Decision № 79660949, 08.01.2019, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2019 року Справа № 160/9006/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Врони О.В., озглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач) про:

- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення громадянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплати її пенсії, починаючи з 01.07.2018 року;

- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити пенсійні виплати, нарахувати та здійснити виплату громацянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, її пенсії за весь минулий час, починаючи з 01.07.2018 року з компенсацією втрати частини грошових доходів (пенсії).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обгрунтування позову зазначено, що дії відповідача, які виразились у припиненні пенсійних виплат, їх непоновленні після звернення ОСОБА_1 з заявою про поновлення виплати пенсії, а також невиплаті пенсії, починаючи з 01.07.2018 року є протиправними, оскільки припинення пенсійних виплат було здійснено відповідачем в порушення норм матеріального права.

Представником відповідача 26.12.2018 року подано відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити, обгрунтовуючи тим, що на підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньопереміщеним особам Павлоградської міської ради від 31.08.2018 року заявниці відмовлено в призначенні (відновленні) соціальної виплати у зв’язку з не підтвердженням фактичного місця проживання. Заявниця не зверталась до управління з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а тому відповідні вимоги є передчасними.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1216002429 від 04.12.2014 року.

Згідно з посвідченням серії АЗ №404759, дата видачі 26.01.2006 року, ОСОБА_1 отримує пенсію в разі втрати годувальника з 01.01.2014 року довічно.

На обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заявниця перебуває з 16.09.2014 року.

За результатом розгляду Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Павлоградської міської ради від 25.06.2018 року №13 прийнято рішенням про припинення дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 №1216002429 від 04.12.2014 року.

Підставою для припинення дії довідки є не підтвердження під час перевірки робочою групою факту проживання/перебування позивача за адресою: АДРЕСА_1.

Станом на 01.06.2018 року розмір пенсії позивача складав 3864,90 грн.

31.07.2018 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про поновлення виплати пенсії та надала нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27.07.2018 року №0000586383 із зазначенням фактичного місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Спеціалістом відділу з питань призначення та перерахунків пенсій було направлено запит від 07.08.2018 року №323 щодо надання витягу з протоколу засідання комісії по розгляду подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати та подання про припинення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

На підставі протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньопереміщеним особам Павлоградської міської ради від 31.08.2018 року заявниці відмовлено в призначенні (відновленні) соціальної виплати, у зв’язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01 липня 2018 року виплати призначеної пенсії, позивач через свого представника звернулася до суду з адміністративним позовом.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, атакожустаростітавінших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунокстраховихвнесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, іншівиди соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставкупенсій,устрок не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно вгрошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

В якості підстави для припинення виплати пенсії позивачці відповідач посилається на постанову КМУ від 08.06.2016р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно якої у випадку відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем її фактичного проживання, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи скасовується.

Разом з тим, суд зазначає, що вказаною постановою КМУ не встановлено підстав для припинення виплати пенсії, а також не встановлений обов’язок органів Пенсійного фонду України припинити виплати пенсій через відсутність довідки, виданої згідно з Порядком № 509.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове деревне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Між тим відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону стала підставою для припинення позивачці виплати пенсії. Також відповідачем не вказано й будь-якої іншої норми закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Також, суд зазначає, що припинення виплати позивачу пенсії у зв’язку зі скасуванням органами соціального захисту населення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 07.10.2009р. в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у звязку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обовязку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена в зразковій справі №805/402/18-а, а також, постановах Верховного суду України від 14.03.2018 року у справі №243/6815/17, від 06.03.2018 року у справі №243/6753/17, від 26.06.2018 року у справі №185/5578/17, від 04.07.2018 року у справі №185/9746/16-а, від 26.06.2018 року у справі №185/5578/17.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію з липня 2018 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв’язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_1 шляхом визнання дій протиправними та зобов’язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини грошових доходів (пенсії), суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці,у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Позивач не зверталась до відповідача з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а управління зі свого боку не відмовляло їй у цьому. Отже, передчасно вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимога про плату компенсації втрати частини грошових доходів (пенсії) є передчасною та не підлягає задоволенню судом.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного суду України від 18.06.2018 року у справі №522/535/17.

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, підлягають відшкодуванню за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у розмірі 469,87 грн.

Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (51409, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення громадянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплати її пенсії, починаючи з 01.07.2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити пенсійні виплати, нарахувати та здійснити виплату громацянці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, її пенсії за весь минулий час, починаючи з 01.07.2018 року.

Присудити на користь ОСОБА_1 (51409, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати у розмірі 469 грн. 87 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона