Decision № 79836418, 10.12.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року Справа № 0440/6748/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Новомосковського відділу обслуговування громадян (сервісний цент) ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Новомосковського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ОСОБА_3 Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 призначеної по втраті годувальника з 01.05.2017 року;

- зобов'язати Новомосковський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ОСОБА_3 Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії по втраті годувальника з 01.05.2017 року та зобов'язати Новомосковський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ОСОБА_3 Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити пенсію ОСОБА_2 по втраті годувальника з 01.05.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 18.05.2015 року її було переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». В ході самоперевірки, яка відбулась у відповідача в березні 2017 року у виплаті пенсії позивача по втраті годувальника було відмовлено, оскільки відповідно до листа Міністерства оборони України від 19.07.2004 року за № 146/3/19/7388, виходячи із норм п. 5 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» військовозобов'язані в період призиву на військові збори не набувають статусу військовослужбовців, та відповідно її переведено на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, позивач вважає, припинення виплати пенсії по втраті годувальника протиправним.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позову та вказав, що в ході самоперевірки в березні 2017 року було виявлено, що померлий чоловік позивача з 02.08.1986р., як військовозобов’язаний був відправлений на військові збори для участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Проходження зборів є виконанням військового обов’язку в запасі і мирний час і не визначено як вид військової служби, та деяких інших осіб. Таким чином, правомірно було припинено виплату пенсії позивачу по втраті годувальника та переведено на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС померлий чоловік позивача не проходив дійсну строкову службу. Крім того, зазначив, що Новомосковський відділ обслуговування громадян (сервісний цент) ГУ ПФУ у Дніпропетровській області є структурним підрозділом ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, таким чином є неналежним відповідачем у справі, у зв'язку із чим, просив замінити відповідача на належного Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Ухвалою суду від 26.09.2018 року прийнято до свого провадження вказану справу та відкрито провадження у справі та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на викладене, враховуючи клопотання позивача про заміну відповідача на належного, суд вважає за необхідне здійснити заміну відповідача на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, 12.04.1997 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка в момент укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4, укладено шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис за №12, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 12.04.1997 серії І-КИ №020159.

Відповідно до військового квитка серії № 6653334 від 03.11.1973р., ОСОБА_4 в період з 02.08.1986 року по 30.08.1996 року, як військовозобов’язаний був направлений на військові збори для участі у ліквідації наслідків на ЧАЕС на посаді - хімік радіаційний, хімічної розвідки та дозиметричного контролю.

Згідно архівної довідки від 30.10.1992 року Штабу Червонознаменного Київського військового округу, ОСОБА_4 відповідно до наказу Новомосковського ГВК було призвано в особливо шкідливу зону ЧАЕС, де останнім було отримано максимальну дозу радіації. Відповідно до списків Новомосковського об’єднаного міського комісаріату від 26.03.1997 року ОСОБА_4 значиться, як війсковозобов’язаний призваний на спеціальні збори щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, в період з 02.08.1986 року по 31.08.1986 року.

Відповідно до Архівного витягу за № 4021 від 03.10.2017 року наданого Галузевим державним архівом Міністерства оборони України значиться, що наказом командира Військової частини № 32207 від 02.08.1986 року ОСОБА_4 було зараховано до особового складу військової частини, зараховано до штатного розкладу та зараховано на всі види постачання. Відповідно до наказу командира військової частини 32207 за № 111 від 30.08.1986 року виключений зі списку особового складу частини з 31.08.1986 року, в зв'язку за закінченням строку зборів, і як особа яка набрала граничну дозу опромінювання.

09 грудня 2002 року ОСОБА_4 – чоловік позивачки помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 09.12.2002р. серії І-КИ №458945, причина смерті: хронічний гломерулонефрит.

Відповідно до Експертного висновку за № 480 від 22.01.2004 року проведеного Дніпропетровською регіональною міжвідомчою експертною комісією по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС Управлінням охорони здоров'я встановлено, основний діагноз ОСОБА_4 як хронічний дифузний склерозуючий гломерулонефрит, захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС.

З 30.01.2004 року ОСОБА_2 перебувала на обліку та отримувала пенсію за віком, як дружина загиблого постраждалого внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а саме згідно копії посвідчення від 11.06.2004р. ОСОБА_2 є дружиною померлого громадянина із числа ліквідаторів, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

18.05.2015 року ОСОБА_2 було переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

26.04.2018р. позивач звернулася до Новомосковського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ОСОБА_3 Управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою в якій просила повідомити щодо підстав перерахунку їй пенсії з травня 2017р.

Листом №6732-18 від 02.05.2018р. Новомосковський відділ повідомив позивача, що у виплаті пенсії по втраті годувальника їй було відмовлено, так як померлий чоловік не був військовослужбовцем. Виплату пенсії по втраті годувальника згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» припинено з 01.05.2017р. та переведено на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що чоловік позивача не відноситься до кола осіб, яким призначається пенсія за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни належать інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювань, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчанням із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

За правилами статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

У період перебування ОСОБА_4 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок».

Відповідно до статей 5, 6 Закону СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.

За правилами статей 7 - 9 Закону СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ.

Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами частини першої статті 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року № 1934-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1 статті 3 цього Закону).

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до примітки до ст.10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці - жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.

Частиною першою статті 49 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За положеннями ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Згідно ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.

Непрацездатними членами сім'ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", або якщо вони є особами з інвалідністю.

Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року;

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Дружина (чоловік) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених у пункті "а" статті 20 цього Закону, має право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до пункту "д" частини четвертої цієї статті незалежно від того, працює (проходить військову службу) вона (він) чи ні.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років. Діти-сироти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні.

