Decision № 79173943, 15.01.2019, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2019 року, м. Херсон, справа № 923/878/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський»

до Колективного підприємства «Промжилбуд»

про стягнення 2 098 542,83 грн,

за участі:

секретаря судового засідання Бєлової О.С.,

представників сторін:

позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

у с т а н о в и в:

Дії, аргументи та докази позивача

05.10.2018 Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» звернулося до суду з вимогами, спрямованими до Колективного підприємства «Промжилбуд», про стягнення 2 098 542,83 грн, з яких: 861 929,28 грн основної заборгованості, 1 119 934,30 грн інфляційних та 116 679,25 грн річних, у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за договором про надання послуг від 01.10.2012.

У якості обґрунтування власної позиції, позивач вказав, що:

- 01.10.2012 уклав з відповідачем договір про надання послуг та на умовах якого надав послуги відповідно до актів здачі-прийняття робіт № ОУ-0000042 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн та № ОУ-0000076 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн, а всього на суму 861 929,28 грн,

- наявність договірних відносин за цим договором підтверджується:

а) рішенням суду у справі № 923/1138/15, яким встановлені обставини укладення між сторонами договору про надання послуг від 01.10.2012 та виконання робіт за актами № ОУ-0000042 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн та № ОУ-0000076 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн;

б) листом Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі № 12903/10/21-22-12-01-08 від 29.11.2018, яким підтверджено включення Колективним підприємством «Промжилбуд» податкових накладних № 1220/2 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн та № 1843/2 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн по взаємовідносинах з Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський» до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних та до податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за червень та вересень 2013 року відповідно,

в) податковими накладними № 1220/2 від 30.06.2013 та № 1843/2 від 30.09.2013,

г) листом Управління агропромислового розвитку Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області № 01-24/02/96 від 14.02.2017, яким на запит позивача надані завірені копії документів, наданих відповідачем в підтвердження надання компенсації з державного бюджету за виконані роботи по договору від 01.10.2012 та актам виконання робіт № ОУ-0000042 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн та № ОУ-0000076 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн;

- предмет спору та підстави позову у справі № 923/1138/15 відрізняються від предмету та підстав спору у даній справі, оскільки у названій справі були заявлені вимоги про стягнення: 318 264,64 грн основної заборгованості за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013, 22 234,92 грн пені, 21 633,28 грн річних та 52 539,13 грн станом на день подачі позовної заяви, а у даній справі предметом спору є інші вимоги, зокрема стягнення інфляційних та річних стосується іншого періоду,

- підставою відмови у позові у справі № 923/1138/15 стало незасвідчення наданих письмових копій документів,

- відсутність оригіналів договору та актів виконання робіт пов’язана з їх зникненням з підприємства унаслідок дій невстановлених осіб, підтвердженням чому є акт від 31.03.2014,

- відповідач у строк, встановлений пунктом 3.5. договору (а саме протягом 180 календарних днів після підписання останнього акту про надані послуги, тобто до 31.03.2014), вартість робіт не сплатив, а тому заборгував 861 929,28 грн,

- у зв’язку з несвоєчасною сплатою вказаної суми ним нараховані 1 119 934,30 грн інфляційних за період з 01.04.2014 по 03.10.2018 та 116 679,25 грн річних за той же період,

- строк позовної давності не пропущений, оскільки про наявність спірного договору позивач дізнався лише у лютому 2017 року,

- строк позовної давності переривався зверненням до суду з позовом у справі № 923/1138/15.

З метою підтвердження заявлених вимог, позивач надав та послався на наступні докази:

- договір про надання послуг від 01.10.2012 (а.с. 23-24),

- кошторис на 2013 рік (а.с. 25),

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000042 від 30.06.2013 (а.с. 26),

- додаток № 1 до акту виконаних робіт № 42 від 30.06.2013 (а.с. 27-28),

- акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000076 від 30.09.2013 (а.с. 29),

- додаток № 1 до акту виконаних робіт № 76 від 30.09.2013 (а.с. 30-31),

- лист Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі № 12903/10/21-22-12-01-08 від 29.11.2018 (а.с. 214),

- доповідну записку від 18.03.2014 (а.с. 176),

- наказ № 48/1 від 19.03.2014 про призначення комісії (а.с. 177),

- акт від 31.03.2014 (а.с. 178),

- лист № 209 від 13.02.2017 (а.с. 197),

- лист № 01-24/02/96 від 14.02.2017 (а.с. 198),

- податкова накладна № 1220/2 від 30.06.2013 (а.с. 199),

- виписка з реєстру (а.с. 200),

- податкова накладна № 1843/2 від 30.09.2013 (а.с. 201),

- виписка з реєстру (а.с. 202).

Під час судового розгляду справи представник позивача підтвердив попередню позицію позивача та просив позовні вимоги задовольнити.

Дії та аргументи відповідача

Відповідач заявлені до нього вимоги не визнав та у поданому до суду у встановлений строк відзиві на позов, а також у судовому засіданні послався на наступні аргументи.

Так, на його думку, у задоволенні позову суд повинен відмовити виходячи з наступного:

- позивач раніше звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості у сумі 414 672,07 грн за актами № ОУ-0000042 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн та № ОУ-0000076 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн, та рішенням від 03.09.2015 у справі № 923/1138/15 Господарського суду Херсонської області у задоволенні позовних вимог йому відмовлено, а тому провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України,

- копії договору та актів виконаних робіт, які надані позивачем у якості доказів, зроблені не з їх оригіналів, а безпосередньо оригінали цих документів у позивача та у відповідача відсутні, а тому у відповідності до частини 2 статті 91 ГПК України ці документи не можуть вважатися доказами у справі,

- у пункті 2.1.1. договору вказано про здійснення агрозаходів по догляду за яблунями на площі 10,5 га та 3 га, проте відповідні заходи щодо насаджень персику не обумовлені, але в актах виконаних робіт вказані відповідні послуги щодо насаджень персику, у зв’язку з чим, на думку відповідача, акти виконаних робіт складені на виконання іншого договору,

- спливу строку позовної давності, який розпочався з 01.04.2014 та закінчився 01.04.2017.

З метою підтвердження вказаних обставин, відповідач разом з відзивом на позов надав та послався на наступні докази:

- рішення у справі № 923/1138/15 від 03.09.2015 (а.с. 115),

- позовну заяву на суму 414 672,07 грн від 07.07.2017 (а.с. 116 – 118),

Під час судового розгляду справи представник відповідача підтвердив попередню позицію відповідача та просив у задоволені позовних вимог відмовити.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 10.10.2018 відкрите провадження у справі за правилами загального провадження. Цією ж ухвалою відповідачу встановлений строк (25.10.2018) для надання відзиву на позов, а позивачу строк (29.10.2018) для надання відповіді на відзив. У свою чергу, відповідач надав відзив на позов, а позивач – відповідь на відзив.

Безпосередньо підготовче провадження проведене у судових засіданнях, які відбулися 30.10.2018, 13.11.2018, 06.12.2018 та 26.12.2018, а розгляд справи по суті 15.01.2019.

При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що позивачем та відповідачем дотримані вимоги частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо подачі доказів, а тому названі вище письмові докази прийняті судом до розгляду.

Поряд з цим під час судового розгляду у підготовчому провадженні позивачем було заявлене клопотання про витребування доказів, яке судом задоволене, зокрема зобов’язано Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі надати до суду інформацію: 1) чи включено Колективним підприємством «Промжилбуд» до Реєстру виданих та отриманих податкових накладних у розділі ІІ «Отримані податкові накладні» при формуванні податкової звітності з податку на додану вартість податкові накладні, видані Комунальним підприємством Агрофірмою радгоспом «Білозерський», а саме: податкову накладну № 1220/2 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн, зареєстровану в ЄРПН за реєстраційним № НОМЕР_1; податкову накладну № 1843/2 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн, зареєстровану в ЄРПН за реєстраційним № НОМЕР_2; 2) чи включено Колективним підприємством «Промжилбуд» суми податку на додану вартість за податковими накладними № 1220/2 від 30.06.2013 та № 1843/2 від 30.09.2013 до податкового кредиту при поданні податкових декларацій з податку на додану вартість.

Поряд з цим, відповідачем було заявлене клопотання про закриття провадження у справі, яке судом відхилене у зв’язку з відсутністю відповідних підстав для закриття провадження у всій справі.

Установлені судом обставини

Щодо наявності рішення суду у справі № 923/1138/15 та його вплив на спір

За змістом частини 4 статті 75 ГПК України «обставини, встановлені рішенням суду в господарській … справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом».

