Decision № 79312903, 21.01.2019, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2019 року Справа № 923/829/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Павленко Н.А. при секретарі судового засідання Борхаленко О.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - уповн. предст., дов. від 19.12.2018р.

від відповідача: ОСОБА_2 - уповн. предст., дов. від 29.12.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Херсонської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м.Херсон

до відповідача: Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт", м.Херсон

про стягнення 2203грн. 83коп.,

Описова частина рішення: Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 24.09.2018 за позовною заявою Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі – позивач) про стягнення з Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» (далі – відповідач) заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016 у розмірі 2203,83 грн., з яких: 1780,86 грн. – основний борг; 278,01 грн. – пеня, 44,94 грн. – 3 % річних, 100,02 грн. – інфляційні втрати.

Позов, на підставі ст. ст. 11, 509, 530, 612, 625, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, обґрунтований твердженням позивача про неналежне виконання відповідачем зобов’язань із оплати витрат, понесених балансоутримувачем на утримання орендованого майна за виставленими актами виконаних робіт та рахунками, внаслідок чого за період з жовтня по грудень 2016 року, у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 1780,86 грн., на які позивачем нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати.

Справа розглядалася за правилами загального позовного провадження.

12.10.2018 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 9983/18), у якому відповідач заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що тариф на утримання орендованого приміщення був змінений позивачем без попереднього узгодження з ДП «Херсонський морський торговельний порт». Їх вимоги щодо надання пояснень про підстави зміни тарифу та надання обґрунтованих розрахунків (калькуляції) вартості утримання орендованих приміщень, залишилися без відповіді. Відповідач стверджує, що за таких обставин, у зв’язку із неповідомленням позивачем про підстави зміни тарифу, ненадання ним калькуляції вартості утримання орендованих приміщень та непогодження сторонами вартості послуг, у ДП «Херсонський морський торговельний порт» відсутні підстави для підписання будь-яких актів та здійснення оплати за виставленими позивачем рахунками. Крім цього, стверджуючи про відсутність підстав для задоволення позову, відповідач також зазначив, що згідно протоколу наради від 07.05.2018 щодо обговорення фінансового стану державних підприємств – морських портів, затвердженого міністром інфраструктури України 17.05.2018, у зв’язку із наявністю перед ДП «Херсонський морський торговельний порт» заборгованості за наданою, у період з 2015 по 2016 рр. поворотною фінансовою допомогою, розглянуто питання щодо заміни кредитора у договорах поворотної фінансової допомоги з ДП «ХМТП» на ДП «АМПУ», з урахуванням зобов’язань ДП «ХМТП» перед ДП «АМПУ». У зв’язку із цим, відповідач звернувся до позивача із пропозицією укласти договір відступлення права вимоги (за договорами поворотної фінансової допомоги), шляхом зміни кредитора на ДП «АМПУ» та підписати акт зарахування зустрічних однорідних вимог, із врахуванням наявної у ДП «ХМТП» заборгованості перед ДП «АМПУ», на яку позивач надав згоду, у листі від 12.09.2018 за вих. № 6565/37/10-01-01. Зазначене, за твердженням відповідача, свідчить про відсутність у ДП «ХМТП» заборгованості перед ДП «АМПУ» за грошовими зобов’язаннями, у тому числі, тими які випливають із договору № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016.

На підтвердження доводів, викладених у відзиві відповідач надав: копію листа, що надсилався на адресу позивача за вих. № 10-05/153 від 03.11.2016 із вимогою про надання обґрунтованих розрахунків зміни тарифів; копію протоколу наради щодо обговорення фінансового стану державних підприємств-морських портів від 07.05.2018, затвердженого міністром інфраструктури від 17.05.2018; копії листів ДП «ХМТП» за вих. № 17-37/46 від 13.08.2018 та ДП «АМПУ» від 12.09.2018 за вих. № 6565/37/10-01-01/вих. щодо укладення договору відступлення права вимоги у зобов’язанні.

Супровідним листом від 12.10.2018 (вх. № 9987/18) позивачем, із доказами надіслання відповідачу, надано додаткові докази в обґрунтування вимог –копію листа від 17.05.2018 за вих. № 26-01-01.02-4/121 із вимогою погасити заборгованість, у тому числі, з договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016.

