Decision № 79689145, 27.12.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2018 року Справа № 0440/6427/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О.В.,

за участі: секретаря судового засідання Максименко Е.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими особами №ДН844/264/АВ/ІП-ФС/468 та №ДН844/264/АВ/ІП-ФС/469 від 02.08.2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду у підготовчому засіданні.

Усною ухвалою суду продовжено підготовче провадження строком на тридцять днів за ініціативою суду.

В судовому засіданні 29.11.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 11.12.2018 року.

В судовому засіданні 11.12.2018 року оголошено перерву до 27.12.2018 року.

В обгрунтування позову зазначено, що позивач не погоджується з оскаржуваними постановами, зазначаючи, що позивачем не порушувались вимоги законодавства про працю в частині перевищення норм тривалості робочого часу. З огляду на відсутність правових підстав для застосування штрафу на підставі акту про інспекційне відвідування, оспорювані постанови не відповідають вимогам абзаців 6 та 7 частини 2 статті 265 КЗпП України. Виконання позивачем вимог припису про усунення порушень у повному обсязі та у встановлений строк, фактично має наслідком для суб'єкта господарювання звільнення його від відповідальності за вчинене ним правопорушення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити, обгрунтовуючи тим, що відповідач обгрунтовано та законно здійснив інспекційне відвідування позивача без погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу. Умови щодо незастосування фінансових санкцій до суб'єкта господарювання у разі виконання припису не поширюються на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, тобто і на Головне управління. Відповідач зазначає, що порушення законодавства про працю фактично відбулось, а тому оскаржувані постанови про накладення штрафу прийняті на підставі, в межах поноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Представником позивача надано суду відповідь на відзив на позовну заяву, з викладенням позиції та доводів, аналогічних зазначеним в позовній заяві. Представником позивача зазначено, що аргументи відповідача не містять доказів, що спростовують доводи позивача щодо протиправності винесених постанов.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали обрані правові позиції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 07.06.2018 року за вх. №В-716 та 14.06.2018 року за вх. №В-770 надійшли заяви ОСОБА_4 про порушення законодавства про працю.

У вказаних заявах ОСОБА_4 зазначено, що вона 10 років працює у ФОП ОСОБА_1 без офіційного працевлаштування, жодних соціальних гарантій ФОП ОСОБА_1 не додержувався: заробітна плата виплачувалась в меншому розмірі ніж встановлена на законодавчому рівні мінімально гарантована державою заробітна плата, лікарняні не оплачувались, графіки відпусток відсутні, податки з доходів фізичних осіб не сплачувались, мало місце перевищення норм робочого часу, індексація заробітної плати жодного разу не проводилась.

На підставі зазначених звернень, наказу «Про призначення інспекційного відвідування» від 03.07.2018 року №538-І, направлення на проведення інспекційного відвідування від 03.07.2018 року №234/4.2-7 проведено у період з 05.07.2018 року по 06.07.2018 року інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 за адресою: 50038, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1, про що скаладено акт №ДН844/264/АВ від 06.07.2018 року.

Актом перевірки встановлені наступні порушення законодавства про працю:

- в порушення вимог статті 106 КЗпП України години, відпрацьовані найманими працівниками ФОП ОСОБА_1, понад законодавчо встановлену норму протягом 2016-2018 років не оплачувались щомісячно в подвійному розмірі їхньої годинної ставки;

- в порушення статті 115 КЗпП України у 2017 та 2018 роках розмір заробітної плати за першу половину місяців у відповідних роках становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки працівників у ФОП ОСОБА_1;

- в порушення статті 95 КЗпП України в відомостях нарахування заробітної плати за червень-вересень 2017 року нарахування індексації не проводилось.

Примірник акту перевірки отримано позивачем особисто 06.07.2018 року.

09.07.2018 року відповідачем винесено припис про усунення виявлених порушень №ДН/844/264/АВ/П, яким зобов'язано позивача усунути наступні порушення до 06.08.2018 року:

- тривалість робочого часу найманих працівників перевищує норму тривалості робочого часу;

- понаднормова робота не оплачується щомісячно в подвійному розмірі годинної ставки працівника;

- розмір заробітної плати за першу половину місяця становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки працівника;

- нарахування індексації не проводиться.

13.07.2018 року за вх. №257 ФОП ОСОБА_1 надано відповідь на припис про усунення виявлених порушень, якою повідомлено про усунення виявлених порушень законодавства. У вказаній відповіді позивачем, також, зазначено, що описані порушення вимог законодавства про працю були допущені позивачем виключно внаслідок незнання положень діючого законодавства України про працю та помилкового оформлення первинних кадрових документів.

02.08.2018 року відповідачем винесено постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами:

- №ДН844/264/АВ/ІП-ФС/468, якою вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 111690 грн.;

- №ДН844/264/АВ/ІП-ФС/469, якою вирішено накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 3723 грн.

Не погоджуючись з прийнятими постановами, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 1 Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

26.04.2017 року набув чинності Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який затверджений постановою Кабінетом Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).

Порядок № 295 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об’єкт відвідування).

Пунктом 2 Порядку № 295 визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі інспекційних відвідувань та невиїзниї інспектувань інспекторами праці, зокрема Держпраці та її територіальних органів.

Пунктом 5 Порядку № 295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

Підставою для проведення перевірки стала інформація, викладена у зверненнях працівника щодо порушення стосовно нього законодавства про працю від 07.06.2018 року за вх. №В-716 та від 14.06.2018 року за вх. №В-770.

Таким чином, у відповідача були наявні законні підстави для призначення інспекційного відвідування.

В обґрунтування протиправності проведеної перевірки, позивач зазначає, що для здійснення інспекційного відвідування Головне управління повинно було отримати згоду Держпраці України.

Частиною 4 Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено перелік органів, зокрема, і органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, які повинні здійснюють заходи контролю у встановленому цим Законом порядку, але з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Так, ч.5 ст.2 Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов’язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Отже, під час здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю на Державну службу України з питань праці та її територіальні органи розповсюджуються лише вимоги статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Крім того, ст.259 Кодексу законів про працю України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядком № 295 не передбачено погодження здійснення заходів державного контролю за додержанням законодавства про працю центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідним державним колегіальним органом, як і погодження Держпрацею України.

Тому посилання позивача на те, що відповідач відповідно до ч.1 ст. 6 Закону №877 повинен був здійснювати інспекційне відвідування за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу, суперечить нормам ч.5 ст. 2 вказаного Закону № 877. На Головне управління розповсюджується вимога лише ч. 3 ст. 6 Закону № 877 (щодо надання копії направлення), а вимоги ч.1 ст. 6 ( щодо отримання згоди Держпраці України) - не розповсюджуються.

Отже, відповідачем обґрунтовано та законно здійснено інспекційне відвідування позивача без погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

Під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 було надано трудові договори з найманим працівником ОСОБА_4 від 01.07.2012 року, від 01.03.2017 року та від 01.06.2018 року; трудовий договір з ОСОБА_5 від 01.10.2017 року, накази про прийняття на роботу ОСОБА_4, ОСОБА_5 накази про звільнення ОСОБА_4, табелі обліку використання робочого часу за 2017, 2018 роки, відомості на виплату грошей за 2017, 2018 роки, розрахункові відомості заробітної плати за 2017, 2018 роки.

Встановлено, що ОСОБА_4 прийнята на посаду продавця у ФОП ОСОБА_1 згідно трудового договору від 01.07.2012 року, який зареєстровано від 02.07.2012 року за № 04701203728 у Центрі зайнятості м. Кривого Рогу.

Згідно наказу № ЗК від 15.12.2016 року ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з 15.12.2016 року за власним бажанням.

Згідно наказу про прийняття на роботу № 5 від 01.03.2017 року ОСОБА_4 прийнято на роботу з 01.03.2017 року на посаду продавця продовольчих товарів.

Згідно наказу № 6 від 30.09.2017 року ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з 30.09.2017 року за власним бажанням.

Згідно наказу про прийняття на роботу № 8 від 01.06.2018 року ОСОБА_4 прийнято на посаду продавця продовольчих товарів з 01.06.2018 року.

Згідно акту про відсутність на робочому місці та табелю виходу на роботу ОСОБА_4 відсутня на робочому місці з 11.06.2018 року.

Згідно наказу про прийняття на роботу № 7 від 01.10.2017 ОСОБА_5 прийнято на посаду продавця продовольчих товарів з 01.10.2017 року.

Відповідно до вимог ст. 61 КЗпП України «На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 та 51 КЗпПУ).

При ознайомленні з табелями виходу на роботу за 2017 та 2018 роки, які ведуться ФОП ОСОБА_1 для обліку виконаної роботи найманими працівниками, встановлено порушення вимог ст. 50 КЗпП України - тривалість робочого часу найманих працівників перевищує норму тривалості робочого часу.

Так, ч.1 ст.50 КЗпП України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Окремим нормативним документом або іншим у ФОП ОСОБА_1 не встановлено підсумованого обліку робочого часу. Даних щодо встановлення облікового періоду для перевірки надано не було. Таким чином, в порушення ст. 61 КЗпПУ у ФОП ОСОБА_1 не встановлено підсумованого обліку робочого часу. Тому, години, відпрацьовані найманим працівником понад законодавчо встановлену норму повинні оплачуватися щомісячно в подвійному розмірі його годинної ставки.

Перевіркою тривалості робочого часу найманих працівників ФОП ОСОБА_1 встановлено, що протягом 2017 року вони щомісяця працювали понад законодавчо встановлену норму, а саме:

- ОСОБА_4 було відпрацьовано в березні 192 години (при нормі 175 годин), в квітні 192 годин (при нормі 152 годин), в травні 168 годин (при нормі 159 години), в червні 192 годин (при нормі 159 годин), в липні 180 годин (при нормі 168 годин), в серпні 180 годин (при нормі 175 годин), в вересні 180 годин (при нормі 168 годин);

- ОСОБА_6 було відпрацьовано в січні 180 годин (при нормі 159 годин), в лютому 180 години (при нормі 160 годин);

- ОСОБА_5 було відпрацьовано в жовтні 192 години (при нормі 167 годин), в листопаді 180 годин (при нормі 176 годин), в грудні 192 годин (при нормі 160 години).

Перевіркою тривалості робочого часу найманих працівників ФОП ОСОБА_1 встановлено, що у 2018 році вони щомісяця працювали понад законодавчо встановлену норму, а саме ОСОБА_5 було відпрацьовано в січні 192 години (при нормі 168 годин), в лютому 180 годин (при нормі 160 годин), в березні 180 години (при нормі 167 годин), в квітні 180 годин (при нормі 159 годин), в травні 180 годин (при нормі 159 години), в червні 192 годин (при нормі 159 годин).

Частиною 1 ст. 106 КзпП України встановлено, що за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

У порушення вимог ст. 106 КЗпП України години відпрацьовані найманими працівниками ФОП ОСОБА_1 понад законодавчо встановлену норму протягом 2017-2018 рр. не оплачувалися щомісячно в подвійному розмірі їхньої годинної ставки.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Отже, неоплата позивачем годин, відпрацьованих найманими працівниками понад законодавчо встановлену норму, робота в надурочний час відповідно до законодавства, є порушенням ним мінімальних державних гарантій стосовно вищевказаних працівників.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» об'єктом індексації грошових доходів населення, зокрема, є оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Приписами ч. 5 ст. 95 КЗпП України встановлено, що мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про оплату праці» визначено, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Окрім того ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін тощо.

У постанові Верховного суду від 12.04.2018 у справі № 816/2325/16 також висловлена позиція, що індексація заробітної плати є і мінімальною державною гарантією в оплаті праці, і державною соціальною гарантією, оскільки стосується працівників і їх сімей.

Отже, індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок № 1078).

Цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також на фізичних осіб, які використовують працю найманого персоналу. Також у Порядку зазначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України та які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих співробітників підприємств у грошовому вираженні, яка включає кошти за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші постійні компенсаційні виплати.

