Court ruling № 79700166, 08.02.2019, Lychakivskyi District Court of Lviv City

Справа №463/578/19

Провадження №2/463/843/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2019 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, просить ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності на Ѕ частки квартири № 55 на вул. Корольова, 10 у м. Львові за набувальною давністю. Як на підставу позову посилається на те, що проживає у даній квартирі протягом 20 років, відкрито та безперервно володіє такою, ніколи не приховувала, що проживає в цій квартирі, а також не знає хто є власником квартири та не знає про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

До початку розгляду справи по суті позивач подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру № 55 на вул. Корольова, 10 у м. Львові. Мотивує тим, що відповідач вчиняє дії, пов’язані з відчуженням даної квартири, що в подальшому може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, просить звільнити її від сплати судового збору, оскільки у зв’язку з навчанням не отримує доходів.

Оглянувши матеріали справи, вивчивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що позивача слід звільнити від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову, а в задоволенні такої заяви – відмовити, виходячи з таких підстав.

За змістом ст. 8 Закону України «Про судовий збір», суд може звільнити сторону від сплати судового збору якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Враховуючи те, що позивач у зв’язку з навчанням не отримує доходів, клопотання про звільнення від сплати судового збору є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Під час розгляду цивільної справи № 6-605цс16 Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою роз’яснив, що забезпечення позову по суті – це обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов’язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Безпідставне обмеження суб’єктивних прав, свобод та інтересів не допускається.

Згідно правового висновку, висловленого Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 206/1345/17 (постанова від 10.05.2018р.), позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Відповідно до матеріалів справи, власником зазначеної квартири є відповідач, чиє право власності підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 22.09.2017р. Згідно договору дарування від 29.08.2012р., така квартира відповідачем була відчужена. Такий договір в судовому порядку визнано недійсним, внаслідок чого власником квартири на даний час є відповідач, про що не може не знати позивач.

В свою чергу, позивач, яка є донькою відповідача, згідно даних її паспорта в такій квартирі лише зареєстрована.

Вказані обставини створюють сумнів у тому, що між сторонами існує реальний спір, у зв’язку з чим вжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення прав відповідача як власника майна.

Тому, в задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 149, 150, 153 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності за надувальною давністю.

В задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності за надувальною давністю – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 354, 355, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя: Леньо С. І.