У запереченнях на відзив (вх. № 10372/18 від 25.10.2018), які відповідно до положень ст. 166 ГПК України, судом розцінюються як відповідь на відзив, позивач вказав про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених відповідачем у відзиві та зазначив, що попереднє узгодження зміни тарифів та надання обґрунтованого розрахунку вартості утримання орендованих приміщень, умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, не передбачено. Разом з тим, позивач зазначає, що на вимогу відповідача, на його адресу був надісланий проект додаткової угоди в частині зміни тарифів та ціни на утримання орендованих приміщень, проте від підписання додаткової угоди відповідач ухилився.

Крім того, обґрунтовуючи відсутність підстав для надання калькуляції вартості утримання орендованих приміщень, позивач вказує на те, що така інформація, відповідно до ОСОБА_3 про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію в державному підприємстві «Адміністрація морських портів України», затвердженого наказом № 189 від 26.06.2017, є інформацією, що відноситься до конфіденційної.

Щодо посилань відповідача на відсутність заборгованості у зв’язку із укладенням угоди про відступлення права вимоги за зобов’язаннями, у якій враховані зобов’язання відповідача перед позивачем, зазначив, що на сьогоднішній день, така угода між сторонами не укладена, а тому наведена обставина, не є підставою для невиконання відповідачем зобов’язань за договором про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна.

У зв’язку із тимчасовою непрацездатністю судді з 22.10.2018 по 29.10.2018, що унеможливило проведення, 23.10.2018, підготовчого засідання по справі, 30.10.2018 постановлено ухвалу, якою підготовче засідання по справі було призначено на 13.11.2018.

08.11.2018 судом отримано заперечення відповідача на відзив (вх. № 10893/18), які розцінюються судом як заперечення на відповідь на відзив, у яких наголошено на безпідставності доводів позивача щодо відсутності у нього обов’язку надавати розрахунок вартості витрат на утримання орендованих приміщень, який, за твердженням відповідача, випливає із змісту п. п. 2.3., 2.4. договору від 19.04.2016. Також зазначив, що із тексту, наданого позивачем ОСОБА_3, не вбачається, що калькуляція відноситься до переліку відомостей, які становлять комерційну чи конфіденційну інформацію, а тому, враховуючи, що позивачем інших документів на підтвердження цієї обставини не надано, вважав ці доводи позивача необґрунтованими.

Ухвалою суду від 13.11.2018, у зв’язку із необхідністю надання позивачем додаткових доказів на обґрунтування доводів, наведених ним у заявах по суті справи, а саме: додатку № 1 до ОСОБА_3 про комерційну таємницю та конфіденційну інформацію в ДП «Адміністрація морських портів України», затвердженого наказом ДП «АМПУ» № 189 від 26.06.2017 та пояснень щодо складових, які входять до послуги «утримання приміщення», а також інформації щодо формули за якою розраховується щомісячна плата за договором № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, підготовче засідання було відкладено на 13.12.2018.

Цією ж ухвалою суду, на 30 днів, до 22.12.2018, продовжено строк проведення підготовчого провадження.

У додаткових поясненнях на позовну заяву (вх. № 11575 від 28.11.2018 та вх. № 2/3095/18 від 13.12.2018) відповідач зазначив, що акти та рахунки були складені позивачем поза межами дії договору, який укладався на строк до 31.12.2016. На дану обставину, за твердженням відповідача, вказує те, що рахунки були надіслані позивачем лише 08.11.2017, разом із претензією, а акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), всупереч положенням, наведених у п. п. 2.3., 3.1.5 договору № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, були надіслані позивачем на їх адресу лише 07.08.2018. Нарахування пені, за твердженням відповідача, також здійснено поза межами строку її можливого нарахування. Крім цього, вказує, що з огляду на зміст п. 3.2.3 договору № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, початком можливого нарахування пені мало б бути 16 число кожного поточного місяця надання послуг, водночас, позивачем, нарахування пені, всупереч положенням ч. 6 ст. 232 ГПК України та п. 3.2.3 договору № 54-П-ХЕУ-16 від 19.04.2016 здійснено за період з 15.11.2017 по 14.12.2017.

На виконання ухвали суду від 13.11.2018, 10.12.2018 (вх. № 11929/18) позивачем до матеріалів справи надано довідку розрахунку витрат на утримання орендованого нерухомого майна, додаток № 1 до наказу ДП «АМПУ» № 189 від 26.06.2017 із переліком відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію в ДП «АМПУ». З приводу заперечень, наведених відповідачем у додаткових поясненнях зазначив, що несвоєчасне складення розрахунків та актів жодних чином не впливає на обов’язок відповідача із розрахунку за послуги отримані у межах дії договору. Безпідставними вважав і заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування пені, наголосивши, що її нарахування, відповідно до п. 2.4. договору, здійснено з наступного дня після спливу строку, протягом якого відповідач мав підписати акти наданих послуг (виконаних робіт) або надати обґрунтовану відмову від їх підписання, у межах строку, що визначений ч. 6 ст. 232 ГПК України.

У підготовчому засідання, призначеному на 13.12.2018 оголошувалася перерва до 20.12.2018, у яке відповідачем надано письмові пояснення (вх. № 2/3162/18) щодо показників, що застосовувалися позивачем при розрахунку вартості утримання орендованого приміщення та зазначено про неправомірність розрахунку вартості утримання приміщення із розрахунку залучення 2 одиниць прибиральників для обслуговування приміщень загальною площею 892,7 кв.м. За таких обставин, відповідач стверджував про необ’єктивність суми, визначеної позивачем в якості щомісячної плати за утримання орендованих приміщень.

Позивачем, 20.12.2018 (вх. 2/3156/18), до суду надано розгорнуте обґрунтування показників, з яких складається вартість послуг з утримання орендованих приміщень за договором № 54-П-ХЕУ-16 від 19.04.2016 та пояснення, у яких наведено спростування доводам відповідача щодо неправильності вихідних даних, що використовувались при розрахунку вартості утримання приміщень.

Ухвалою суду від 20.12.2018, підготовче провадження у справі було закрито, а розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 21.01.2019.

У судовому засіданні, 21.01.2019, представник позивача позовні вимоги, з підстав наведених у позові та заявах по суті справи, підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив залишити їх без задоволення.

На підставі ст. 240 ГПК України, у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив:

19.04.2016 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (балансоутримувач, позивач) та Державним підприємством «Херсонський морський торговельний порт» (орендар, відповідач) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 54-П-ХЕФ-16 (далі – Договір) (а.с. 14-19).

Згідно п. 1.1. Договору, балансоутримувач зобов’язався забезпечувати обслуговування, експлуатацію та ремонт нежитлових приміщень, які перебувають на його балансі, загальною площею 17,4 кв.м. та 7,98 кв.м., розташованих на 3-му поверсі будівлі інженерного корпусу, за адресою: м. Херсон, пр. Ушакова, 4, утримання прибудинкової території та місць загального користування, а орендар зобов’язався брати участь у витратах балансоутримувача на надання/виконання вказаних послуг та робіт, а також витратах, пов’язаних зі споживанням комунальних послуг, а саме: теплової енергії, електроенергії, води питної якості та наданням послуг з водовідведення з доочисткою стічних вод у орендованих приміщеннях, пропорційно до займаної ними площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг/робіт, наданих/виконаних балансоутримувачем за цим Договором.

У п. 1.2. Договору визначено, що орендар користується вбудованими нежитловими приміщеннями, загальною площею 17,4кв.м та 7,98 кв.м, розміщеними на третьому поверсі будівлі. Орендовані приміщення використовуються під офіс (17,4 кв.м) та в якості серверної (7,98 кв.м) (п. 1.3. Договору).

У п. 2.1 Договору, сторонами узгоджено орієнтовну ціну договору, що становить 30220,00 грн., та складається, у тому числі, із витрат на утримання орендованих нежитлових приміщень та прибудинкової території, яка становить 4110,00 грн. У цьому ж пункті зазначено, що у будь-якому разі загальна ціна Договору не може бути меншою, ніж сума за фактично спожиті послуги відповідно до актів наданих послуг (виконаних робіт).

Згідно калькуляції вартості витрат на утримання орендованого нерухомого майна, затвердженої ДП «АМПУ» у 2015 році, вартість витрат на утримання нерухомого майна на утримання на 1 рік з прибутком без ПДВ склала 3422,07 грн. (а.с.20).

Пунктом 2.3. Договору визначено, що остаточний розрахунок за надані послуги орендар здійснює протягом 3 банківських днів після підписання сторонами акту наданих послуг (виконаних робіт) на підставі рахунку (рахунку-фактури) балансоутримувача.