У разі смерті осіб, зазначених у пунктах "а"-"д" статті 1-2 цього Закону, які загинули (померли) при виконанні службових обов'язків під час проходження військової служби, служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаного під час виконання цих обов'язків, і були посмертно нагороджені державними нагородами України або колишнього Союзу РСР, непрацездатні члени сім'ї осіб, зазначені в частині четвертій цієї статті, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника, мають право на встановлення до пенсії надбавки за умов та в розмірах, що встановлюються Законом України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною".

Для батьків і дружин (чоловіків) окремих категорій загиблих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом Кабінет Міністрів України може встановлювати інші умови призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (ОСОБА_6), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Частиною другою цієї статті встановлено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно із ст.10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

З огляду на вищевказані норми, твердження відповідача стосовно відсутності у позивача права на отримання пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки ОСОБА_4 не був військовослужбовцем, а був лише військовозобов'язаним не відповідають нормам чинного законодавства України, оскільки за вищенаведеними положеннями такі особи прирівнюються до військовослужбовців.

Згідно з посвідченнями від 18.05.2015 серії С №008908 від 21.11.2017 позивачу встановлено статус «члена сім'ї померлого ветерана війни», згідно п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни».

У Довідці Управління соціального захисту населення Новомосковської РДА №1741 від 24.11.2017р. зазначено, що позивачу відповідно до Експертного медичного висновку Управління охорони здоров'я № 480 від 22.01.2004 і керуючись п.1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» видано пільгове посвідчення серії С № 008908 від 18.05.2015 року і надано пільговий статус «Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни». Відповідно до вищезазначеного закону ОСОБА_2 з 18.05.2015 зареєстрована в Єдиному державному автоматизованому реєстрі пільгових осіб, які мають право на пільги в управлінні соціального захисту населення Новомосковської райдержадміністрації і користується пільгами згідно чинного законодавства.

Так, п. "г" ст. 3 Закону України №2262-12 до осіб, які мають право на пенсії нарівні з військовослужбовцями строкової служби та членами їх сімей віднесено, серед інших, військовозобов'язаних, призваних на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків у період проходження цих зборів, та членів їх сімей.

Частиною 2 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що військовослужбовцям пенсії по інвалідності, а членам їх сімей пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї за їх бажанням можуть призначатися на умовах і в порядку, визначених законодавством для осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), або відповідно до статті 54 цього Закону.

З наявних у справі доказів, зокрема: з експертного висновку за № 480 від 22.01.2004 року проведеного Дніпропетровською регіональною міжвідомчою експертною комісією по встановленню причинного зв'язку хвороб, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС Управлінням охорони здоров'я встановлено, основний діагноз ОСОБА_4 як хронічний дифузний склерозуючий гломерулонефрит, захворювання, що призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС, вбачається, що ОСОБА_4, як військовозобов’язаний призваний на спеціальні збори щодо ліквідації наслідків аварії на Чернобільській АБС, в період з 02.08.1986 року по 31.08.1986 року. Під час проходження зборів ОСОБА_4 отримав граничну дозу опромінювання, що призвело до смерті, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС.

З огляду на це, судом встановлено, що ОСОБА_4 помер через захворювання, отримане ним внаслідок виконання обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже, відповідно до положень ч.2 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_4 прирівняний законом до військовослужбовців, призваних на навчальні, спеціальні або перевірочні збори, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків у період проходження цих зборів, та членів їх сімей та був таким, на якого розповсюджується дія Закону України №2262-12.

Таким чином, висновки відповідача, щодо того, що ОСОБА_4 не був військовослужбовцем та не належав до кола осіб, які мали право на призначення пенсії згідно із Законом №2262-12, які стали підставою для припинення виплати пенсії по втраті годувальника є помилковими та такими, що не відповідають дійсності.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що, оскільки померлий ОСОБА_4 отримав захворювання, що призвело до смерті внаслідок виконання обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і був учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, його дружина - ОСОБА_2 має право на отримання пенсії по втраті годувальника на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян».

Крім того, наявність у ОСОБА_2 права на отримання пенсії по втраті годувальника на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян» також підтверджується тим, що з 18.05.2015 року її було переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та отримувала таку пенсію по травень 2017р.

Отже, з огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачка має право на переведення на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, та, відповідно, з факту протиправності відповідача в такому переведенні, з 01.05.2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, яка визначає повноваження суду при вирішенні справи, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 року в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Крім того, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови виплати допомоги, передбаченої п. 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, регламентовано п. 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV та п.5 Порядку №1191.

Якщо такі умови відсутні, орган повинен виплатити вказану допомогу.

Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - провести виплату допомоги або відмовити у такій виплаті. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження пенсійного органу не є дискреційними.

З огляду на зазначене та з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, виходячи з наведених вимог законодавства та вказаних рішень Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_2 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з 01.05.2017 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка їй була призначена з 18.05.2015р. по травень 2017р. та виплатити пенсію ОСОБА_2 по втраті годувальника з 01.05.2017 року, з урахуванням вже виплачених сум.

Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (51280, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с.Знаменівка, вул.Красіна, 151, рнокпп НОМЕР_1) до ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_2 призначеної по втраті годувальника з 01.05.2017 року та переведенню на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_2 з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника з 01.05.2017 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка їй була призначена з 18.05.2015р. по травень 2017р. та виплатити пенсію ОСОБА_2 по втраті годувальника з 01.05.2017 року, з урахуванням вже виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова