04.2007р., задовольняючи позовну вимогу про перерахунок пенсії з врахуванням надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р., суд виходив з того, що посада, яку обіймав позивач у такі періоди передбачала допуск до державної таємниці та відповідно, останній мав право на встановлення відповідної надбавки, проте в цей період УМВС України у Львівській області протиправно не встановила цієї надбавки і відповідно, такі суми не були враховані при призначенні пенсії.

Разом з тим, згідно листа ГУ ПФ України у Львівській області від 15.06.2012р. (а.с.78-79 т.1), тобто після заміни боржника у виконавчому провадженні, останній повідомив позивачу про те, що надбавка за таємність в розмірі 10 % врахована при призначенні пенсії, внаслідок чого підстави для повторного перерахунку відсутні, що не може вважатись виконанням судового рішення, адже за мотивами такого рішення боржнику належало врахувати суми, які підлягали виплаті позивачу у згадані вище періоди і які мали значення для визначення в майбутньому розміру пенсії позивача.

В подальшому, постановами державного виконавця від 17.09.2012р. (а.с.86 т.1 та від 10.10.2012р. (а.с.88 т.1) на боржника - ГУ ПФ України у Львівській області накладено штраф у розмірі 1020 грн. та в розмірі 2040 грн. відповідно.

У зв'язку з невиконанням судового рішення та неможливістю його виконання без участі боржника 18.01.2013р. державним виконавцем за погодженням з начальником ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Львівській області скеровано подання про притягнення службових осіб ГУ ПФ України у Львівській області до кримінальної відповідальності за ознаками злочину, передбаченого ст. 382 КК України (а.с.105-107 т.1).

Згідно відповіді Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 14.05.2013р. (а.с.114 т.1), за вказаним фактом розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201350050000217 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21.04.1999р. в редакції Закону України № 2677-VI від 04.11.2010р., який був чинним на момент скерування подання до правоохоронних органів, у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

На підставі цієї норми постановою державного виконавця від 23.09.2013р. (а.с.127-128 т.1) виконавче провадження закінчено.

Згідно матеріалів справи, досудове розслідування не завершене. Відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 28.12.2016р., яка проведена у цьому кримінальному провадженні (а.с.219-223 т.1) матеріалами пенсійної справи не підтверджується моментально проведення органами, які згідно чинного законодавства здійснюють нарахування та виплату пенсій, перерахунку пенсії на підставі виконавчого документа, виданого 14.05.2007р. Франківським районним судом м. Львова.

Відповідно до останньої відповіді ГУНП у Львівській області від 12.05.2017р. (а.с.225 т.1), досудове розслідування у згаданому кримінальному провадженні доручено слідчому СВ Личаківського ВП ГУНП у Львівській області Максимуку Р.І.

Вказане в сукупності свідчить про те, що судове рішення від 16.04.2007р., в частині зобов'язання здійснити перерахунок пенсії з врахуванням надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р. станом на даний час не виконане.

Згідно листа Європейського суду з прав людини від 10.12.2015р. (а.с.238 т.1), заяві позивача (а.с.230-237 т.1), яка подана до Суду з підстав тривалого невиконання судового рішення присвоєно № 58892/15.

Відповідно до іншого листа від 12.10.2017р. (а.с.242 т.1), Велика Палата Європейського суду з прав людини повідомила позивача, що 26.06.2017р. нею прийнято рішення, в якому встановлено, що заява позивача, як і інші заяви, є частиною процедури виконання пілотного рішення по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (№ 40450, 15.10.2009р.). Зокрема, Суд вирішив, що відшкодування за системну проблему, встановлену в рішенні по справі Іванов, має бути надано позивачу в рамках процедури виконання під наглядом Комітету Міністрів.