У п. 2.4. Договору визначений обов’язок орендаря підписати акт наданих послуг (виконаних робіт протягом 5 робочих днів з моменту отримання цього акту від балансоутримувача або надати мотивовану відмову від підписання акту наданих послуг (виконаних робіт).

У розділах 3 та 4 Договору сторонами визначено обсяг права та обов’язків сторін.

Так, балансоутримувач, за умовами договору, зобов’язався, серед іншого: інформувати орендаря про зміни витрат на утримання приміщень, а також тарифів на послуги (п. 3.1.2); своєчасно надавати рахунки (рахунки-фактури) та акти наданих послуг (виконаних робіт) орендарю. При виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню зобов’язань згідно умов цього Договору, негайно повідомити про це орендаря (п. 3.1.3); письмово повідомити орендаря у разі зміни тарифів на послуги (п. 3.1.4); оформляти щомісячно та передавати на підпис орендарю акти наданих послуг (виконаних робіт) (п. 3.1.5).

В свою чергу, орендар зобов’язався, зокрема, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за обслуговування приміщень за споживання комунальних послуг, на ремонт відповідно до відновної вартості приміщень. Оплата за поточний місяць повинна здійснюватися до 15 числа кожного поточного місяця згідно наданих балансоутримувачем рахунків (рахунків-фактур) з подальшим їх перерахунком у наступному місяці відповідно до актів наданих послуг з урахуванням фактично наданих послуг (п. 3.2.3.); прийняти надані балансоутримувачем послуги по акту наданих послуг (виконаних робіт) (п.3.2.6.); сплачувати рахунки балансоутримувача у повному обсязі в строки, визначені у договорі (п. 3.2.7).

Відповідно до п. 7.1. даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2016 року, а в частині взаєморозрахунків – до повного виконання сторонами зобов’язань по даному Договору. У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони дійшли згоди, що умови даного договору застосовуються до відносин, які виникли між ними до набрання даним Договором чинності, а саме з 01.01.2016 року.

Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 7.2. Договору).

24.10.2016 року, відповідача, у відповідності до умов п. 3.1.2, 3.1.4 Договору, листом за вих. № 26-19-06/73 (а.с. 22) повідомлено про зміну тарифів на утримання орендованого майна. На факт отримання зазначеного повідомлення вказує відтиск печатки ДП «Херсонський морський торговельний порт» (1812/01-24), на листі позивача.

Згідно калькуляції, затвердженої наказом начальника ДП «АМПУ» № 303 від 19.09.2016, вартість витрат на утримання орендованих приміщень за один місяць з прибутком без ПДВ склала 494,68 грн. (а.с.21).

На виконання умов Договору позивачем, складені акти здачі-прийняття робіт та рахунки на оплату:

- за жовтень 2016: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 800 від 26.10.2016 з утримання приміщення (а.с. 33) та рахунок на оплату № 848 від 26.10.2016 (а.с. 32) на суму 593,62 грн., з урахуванням ПДВ;

- за листопад 2016: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1809 від 30.11.2016 з утримання приміщення (а.с. 35) та рахунок на оплату № 2031 від 30.11.2016 (а.с. 34) на суму 593,62 грн., з урахуванням ПДВ;

- за грудень 2016: акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 2371 від 19.12.2016 з утримання приміщення (а.с. 37) та рахунок на оплату № 2660 від 19.12.2016 (а.с. 36) на суму 593,62 грн., з урахуванням ПДВ.

У зв’язку із невиконанням відповідачем зобов’язань із оплати, наданих позивачем, послуг із утримання орендованих приміщень за вищевказаний період, позивачем на адресу відповідача надіслано претензії із вимогами виконати зобов’язання за договором: за вих. № 26-19-06/79 від 08.06.2017 (а.с. 24), № 26-19-06/109 від 01.09.2017 (а.с. 25), № 26-05-14/29 від 08.11.2017 (а.с. 26-28), які надсилалися разом із копіями рахунків на оплату. Проте, відповідач, на вимогу позивача, заборгованість за договором 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, не сплатив та листом від 17.11.2017 за вих. № 18-23/390 (а.с. 29) повідомив про відмову сплачувати заборгованість з утримання орендованих приміщень за виставленими рахунками, у зв’язку із відсутністю обґрунтування збільшення тарифів та відсутністю пропозиції позивача щодо укладення додаткової угоди в частині зміни тарифу на утримання орендованого приміщення.