Так, 03.09.2015 Господарським судом Херсонської області у справі № 923/1138/15 за позовом Комунального підприємства Агрофірма радгосп «Білозерський» до Колективного підприємства «Промжилбуд» про стягнення 414 672,07 грн прийняте рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Зокрема, за змістом цього рішення:

- предметом спору у справі були вимоги про стягнення: « 318 264,64 грн основного боргу за виконані роботи за укладеним між сторонами договором про надання послуг б/н від 01.10.2012, 52 539,13 грн інфляційних та 21 633,28 грн річних за прострочення боржником грошового зобов'язання, 22 234,92 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання». Безпосередньо стягнення 318 264,64 грн основного боргу за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013 пов’язане з настанням строку оплати саме за цим актом,

- у позові відмовлено з підстав ненадання позивачем належним чином засвідчених копій відповідних доказів.

Отже, суд приходить до висновку, що рішення у справі № 923/1138/15 не є преюдиційним до вирішення даної справи, оскільки ним не встановлені обставини наявності договірних відносин на підставі договору від 01.10.2012 та акту виконаних робіт № ОУ-0000076 від 30.09.2013 через недоведеність їх позивачем відповідними належними та допустимими доказами.

Разом з тим, аналізуючи наявність підстав для закриття провадження у справі через наявність рішення у справі № 923/1138/15 суд зазначає наступне.

Так, за змістом пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України «господарський суд закриває провадження у справі, якщо: суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу».

У свою чергу у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення … у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав …».

Для аналізу наявності в обох справах одних і тих предмету та підстав позову суд вважає за необхідне навести їх окремо.

Зокрема,

- у справі № 923/1138/15:

а) предметом спору були вимоги про стягнення: « 318 264,64 грн основного боргу за виконані роботи за укладеним між сторонами договором про надання послуг б/н від 01.10.2012, 52 539,13 грн інфляційних та 21 633,28 грн річних за прострочення боржником грошового зобов'язання, 22 234,92 грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання»,

б) підставою позову вказано про наявність договірних відносин за договором від 01.10.2012, виконання робіт за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн, грн, несплата цієї суми заборгованості та нарахованих сум відповідачем, підтвердження наявності договірних відносин, виконаних робіт та заборгованості копіями договору та актів;

- у даній справі:

а) предметом спору є вимоги про стягнення 861 929,28 грн основної заборгованості, 1 119 934,30 грн інфляційних та 116 679,25 грн річних за період з 01.04.2014 по 03.10.2018,

б) підставою позову вказано про наявність договірних відносин за договором від 01.10.2012, виконання робіт за актами № ОУ-0000042 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн, № ОУ-0000076 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн, несплата цієї суми заборгованості та нарахованих інфляційних та річних відповідачем, підтвердження наявності договірних відносин, виконаних робіт та заборгованості копіями договору, актів та іншими документами.

Отже, однаковими у наведених справах є лише вимоги про стягнення основної заборгованості у сумі 318 264,64 грн за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013, які однакові як за предметом, так і за підставами. У цьому контексті однаковість підстав судом розцінюється як однакове обґрунтування позовних вимог посиланням на одні і ті ж докази, тобто договір та акт виконаних робіт, правові норми та обставини договірних відносин. При цьому відмова суду у позові у справі № 923/1138/15 з підстави «ненадання належним чином засвідчених доказів» не відрізняє самих підстав позову по відношенню до даної справи, а невиконання позивачем положень діючого законодавства щодо порядку подачі доказів не надає йому права на повторне звернення до суду з виправленням таких недоліків.

Резюмуючи наведене, суд приходить до висновку, що провадження у даній справі в частині стягнення 318 264,64 грн за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013 підлягає закриттю у відповідності до положень пункту 3 частини 1 статті 231 та пункту 2 частини 1 статті 175 ГПК України, оскільки рішення у справі № 923/1138/15, яке набрало законної сили, прийняте між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Натомість інші вимоги є різними як за предметом, так і підставами, а тому підстави для закриття провадження в іншій частині відсутні.

Суд наголошує, що закриття провадження у справі в названій частині має наслідком відсутності необхідності у подальшому в аналізі наявності договірних відносин за договором від 01.10.2012 в частині названого акту виконаних робіт.

Щодо належності, допустимості та достовірності доказів

З огляду на заперечення відповідача щодо належності, допустимості та достовірності доказів, а саме надання позивачем копій договору, кошторису, актів виконання робіт та додатків до актів, зроблених з копій, які у свою чергу, зроблені з оригіналів відповідних документів, наданих Управлінням агропромислового розвитку Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, суд зазначає наступне.