Суд вирішив приєднати заяву до справи «Бурмич та інші проти України» (№» 46852/13 та ін.), відповідно до правила 42 § 1 Регламенту Суду в поєднанні з правилом 71 § 1. Він також вирішив вилучити усі об'єднані заяви з реєстру справ згідно зі статтею 37 § 1 (с) Конвенції та передати їх до комітету Міністрів Ради Європи з метою їх подальшого опрацювання в межах заходів загального характеру щодо виконання пілотного рішення по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України».

Це повідомлення становить проголошення рішення по заяві позивача. Рішення є остаточним.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

В одній з перших справ проти України, в якій ЄСПЛ розглядав питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, Суд нагадав свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).

При цьому, беручи до уваги свою усталену практику (див. рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява N 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У той же час, Україну було зобов'язано вжити необхідних заходів для вирішення цієї проблеми, зокрема, запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду (див. рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», згадане вище, п. 94 та п. 5 резолютивної частини).

12 жовтня 2017 року Великою палатою ЄСПЛ було ухвалено рішення у справі «Бурмич та інші проти України». Заяви, подані в цій справі, стосуються тривалого невиконання остаточних судових рішень національних судів України. Заявники скаржились на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо невиконання або несвоєчасного виконання рішень національних судів, винесених на їхню користь, та на відсутність ефективного засобу юридичною захисту в національному законодавстві, що порушує статтю 13 Конвенції.

Розглядаючи вказану справу, ЄСПЛ відзначив, що порушені заявниками питання Суд вже вирішував у пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), проте Україною не було забезпечено ефективного виконання цього рішення, що обумовило лише зростання кількості аналогічних заяв. З огляду на таку ситуацію у справах типу Іванов, Суд дійшов висновку про необхідність зміни підходу до розгляду подальших справ, що виникають з тієї самої системної проблеми, та зауважив, що не позасудове врегулювання спорів за участю Суду, а лише усунення першопричини проблеми в процесі виконання рішення у справі Іванов може забезпечити належне вирішення ситуації, що склалася (пункт 172 Рішення).

ЄСПЛ підкреслив, що призначення процедури пілотного рішення полягає у сприянні якнайшвидшому та ефективному усуненню недоліків, що впливають на захист конвенційних прав у національній правовій системі. Враховуючи у процесі виконання пілотного рішення інтереси всіх існуючих або потенційних потерпілих від системної проблеми, процедура має на меті надання належного захисту всім фактичним та потенційним потерпілим від цієї проблеми, а також конкретному заявнику (заявникам) у пілотному рішенні (пункт 159 Рішення).

За суттю пілотного рішення держава-відповідач зобов'язана усунути першопричину порушення на майбутнє та забезпечити засіб відшкодування шкоди, вже завданої не тільки окремому заявнику (заявникам) у «пілотній» справі, але й усім іншим потерпілим від аналогічного порушення. Логіка полягає в тому, що в рамках заходів загального характеру, вжиття яких вимагається від держави-відповідача, у процесі виконання пілотного рішення мають поглинатись всі інші потерпілі (пункт 161 Рішення).

У цьому ж рішенні у пункті 181 ЄСПЛ зазначив, що в рамках процедури пілотного рішення одним із найважливіших завдань є спонукання держави-відповідача до запровадження засобу юридичного захисту для всіх потерпілих від системного порушення, а відповідальність за надання відшкодування обов'язково покладатиметься на національні органи влади.

Отже, мета процедури пілотного рішення полягає у забезпеченні всім потерпілим, які до цього часу звернулися зі скаргами до ЄСПЛ від констатованого системного порушення, рівних умов у питанні щодо отримання відшкодування за допомогою процесу виконання. (пункт 214 Рішення).

У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» Суд визначив системні проблеми (тривале невиконання остаточних рішень національних судів та відсутність на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту у зв'язку з цим), указав на наявність порушення Конвенції в силу цих проблем та надав вказівки щодо заходів загального характеру, які слід вжити відповідно до статті 46 Конвенції з метою належного виконання пілотного рішення. У зв'язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що він фактично виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, питання, що розглянуте в пілотному рішенні у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, констатованого в цій справі, є питанням виконання відповідно до статті 46 Конвенції (пункт 197 Рішення).