Одночасно із претензією відповідача, зокрема, щодо необхідності укладення додаткової угоди із узгодженням зміни тарифів на утримання майна за вих. № 10-05/153 від 03.11.2016, позивачем за вих. № 26-03-07/831 від 06.12.2016 (а.с.23) направлено проекти додаткових угод, які відповідачем також підписані не були.

Листом за вих. № 26-19-06/142 від 27.11.2017, позивачем надано роз’яснення щодо підстав зміни тарифів на утримання орендованого приміщення та повідомлено, що зазначена обставина мала місце у зв’язку із необхідністю включення витрат, пов’язаних із амортизацією нерухомого майна (а.с.30). 17.05.2018 року за вих. № 26-01-01.02-4/121 (а.с.55) відповідачу повторно надіслано претензію щодо необхідності виконання зобов’язання, а 07.08.2018 за вих. № 26-05-04-25/220 (а.с.31), з метою досудового врегулювання спору, разом із вимогою сплатити заборгованість повторно надіслані акти здачі-прийняття робіт, рахунки на оплату та проекти додаткових угод із претензіями щодо погашення заборгованості. Однак, вказані листи позивача претензіями про виконання зобов’язання залишилися без відповіді.

Невиконання відповідачем зобов’язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, за період з жовтня 2016 по грудень 2016,стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Так, укладений між сторонами договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016 є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань і згідно зі ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

При цьому, з огляду на зміст договору, суд зазначає, що він за своєю суттю відповідає зобов’язальним правовідносинам, що виникають іздоговору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

В силу вимог ст.610, ч.2 ст.615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.

Відповідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені правові норми, а також умови договору, суд зазначає, що з 01.01.2016 року, у позивача виникли зобов’язання із забезпечення обслуговування, експлуатації та ремонту нежитлових приміщень, які перебувають на його балансі, а у відповідача – зобов’язання із внесення на рахунок балансоутримувача плати за послуги з утримання приміщень.

Обов’язок відповідача відшкодовувати позивачу витрати, пов’язані із утриманням приміщень, в першу чергу, пов’язані з користуванням відповідачем цими приміщеннями. Факт користування приміщеннями, які є предметом договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016 року, зокрема, у період з жовтня по грудень 2016 року, відповідачем не оспорюється.

У п. 2.1. Договору сторонами визначена загальна ціна договору, у тому числі, визначена загальна вартість витрат, пов’язаних із утриманням орендованих нежитлових приміщень та прибудинкової території, що склала 4110,00 грн., з урахуванням ПДВ (20 %). У цьому ж пункті сторони узгодили, що у будь-якому разі загальна ціна договору не може бути меншою, ніж сума за фактично спожиті послуги.

Пунктами 3.1.2 та 3.1.4 Договору передбачено, що про зміни витрат на утримання приміщень, а також тарифів на послуги балансоутримувач письмово повідомляє орендаря.

Тобто, як вбачається із наведених вище умов договору, підставою для стягнення вартості послуг з утримання орендованих приміщень за зміненими тарифами, є підтвердження факту інформування орендаря про зміну тарифу, шляхом надіслання письмового повідомлення, що у даному випадку, підтверджується листом за вих. 26-19-06/74 від 24.10.2016.

При цьому, попереднє погодження змін в частині вартості витрат на утримання орендованих приміщень, внесення змін до договору, шляхом укладення додаткових угод, умовами договору, не передбачено та не є обов’язком позивача. Як власне, виходячи із цих же умов Договору, не є обов’язком позивача надання відповідачу, на обґрунтування підстав зміни вартості послуг, калькуляції вартості утримання орендованих приміщень, незалежно від того є такі відомості комерційною таємницею чи конфіденційною інформацією, чи ні.

Водночас, слід зазначити, що листом за вих. № 26-19-06/142 від 27.11.2017 позивач роз’яснив відповідачу, що зміна тарифу відбулася з урахуванням вартості амортизації, та на вимогу, відповідача, зокрема, листом за вих. № 26-03-07/831 від 06.12.2016 надсилалися для підписання проекти додаткових угод в частині зміни вартості послуг, пов’язаних із утриманням орендованих приміщень, від підписання яких, відповідач ухилився.