За змістом глави 5 Докази та доказування ГПК України:

- «Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2)» (стаття 73),

- «Кожна сторонам повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1)» (стаття 74),

- «Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення (частина 2)» (стаття 76),

- «Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1)» (стаття 77),

- «Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи» (стаття 78),

- «Письмовими доказами є документи …, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина 1). Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії …(частина 2). Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина 4). Учасник справи, який подає письмові докази в копіях …, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу …(частина 5)» (стаття 91).

Резюмуючи наведені правові положення слідує висновок, що письмові документи є доказами у випадку, коли, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, наявність або відсутність договірних відносин тощо, а також вони складені на підставі діючого законодавства, у зв’язку з чим становлять певний засіб доказування. Поряд з цим, такі документи можуть подаватися до суду в копіях із зазначенням особи, у якої знаходиться оригінал відповідного документу.

Таким чином, положення діючого законодавства не визначають обов’язковим надання копій документів виключно з оригіналів документів, які знаходяться у сторін спору, оскільки допускається зняття копій з документів, які знаходяться у інших осіб.

У даному контексті суд зазначає, що листом Управління агропромислового розвитку Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області № 01-24/02/96 від 14.02.2017, на запит позивача були надані завірені копії документів, отриманих безпосередньо від відповідача в підтвердження надання компенсації з державного бюджету за виконані роботи по договору від 01.10.2012 та акту № ОУ-0000076 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн, а саме (серед інших документів): вказаний договір від 10.10.2012 та акт № ОУ-0000076 від 30.09.2013.

Отже, суд прийшов до висновку, що надані позивачем копії: договору про надання послуг від 01.10.2012, кошторису на 2013 рік, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000076 від 30.09.2013 та додатку № 1 до акту виконаних робіт № 76 від 30.09.2013, є належними, допустимими та достовірними доказами у справі, оскільки зроблені з документів, наявних в Управлінні агропромислового розвитку Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області.

Щодо наявності договірних відносин

01.10.2012 між Комунальним підприємством Агрофірма радгосп «Білозерський», як виконавцем, та Колективним підприємством «Промжилбуд», як замовником, укладений договір про надання послуг.

Основними умовами цього договору, які впливають на взаємовідносини сторін щодо наявного між ними спору, є наступні:

- «виконавець зобов’язується за завданням замовника надати замовнику послуги власними трудовими ресурсами у рослинництві в порядку та на умовах, визначених цим договором» (пункт 1.1.),

- «згідно цього договору виконавець надає замовнику наступні послуги: підготовка грунту, посадка, встановлення шпалери, будівництво системи крапельного зрошення, проведення агрозаходів по догляду за яблунею на площі 10,5 га, яблунею на площі 3 га. Виконавець надає послуги із використанням власних трудових і технічних ресурсів» (пункт 2.1, 2.1.1.),

- «вартість послуг встановлюється сторонами на момент виконання робіт та фіксується в актів виконаних робіт» (пункт 3.1.),

- «фактичні об’єми виконаних робіт фіксуються в актах наданих послуг, окремо по кожному полю і підписуються сторонами не пізніше наступного дня після закінчення робіт» (пункт 3.2.),

- «по завершенню робіт за договором замовник зобов’язаний повністю розрахуватися з виконавцем протягом 180 календарних днів після підписання останнього акту про надані послуги» (пункт 3.5.).

Між сторонами в межах договору був складений «кошторис на 2013 рік до договору від 01.10.2012», за змістом якого визначено, що вартість робіт по догляду яблуні на площі 10,5 га складає 3 375 200 грн, по догляду яблуні на площі 3 га складає 1 686 656 грн, по догляду персика на площі 10 га складає 3 272 130 грн.

Зі змісту акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000076 від 30.09.2013 та додатку № 1 до нього слідує, що позивачем виконані, а відповідачем прийняті роботи по закладці та догляду за молодим насадженнями персику та яблуні на суму 543 664,64 грн.

Перелік послуг та їх вартість за актом були включені позивачем до податкової накладної № 1843/2 від 30.09.2013, яка видана позивачем відповідачу, а останнім, у свою чергу, включена до податкового кредиту та зареєстрована у Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, підтвердженням чому є відповідний штемпель податкового органу, вчинений на ній, а також довідка з Реєстру від 15.10.2013.

Відповідно до листа Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі № 12903/10/21-22-12-01-08 від 29.11.2018 КП «Промжилбуд» податкова накладна по взаємовідносинах з АР «Білозерський» № 1843/2 від 30.09.2013 включена до податкової звітності з податку на додану вартість та до Реєстру отриманих та виданих накладних.