Відповідно до статті 33 Закону «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв’язку з індексацією за рахунок власних коштів (ч. 1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Згідно п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих пін.

Таким чином індексація є складовою належної працівникові заробітної плати.

Нарахування суми індексації та її виплата здійснюються одночасно з нарахуванням та виплатою заробітної плати за місяць, доходи за який згідно з Порядком № 1078 підлягають індексації.

Відповідно до п. 5 Порядку індексації, базовим вважається місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), а також виплат, що здійснюються відповідно до чинного законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Індексацію зарплати проводять в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз. 4 п. 2 Порядку № 1078).

З 1 січня по квітень 2017 року він дорівнював 1600 грн, а з 1 травня склав 1684 грн.

Під час аналізу бухгалтерських документів встановлено, що в відомостях нарахування заробітної плати за червень-вересень 2017 року нарахування індексації відповідно до Порядку № 1078 не проводилось.

Таким чином, не здійснення позивачем індексації заробітної плати є порушенням мінімальних державних гарантій відносно працівників.

Абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи- підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, суд приходить до висновку, що постановою № ДН-844/264/АВ/ ІП-ФС/468 від 02.08.2018 року відповідачем правомірно накладено штраф на позивача розмірі 111690 грн. (10 *3723,00*3 працівника = 111690,00 грн.).

Відповідно до ч. 3 ст. 115 КЗпП України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати за першу половину місяця становить не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

В ході інспекційного відвідування встановлено, що у 2017 та 2018 роках розмір заробітної плати за першу половину місяців у відповідних роках становить менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівників у ФОП ОСОБА_1

Зазначене порушує вимоги вищезазначених ч. 3 ст. 115 КЗпП України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати (3723,22 грн).

Отже, суд приходить до висновку, що постановою № ДН-844/264/АВ/ІП- ФС/469 від 02.08.2018 року правомірно накладено штраф на позивача розмірі 3723,00 грн.

Щодо тверджень позивача про те, що він є таким, що звільнений від фінансових санкцій, оскільки виконав вимоги припису № ДН844/264/АВ/П від 09.07.2018 та усунув усі зазначені у ньому порушення законодавства про працю , суд зазначає наступне.

Частиною 11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб’єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Так, позивач в даному випадку дійшов помилкового висновку, оскільки ч. 4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Вимоги ч.11 ст.7 Закону № 877 на Головне управління при здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю не розповсюджуються.

Крім того, статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі (далі - Конвенція), ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» від 08.09.2004 № 1985-ІУ, визначено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право, зокрема здійснювати будь-який огляд, перевірку, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Відповідно до ст. 18 Конвенції відповідні санкції за порушення правових норм, виконання яких повинні забезпечувати інспектори праці у виконанні їхніх обов’язків, повинні передбачатися національним законодавством та ефективно застосовуватися.

Частиною 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори і угоди» визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлені інші правила ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Також у ч.6 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Виходячи з вищевикладеного, умови визначені ч.11 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо незастосування фінансових та адміністративних санкцій до суб’єкта господарювання у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, не поширюються на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, тобто і на відповідача.

Зазначена позиція також висловлена у постановах Верховного суду від 28.02.2018 року у справі №818/584/17 (К/9901/381/17), від 22.03.2018 року у справі №697/2073/17 (К/9901/2769/18) та від 25.04.2018 року у справі №804/2806/17 (К/9901/2090/18).

Суд критично ставиться до твердження позивача про те, що інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю було введено позивача в оману щодо дійсних норм тривалості робочого часу, оскільки саме на позивача, як на роботодавця, покладено обов'язок додержання встановлених вимог тривалості робочого часу та недопущення її порушення.

Вказане твердження позивача спростовується іншими наявними в матеріалах справи та дослідженими судом доказами в сукупності, які підтверджують факт порушення законодавства про працю ФОП ОСОБА_1

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, відповідач довів належними та допустимими доказами правомірність винесених постанов про накладення штрафу.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі відмови у задоволенні позовних вимог, судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (50038, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, буд.3, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправними та скасування постанов – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 08 січня 2019 року.

Суддя ОСОБА_7