Виходячи із вищенаведеного, судом відхиляються заперечення відповідача стосовно відсутності у нього підстав для оплати вартості послуг, пов’язаних із утриманням орендованих приміщень, через безпідставне збільшення тарифу без відповідного погодження та без надання калькуляції вартості утримання цих приміщень.

При цьому, суд також зазначає, що згідно узгоджених сторонами у договорі умов, факти своєчасного/несвоєчасного складення рахунків чи актів наданих послуг, на обов’язок відповідача здійснити оплату за фактично спожиті послуги, не впливає.

Таким чином, перевіривши розрахунок витрат, пов’язаних із утриманням орендованих приміщень (а.с. 101), розгорнуте обґрунтування показників, сума яких складає вартість послуг із утримання нерухомого майна (а.с. 116-118), суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1780,86 грн. вартості витрат з утримання орендованих приміщень за період з жовтня 2016 року по грудень 2016 року.

Заперечення відповідача щодо неправильного розрахунку вихідних даних, які лягли в основу розрахунку вартості послуг з утримання орендованих приміщень свого підтвердження при розгляді справи не знайшли, та спростовуються поясненнями, наданими позивачем. Крім цього, заперечуючи проти вартості послуги з утримання нерухомого майна та порядку розрахунку зазначеної вартості, відповідач належних доказів на спростування розрахунку та свого розрахунку, до матеріалів справи не надав.

Не приймаються судом до уваги і посилання відповідача щодо відсутності у нього перед позивачем грошових зобов’язань за договором № 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, у зв’язку із підписанням акту зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки доказів на підтвердження факту взаємного грошового зобов’язання позивача перед відповідачем на суму боргу за вищевказаним договором, відповідачем не надано. Погодження позивачем пропозиції про укладення угод про уступку права вимоги та підписання акту зарахування зустрічних однорідних вимог вказують лише про намір сторін здійснити вказані дії, та не доводять відсутності у відповідача перед позивачем заборгованості.

Також, позивачем до відповідача заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 278,01 грн., що нарахована за період з 15.11.2017 по 15.05.2018, 3 % річних у розмірі 44,94 грн. та інфляційних втрат у розмірі 100,01 грн., нарахованих за період з 15.11.2017 по 17.09.2018.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 ст.548, ч. 1 ст.546 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 ст.229, ч.1ст.230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч. 2 ст. 343 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Право на нарахування пені узгоджено сторонами у п. 5.4. Договору, яким визначено, що за прострочення оплати наданих по даному договору послуг балансоутримувач має право стягнути з орендаря пеню від неоплаченої суми в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості наданих послуг за кожний день прострочення.

Проаналізувавши умови договору та доводи, викладені позивачем в обґрунтування періоду нарахування пені (з 15.11.2017 по 15.05.2018), та її розмірів, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки, виходячи із обов’язку відповідача, згідно п. 3.2.3 Договору, здійснювати оплату послуг з утримання орендованих приміщень у строк до 15 числа кожного поточного місяця, початком можливого нарахування пені, у разі неналежного виконання грошового зобов’язання, є 16 число кожного поточного місяця надання послуг. Таким чином, початковими датами за кожний місяць, заявлений позивачем до стягнення є 16.10.2016, 16.11.2016 та 16.12.2016, а отже, шестимісячний строк можливого нарахування пені сплив 16.04.2017, 16.05.2017 та 16.06.2017, відповідно.

За таких обставин, нарахування пені здійснено поза межами можливого строку її нарахування, а тому є неправомірним.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за порушення виконання грошового зобов’язання суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Порушення відповідачем умов, укладеного із позивачем договору підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання за Договором, доданий позивачем до позову, суд задовольняє їх у розмірі 44,94 грн. та 100,02 грн., відповідно.

Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1539,73 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Херсонський морський торговельний порт» (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 4, код ЄДРПОУ: 01125695) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація Херсонського морського порту) (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, пр. Ушакова, 4, код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу: 38728533) 1780 грн. 86 коп. - боргу за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю 54-П-ХЕФ-16 від 19.04.2016, 44 грн. 94 коп. – 3 % річних, 100 грн. 02 коп. – інфляційних втрат та 1539,73 грн. – по сплаті витрат на відшкодування судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 22.01.2019р.

Суддя Н.А. Павленко