Court ruling № 78790753, 22.12.2018, Zhytomyr District Administrative Court

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

22 грудня 2018 року м. Житомир справа № 240/5978/18

категорія 6.2.1

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Лавренчук О.В., перевіривши виконання вимог законодавства при поданні позовної заяви Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" до Ружинської селищної ради Житомирської області про визнання протиправною відмову, припинення права постійного користування земельною ділянкою,

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" звернулось до суду з позовом до Ружинської селищної ради Житомирської області у якому просило:

- визнати протиправним відмову Ружинської селищної ради Житомирської області від припинення права користування на земельну ділянку за адресою: Житомирська область, смт. Ружин, вул. О. Бурди, 74, загальною площею 0,0433га;

- припинити право постійного користування земельною ділянкою за адресою: Житомирська область, смт. Ружин, вул. О. Бурди, 74, загальною площею 0,0433га, що знаходиться у користуванні ПАТ "НАСК "ОРАНТА".

Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?и;…&?т; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З документів, доданих до позову вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи та зачіпають права ОСОБА_1 на реалізацію права постійного користування частиною земельної ділянки позивача, а отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №815/6956/15 (провадження №11-192апп18)

ОСОБА_2 Верховного Суду в постанові від 18 квітня 2018 року (справа №607/10615/15-а) та у постанові від 28 березня 2018 року (справа № 554/1649/16-а) вказала, що не можна вважати публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, хоч у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

З документів, доданих до позовної заяви вбачається, що між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу адмінбудинку. Відповідно до умов договору, продавець (позивач) передає у власність, а покупець приймає 28/100 частини адмінбудинку за адресою: Житомирська область, смт. Ружин, вул. О. Бурди, 74, загальною площею 0,0433га.

Звертаючись до адміністративного суду позивач просить суд припинити право постійного користування земельною ділянкою за адресою: Житомирська область, смт. Ружин, вул. О. Бурди, 74, загальною площею 0,0433га.

Оглянувши позовну заяву та додані до неї документи, суд відмічає, що на спірній земельній ділянці знаходиться адмінбудинок, який належить і позивачу і ОСОБА_1.

Отже, між позивачем та ОСОБА_1 існує спір про право, зокрема спір щодо права користування земельою ділянкою на якій розташована частина проданої адміністративної будівлі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що спір щодо права власності, права користування на об'єкт нерухомості навіть у разі оскарження дій відповідача, не може вважатися публічно-правовим, оскільки випливає із оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виникають із цивільних відносин, які мають приватноправовий характер.

Більш того, суд вважає, що ефективним захистом майнових прав позивача є надання правової оцінки відносинам щодо умов набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно, тобто вирішення спору про право цивільне.

Звернення до адміністративного суду має на меті захист прав особи від порушень з боку суб'єкта владних повноважень. Одночасно звернення до суду не може використовуватися як засіб позбавити іншу особу належних їй прав, навіть не безспірних, без пред'явлення позову саме до такої особи. Судовий захист прав одних осіб не може призводити до порушення прав інших.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а повинен вирішуватися в порядку цивільної юрисдикції.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції викладеній у постанові колегії суддів Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 336/2177/17) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.05.2018 (справа № 461/3623/16-а).

Пунктом першим частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" необхідно відмовити.

Згідно зі ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариству "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" до Ружинської селищної ради Житомирської області про визнання протиправною відмову, припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Лавренчук