ЄСПЛ зазначив, що продовження розгляду справ типу Іванов є не найкращим засобом досягнення мети Конвенції. Тому, з урахуванням положень пункту 1 статті 37 Конвенції дійшов висновку, що продовження розгляду справи буде не виправданим (пункт 202 Рішення). Суд наголосив на тому, що питання, порушені в заявах, повинні бути вирішені в контексті загальних заходів, що вимагаються від держави для виконання пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі й надання належного та достатнього відшкодування за порушення Конвенції, встановлені у цій справі. Нагляд за виконанням цих заходів покладено на Комітет Міністрів Ради Європи (пункт 204 Рішення).

Рішенням від 12 жовтня 2017 року, ухваленим у справі «Бурмич та інші проти України», ЄСПЛ приєднав до п'яти заяв зазначеної справи 12 148 заяв, визначених у додатках І та ІІ до цього рішення, серед яких і заява позивача; постановив, що вказані заяви повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають з пілотного рішення у справі «Юрій Миколайовича Іванов проти України», вилучив ці заяви з реєстру та передав їх Комітету Міністрів Ради Європи з метою їх розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання вищезазначеного пілотного рішення, у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів та сплати боргу за рішенням національного суду.

Відповідно до статті 46 Конвенції та статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» виконанням рішення, серед іншого, є виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

У п. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції», а ст.ст. 13 і 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Отже, забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язковим держави. При цьому, держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

У справі «Скордіно проти Італії» (№ 1) ЄСПЛ визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень. Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (див. рішення у справі «Вассерман проти Росії» (№ 2), N 21071/05, від 10 квітня 2008 року, пп. 49 і 51), вимагають таке:

- позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (див. згадане вище рішення у справі Скордіно № 36813/97, п. 195);

- призначене відшкодування має бути виплачено без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (див. там само, п. 198);

- процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (див. там само, п. 200);

- норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (див. там само, п. 201);

- розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (див. там само, пп. 202 - 206 і 213). Зокрема, у справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24-25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Стосовно останнього критерію ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов'язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презюмується.

Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз'яснив, що суди мають суворо додержувати передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У рішенні від 03.10.2001 № 12-рп/2001 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (справа про відшкодування шкоди державою) Конституційний Суду України дійшов висновку, що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62).

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала незалежно від вини. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Законом, а зокрема ст. 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Вказана норма повністю узгоджується з положенням ст. 56 Конституції України, яка також передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, заподіяної в тому числі бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пунктах 3, 9, 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Отже, Конституція України та ст. ст. 1167, 1173 ЦК України гарантує, що шкода, заподіяна незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного органу фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Вище уже зазначалось, що процес виконання судового рішення завершився без його фактичного виконання у зв'язку з скеруванням подання про відкриття кримінального провадження, досудове розслідування по якому на даний час не завершене, тоді як судове рішення залишається не виконаним. Внаслідок протиправної бездіяльності органів державної влади, які виконують функції з призначення (перерахунку) пенсії, перерахунок пенсії позивача з врахуванням надбавки у розмірі 10 % від посадового окладу за роботу з таємними документами за січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р. не проведений. Зокрема, такий перерахунок не проведений Управлінням МВС України у Львівській області, який був першим боржником у виконавчому провадженні, хоча йому встановлювався строк для добровільного виконання. Після зміни боржника у виконавчому провадженні, ГУ МВС України у Львівській області також не провело відповідного перерахунку, хоча йому також встановлювався строк для добровільного виконання. В кінцевому, ГУ ПФ України у Львівській області взагалі відмовилось від проведення перерахунку стверджуючи про те, що для такого перерахунку відсутні правові підстави, чим по суті, порушило принцип юридичної визначеності за яким судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим до виконання, хоча як за участі першого боржника, так і за участі другого та третього боржників у встановленому законом порядку виконавчий документ не визнавався таким, що не підлягає виконанню.