Не дивлячись на умови договору, за обліковими даними позивача, відповідачем вартість наданих йому послуг за актом не сплачена, а тому наявна заборгованість у сумі 543 664,64 грн.

Через невиконання грошового зобов’язання позивачем на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, згідно до розрахунків, наявних у тексті позовної заяви, нараховані до сплати відповідачу за період з 01.04.2014 по 03.10.2018 – 1 119 934,30 грн інфляційних та 116 679,25 грн річних. Зокрема за розрахунками суду на суму заборгованості 543 664,64 грн нараховано 730 126,53 грн інфляційних та 73 548,42 грн річних, а інші суми 576 269,66 грн інфляційних та 43 130,83 грн нараховані на суму 318 264,64 грн (за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013, провадження за яким закрите).

Оцінка суду установлених обставин та положень законодавства

Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов’язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов’язань (майново-господарських зобов’язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір про надання послуг.

Так, за статтею 901 Цивільного кодексу України «за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором». Водночас у відповідності до статті 903 того ж Кодексу «якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором».

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов’язань, за якими: «Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом» (частина 1); «Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином» (частина 7).

Натомість, у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Підсумовуючи наведені правові положення, суд зазначає, що:

- за договором про надання послуг замовник послуги зобов’язаний сплатити вартість отриманих послуг їх виконавцеві у встановлений договором строк,

- у випадку порушення замовником грошового зобов’язання по сплаті вартості отриманих послуг він повинен сплати виконавцеві заборгованість з урахуванням інфляційних та три відсотки річних від простроченої суми.

Таким чином, за договором від 01.10.2012 про надання послуг позивач, як виконавець, зобов’язаний надавати відповідачу, як замовнику, послуги з підготовки грунту, посадки, встановлення шпалери, будівництва системи крапельного зрошення, проведення агрозаходів по догляду за яблунею на площі 10,5 га, яблунею на площі 3 га, персика на площі 10 га, а відповідач - сплатити їх вартість протягом 180 календарних днів після підписання останнього акту про надані послуги (з урахуванням строку підписання останнього акту виконаних робіт № ОУ-0000076 30.09.2013, строком оплати є 31.03.2014).

У даному контексті позивачем доведено факт надання послуг по договору від 01.10.2012 за актом № ОУ-0000076 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн, а також факт несплати відповідачем як цієї суми основної заборгованості, так і нарахованих 1 119 934,30 грн інфляційних та 116 679,25 грн річних станом на час розгляду справи в суді.

Щодо позовної давності та її вплив на спір

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред’явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб’єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

За змістом статті 257 ЦК України «загальна позовна давність встановлюється у три роки», а у відповідності до положень частини 1 статті 261 того ж Кодексу «перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права …», а за частиною 5 цієї ж статті «за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання».

Суд також зазначає, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов’язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв’язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України). Так, за частиною 4 названої статті «сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові».

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об’єктивні (порушення права), так і суб’єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. При цьому аргументи відповідача, що про порушене право позивач міг дізнатися раніше, ніж він стверджує, мають ґрунтуватись не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатись про порушення його прав.

Як зазначено вище позивач вказує, що ним не пропущений строк позовної давності, оскільки про наявність спірного договору він дізнався лише у лютому 2017 року. Проте, судом ці твердження не прийняті до уваги, оскільки наведене рішення у справі № 923/1138/15 вказує на зворотнє, а саме обізнаність позивача з наявним договором від 01.10.2012 та актами виконаних робіт № ОУ-0000042 від 30.06.2013 на суму 318 264,64 грн та № ОУ-0000076 від 30.09.2013 на суму 543 664,64 грн, посиланням на цей договір та твердженнями про його невиконання відповідачем. При цьому зміна керівника підприємства, яка вплинула на обізнаність з наявними договірними відносинами між сторонами, не є підставою для тверджень про таку необізнаність, оскільки керівник не уособлює у собі саму юридичну особу, а є лише одним із її працівників.

Суд у цьому контексті також наголошує, що у відповідності до частини 4 статті 11 ГПК України «суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1960 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права».

Так, у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачено, що «кожен має право на розгляд його справи судом».

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції у відповідності до її пункту 1 статті 32, наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.96 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, у даному випадку перебіг строку позовної давності розпочався з наступного дня після закінчення строку для оплати заборгованості, тобто з 01.04.2014, а закінчився 01.04.2017, а тому суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за виконані по договору від 01.10.2012 та акту № ОУ-0000076 30.09.2013 роботи на суму 543 664,64 грн.