За цих обставин, оскільки неможливість для позивача отримати виконання рішення, винесеного на його користь, протягом тривалого строку становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог пункту 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Першого Протоколу, суд вважає, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв'язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення, відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1167, 1173 ЦК України він має право на відшкодування йому за рахунок держави моральної шкоди, яка за даних обставин буде ефективним засобом захисту та справедливою компенсацією затраченого позивачем часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

При цьому, таких висновків суду не спростовують доводи представника відповідачів - ГУ ДКС України у Львівській області та ДКС України про те, що на даний час існує механізм виконання таких рішень, яким не скористався позивач і який передбачено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою КМУ від 03.09.2014р. № 440.

Зокрема, в тій же справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ в п. 46 рішення нагадав, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі «Лізанец проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

У справі яка розглядається після відкриття виконавчого провадження про необхідність виконання судового рішення повідомлявся як перший, так і другий та третій боржники, однак жоден з них не вжив заходів для проведення перерахунку пенсії позивача.

Більше того, вказаний Закон набрав чинності лише 01.01.2013р., а Порядок -23.09.2014р., тобто по спливу більше семи років після того, як ухвалене на користь позивача судове рішення набрало законної сили.

Тому, така обставина жодним чином не може свідчити про відсутність моральних страждань, спричинених позивачу у зв'язку з тривалим невиконанням судового рішення.

Що ж стосується обрахованого позивачем розміру моральної шкоди, на думку суду такий є завищеним та не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, оскільки, незважаючи на тривалий характер невиконання судового рішення, пенсія позивачу все ж таки виплачується, в тому числі з врахуванням надбавки за таємність.

Крім того, слід врахувати, що мова в даному випадку йде про розмір надбавки, яку позивач повинен був отримати у період січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р. і яка за змістом судового рішення від 26.12.2006р. повинна була б вплинули на кінцевий розмір його заробітної плати, з якої в подальшому обчислювалась пенсія.

Загалом же, згідно листа ГУ ПФ України у Львівській області від 11.12.2012р. (а.с.91 т.1), окрім надбавки за таємність, розрахунок пенсії проводився з врахуванням ще семи складових заробітної плати позивача.

Тобто, надбавка за таємність, яку слід було врахувати лише за період січень-серпень, жовтень-листопад 1998р., серпень-грудень 2001р. і яка не була врахована не могла впливати на суттєве збільшення розміру заробітної плати, з якої в подальшому обчислювалась пенсія.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Також, Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип, по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції за моральну шкоду.

З огляду на зазначене, враховуючи ступінь порушення, час та зусилля, затрачені позивачем для відновлення порушеного права, а також тривалість невиконання судового рішення, розмір моральної шкоди в сумі 20 000 грн. відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості і тому, саме таку суму належить стягнути на користь позивача.

У постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У відповідності до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року, безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відтак, оскільки рішення судів про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевого бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, стягнення коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди необхідно здійснити шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України грошових коштів державного бюджету з відповідного відкритого для цього рахунку Державної казначейської служби України.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, згідно п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою.

З огляду на зазначене, судовий збір компенсації не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10,12,81,82,141,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 56, 129 Конституції України, ст. ст. 3, 11, 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (м. Львів, вул. К.Левицького, 18, код ЄДРПОУ 38008294), Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646), третя особа Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Ліщина Іван Юрійович (м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ ГТУЮ у Львівській області 34942940) про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн. (двадцять тисяч грн.), завдану органом державної влади, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України грошових коштів державного бюджету з відповідного відкритого для цього рахунку Державної казначейської служби України.

В задоволенні решти позовних відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355 ЦПК України, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 22.02.2019 року.

Суддя: Леньо С. І.