Суд також зазначає, що позивачем не заявлялося клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності.

У відповідності до статті 266 ЦК України «зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У зв’язку з цим, позовна давність спливла і за вимогами про стягнення з відповідача інфляційних та річних, які нараховані на цю суму заборгованості, а саме 730 126,53 грн інфляційних та 73 548,42 грн річних.

Відносно тверджень позивача про переривання строку позовної давності зверненням до суду з позовом про стягнення заборгованості, який розглянутий у справі № 923/1138/15, суд зазначає, що, дійсно, у відповідності до частини 2 статті 264 ЦК України «позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, або якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач». Проте, у даному випадку у названій справі у задоволенні позовних вимог відмовлено, чим встановлено відсутність зобов’язання щодо стягнення 318 264,64 грн, а тому відсутній і сам факт переривання строку позовної давності.

Поряд з цим, суд констатує, що Комунальне підприємство Агрофірма радгосп «Білозерський» звернулося до Господарського суду Херсонської області про стягнення 414 672,07 грн з Колективного підприємства «Промжилбуд» 09.07.2015 (у справі № 923/1138/15), що слідує зі штемпельної відмітки суду (вх. № 1189, а.с. 116), а тому завершенням трьохрічного строку є 09.07.2018, у зв’язку з чим позивач в обох випадках пропустив строк позовної давності, звернувшись до суду з позовом у даній справі 05.10.2018, що слідує зі штемпельної відмітки суду (вх. № 1965/18, а.с. 4).

Щодо стягнення інфляційних та річних, нарахованих на суму заборгованості 318 264,64 грн за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013

Як зазначено вище у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України можливість нарахування інфляційних та річних безпосередньо пов’язана із невиконанням боржником грошового зобов’язання протягом періоду нарахування таких сум.

У даному випадку, позивач нарахував 576 269,66 грн інфляційних та 43 130,83 грн на суму заборгованості 318 264,64 грн (за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013, провадження за яким закрите), тобто на суму, яка була предметом судового розгляду у судовій справі та за результатами судового розгляду у її стягненні відмовлено.

Отже, фактично у період, за який нараховані інфляційні та річні у цих сумах (з 01.04.2014 по 03.10.2018), відсутні грошові зобов’язання відповідача перед позивачем на суму 318 264,64 грн, а тому їх нарахування є безпідставним.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів та пояснень сторін, суд приходить до висновку, що:

- провадження у справі в частині стягнення 318 264,64 грн за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013 підлягає закриттю, оскільки рішення у справі № 923/1138/15, яке набрало законної сили, прийняте між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та стосується стягнення цієї ж суми,

- надані позивачем копії договору про надання послуг від 01.10.2012, кошторису на 2013 рік, акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000076 від 30.09.2013 та додатку № 1 до акту виконаних робіт № 76 від 30.09.2013, є належними, допустимими та достовірними доказами у справі,

- за договором про надання послуг від 01.10.2012 відповідач зобов’язаний був сплатити вартість отриманих послуг у сумі 543 664,64 грн за актом № ОУ-0000076 від 30.09.2013 у строк до 31.03.2014, проте цього не зробив, чим порушив договірні зобов’язання та вказані правові положення,

- позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення 543 664,64 грн основної заборгованості, 730 126,53 грн інфляційних та 73 548,42 грн річних, нарахованих на цю суму,

- сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, є підставою для відмови у позові,

- нарахування 576 269,66 грн інфляційних та 43 130,83 грн на суму заборгованості 318 264,64 грн є необґрунтованим через недоведеність наявності самої суми заборгованості.

За таких обставин, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення № 3137 від 03.10.2018 у сумі 31 478,14 грн.

Зокрема, частина суми судового збору, яка підлягає сплаті з вимоги про стягнення 318 264,64 грн у сумі 4 773,97 грн, підлягає поверненню позивачу на підставі пункту 5 статті 7 Закону України «Про судовий збір», за яким «сплачена сума судового збору повертається … в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) …». Натомість інша частина судового збору у сумі 26 704,17 грн згідно з приписами статті 129 ГПК України відносяться на позивача у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,

в и р і ш и в:

1. Провадження у справі в частині стягнення 318 264,64 грн за актом № ОУ-0000042 від 30.06.2013 закрити.

2. В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Повернути Комунальному підприємству Агрофірма радгосп «Білозерський» 4 773,97 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене – 15.01.2019

Суддя М.К. Закурін